Повноваження місцевих державних органів влади

Содержание:Вступ 3 1. Роль та функції місцевих державних органів влади 5 3. Функції та компетенція місцевих державних адміністрацій 9 Висновки 12 Список використаної літератури 15  

Вступление:Незважаючи на те, що економічне зростання останніх років створило реальні передумови для зміцнення соціальної складової державного розвитку, якість життя населення в Україні не відповідає не лише стандартам цивілізованого світу, а й власне українській економічній динаміці. Реформування управлінських підходів у сфері соціального розвитку стосується не лише центральних, а й значно більшою мірою місцевих органів виконавчої влади. Основна проблема у цьому аспекті полягає в оптимальному поєднанні місцевих і загальнодержавних інтересів та в реалізації цілеспрямованої соціальної політики на місцях в умовах обмеженості ресурсів. При цьому саме на рівні громад досягається більша ефективність прийняття управлінських рішень, результативність соціальної політики, а також можливість залучення громадян не лише до процесу споживання послуг, але і в їх виробництві. Організація життєдіяльності територіальної громади є однією з основних функцій місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. На них покладено відповідальність за виконання делегованих державою повноважень, вони мають впливати на організацію роботи підприємств, установ і організацій, розташованих на території громади, контролювати ефективне використання земельних ресурсів, об’єднувати громаду для вирішення місцевих проблем, формувати бюджет, шукати додаткові джерела ресурсів тощо. Метою даного реферату є аналіз теоретичних підходів до визначення ролі та важливості державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні. Відповідно до мети, поставлено ряд завдань, серед яких: ? Проаналізувати роль та функції місцевих органів влади; ? Охарактеризувати функції та компетенції місцевих державних адміністрацій. Об’єктом дослідження є місцеві органи влади. Предметом дослідження є повноваження та функції місцевих органів влади.  

Выводы: Забезпечення стабільності в Україні передбачає в першу чергу зміни в системі механізмів територіального управління соціальним розвитком. Необхідно чіткіше окреслити стратегічні орієнтири розмежування функцій соціального управління між центром та регіонами, їх взаємну відповідальність за суспільний поступ у країні. Одним із напрямів вирішення проблем в управлінні соціальною сферою на місцях також повинна стати реально діюча взаємодія органів місцевої виконавчої влади та уряду при вирішенні наступних питань: ? ¬розробленні та здійсненні відповідно до перспективних планів розвитку територій політики в галузі соціальної захищеності населення, охорони здоров’я, освіти, культури і спорту; ? ¬здійсненні розвитку мережі установ соціального захисту населення, охорони здоров’я, освіти, культури і спорту; ? ¬господарське, матеріально-технічне забезпечення діяльності установ соціального захисту населення, охорони здоров’я, освіти, культури і спорту; ? ¬забезпеченні розвитку освіти на місцях, координація діяльності організацій, підприємств і установ, незалежно від відомчої підлеглості з питань розвитку освітньої системи регіонів; ? ¬розвиток системи підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів; ? ¬організації роботи з надання населенню всіх видів лікувально-профілактичної допомоги; ? ¬організації пенсійного забезпечення, медико-соціальних експертиз, реабілітації інвалідів; ? ¬здійсненні державної політики в галузі охорони і використання історико-культурного спадку, здійсненні спільного регулювання та нагляду з питань фізичного виховання і спорту, підготовки спортсменів; ? ¬удосконаленні комплексних заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості населення. Сьогодні першочергове завдання полягає в тому, щоб зберегти кваліфіковане ядро освітнього потенціалу, підготувати умови для розвитку освіти в умовах ринкової економіки; досягти якісних зрушень у структурі економіки і освітнього потенціалу; повернути освіту до людини та її потреб. Державна політика повинна виходити з необхідності створення освітнього середовища, сприятливого для розвитку людини і реалізації її потенційних можливостей, відновлення культури. Завдання державної політики в галузі охорони здоров’я полягає в тому, щоб зупинити розпад існуючої системи, створити умови для реального доступу населення до якісних послуг, перевести масову охорону здоров’я на якісно новий рівень розвитку з широким використанням наукових технологій та комп’ютерного обслуговування. Нагальною є потреба більш глибокого та послідовного опрацювання нової філософії освіти, яка б ураховувала динаміку світових тенденцій у соціальній сфері. Для якнайшвидшого вирішення проблем управління соціальним розвитком територій необхідно: ? ¬прийняти на законодавчому рівні нормативні документи щодо затвердження механізмів подальшого реформування галузей соціальної сфери в регіонах з метою більш глибокого забезпечення основних конституційних соціальних гарантій громадян; ? ¬підвищити роль органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо збалансованості грошових надходжень і видатків громадян, надання матеріальної підтримки населенню; ? ¬підтримати розвиток регіональних освітніх і наукових центрів, підготувати фахівців з питань місцевого розвитку, а також педагогічних, культурно-освітніх та інших спеціалістів з урахуванням етнічної специфіки регіонів; ? ¬спрямувати діяльність науково-освітнього потенціалу на забезпечення потреб регіону; ? організацію мережі дошкільних і шкільних закладів відповідно до етнічних потреб регіону; ? ¬забезпечити інформаційну підтримку підготовки та реалізації реформ у соціально-культурних галузях; ? ¬організувати в кожному регіоні центри соціальних досліджень та прогнозування основних показників соціально-економічного розвитку; ? ¬надати регіонам права перерозподілу бюджетних коштів та визначення потреби в кадрах та їх підготовки за ступеневою освітою місцевими навчальними закладами; ? ¬урегулювати та підвищити обсяги фінансування з боку держави (при цьому слід ураховувати кількість населення, соціальну інфраструктуру, регіон, показники соціально незахищеного населення). В умовах євроінтеграції України найголовнішим пріоритетом визначено соціальну спрямованість економіки, в якій однією з найважливіших сфер діяльності є надання соціальних послуг у сфері соціального обслуговування. І це справедливо, адже соціальні послуги спрямовано на розв’язання або профілактику проблем вразливих верств населення. Держава з метою реалізації конституційного права громадян на соціальний захист має забезпечити відповідну якість надання соціальних послуг. Для цього повинна бути створена досконала система соціального обслуговування та надання соціальних послуг, яка б відповідала сучасним вимогам та потребам людей, а також відповідна законодавча та нормативно-правова база.

Литература: 1. Господарський кодекс України № 436-15 від 19.01.2012 / Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/436-15. 2. Господарський процесуальний кодекс України № 1798-12 від 15.01.2012 / Електронний ресурс. – Режим доступу:http: //zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1798-12. 3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 01.01.2012 №280/97-вр / Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 4. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» №586-14 від 19.05.2011 / Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/586-14 5. Захарченко А.М. Місцеві державні адміністрації як учасники відносин у сфері господарювання / А.М. Захарченко // Актуальні проблеми політики. – Одеса: Одеська нац. юрид.академія.–2008. –Вип.29.–С. 456-460. 6. Програма економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» / Комітет з економічних реформ при Президентові України. – К. : АПУ,2010.–87 c.