Выводы: Отже, субстанція означає внутрішню єдність різноманітних конкретних речей, явищ, процесів та подій, через які і в яких вона існує.
Вчення, що пояснюють єдність світу, виходячи з однієї субстанції, відносяться до філософії монізму. Так, до матеріалістичного монізму можна зарахувати погляди Фалеса, Геракліта, Спінози; до ідеалістичного монізму – погляди Платона, Гегеля.
На відміну від монізму дуалізм стверджує, що в основі світу лежать дві субстанції – матеріальна та ідеальна (Рене Декарт).
Ми встановили, що пошук субстанції ніколи не був для філософії якоюсь інтелектуальною самоціллю. До цього привела гостра практична й світоглядна потреба: з'ясувати місце людини в світі, її велич, відшукати земні основи такої величі, реальні передумови і шляхи її досягнення. Від розуміння субстанції, її характеру залежить самосвідомість людини, усвідомлення нею свого призначення в світі, і, відповідно, формування життєвої позиції. Це може бути активно-перетворювальна (творча) позиція чи, навпаки, пасивно-пристосовницька, або активно-безвідповідальна (нерідко руйнівна).
Таким чином, представники різноманітних напрямків матеріалістичного монізму ототожнювали субстанцію з категорією «матерія». Поняття «матерія» має складну; тривалу історію свого розвитку.
Підсумовуючи зазначимо, що спочатку філософські уявлення про матерію як першооснову і сутність всіх речей ототожнювались З конкретними речами (земля, вода, повітря, вогонь тощо) або з безструктурною якоюсь першоречовиною (апейрон), деякими фізичними елементами, атомами з притаманними їм певними якостями. Тобто тривалий час пошук матерії як субстанції, здійснювався з позицій принципу елементарності.