Поиск по каталогу
расширенный поиск
Украина, г.Киев
тел.: (066)772-50-34
(098)902-14-71
(093)107-18-04

email: info@7000.kiev.ua
Загальноосвітні дисципліни»Філософія»

Наука як вища форма раціонального пізнання.

Карточка работы:93781
Цена:
Тема: Наука як вища форма раціонального пізнання.
Предмет:Філософія
Дата выполнения:2007
Специальность (факультет):Захист інформації в комп’ютерних мережах
Тип:Реферат
Задание:
ВУЗ:Національний Технічний Університет України "Київський політехнічний інститут" (НТУУ "КПІ")
Содержание:Вступ 3 1. Наука як вища форма раціонального пізнання 6 2. Методи наукового пізнання 8 3. Методологія 13 Висновок 16 Література 18
Курс:6
Реферат:
Язык:укр
Вступление:Чи є філософія однією з наук ? На перший погляд, відповідь здається однозначно позитивною, адже займаються філософією високоосвічені люди, вчені, вона має свій предмет вивчення, свої закони й категорії. Проте філософія відрізняється від інших наук – вона не вивчає якусь певну сферу світу чи галузь людської діяльності, а шукає такі знання, які знадобляться науковцям різного фаху в їх творчих пошуках. Філософія виступає як знання, максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, вона є знання загального. Власне, саме це зближує її з такою формою суспільної свідомості, як наука, адже остання також відображає світ у загальних поняттях. Ще однією спільною рисою філософії та науки є те, що обидві прагнуть теоретично обґрунтувати свої положення, довести їх, виразити в теоретичній формі. Нарешті, і філософія, і наука принципово відрізняються від релігії. Пізнати світ, людину, Бога, відношення між ними – цього прагне й релігія. Проте релігія за своїм характером спирається передовсім на віру, інтуїтивно-ірраціональне пізнання, почуття людей. На противагу цьому філософія і наука звертаються до суворої логіки раціонального сприйняття світу, намагаються тлумачити буття за допомогою розуму, доводити й обґрунтовувати свої тези за допомогою емпіричних доказів. Проте, попри всю близькість науки і філософії, вони є різними, бо навіть альтернативними формами суспільної свідомості. Тому намагання зацікавлених сил ототожнити їх загрожує трагічними наслідками не тільки для долі науки чи філософії, а й для цілого суспільства. В якості прикладів І.В.Бичко наводить спроби витлумачити філософське знання за образом і подобою знання математичного чи механічного, сталінську спробу накинути суспільству натуралістично-технократичну «модель» філософії – так званий “діалектичний та історичний матеріалізм”. «Аж ніяк не кращими за наслідками були і спроби некомпетентного втручання філософії у справи науки (розправа з кібернетикою і генетикою в СРСР на «азі» сталінського діамату. Щось подібне відбувалося наприкінці середньовіччя внаслідок такого ж некомпетентного втручання релігії у справи науки…». Отже, певна схожість науки і філософії пов’язана передусім з теоретичної формою їх змісту. Ця схожість виявляється також у націленості обох гілок людського осягання світу на пізнання загального, що включає у свій зміст не просто суму наявного одиничного, але й містить у собі все багатство можливих проявів одиничного. Загальне містить у собі не тільки те, що дійсно було, а й те, що могло б бути; не тільки те, що дійсно є, а й усе те, що може бути; не тільки те, що буде, але й те, що може бути. З цією схожістю філософії і науки пов’язана і їхня розбіжність – принципово різна орієнтованість на це загальне. Наука «схоплює» загальне як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів і оцінок – і в цьому плані наука репрезентує, так би мовити, «незацікавлене», «байдуже» знання. Що ж до філософії, то вона обов’язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, пізнає загальне не просто як єдність дійсного та можливого, але й як бажане (чи небажане), не тільки суще, але й належне. Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знання «зацікавлене», «небайдуже», тобто – світоглядне. Доказано, що вже мислителі давнини усвідомлювали відмінність між філософією та наукою. В античності цій відмінності відповідала відокремленість понять «софія» (мудрість) та «епістеме» (знання). На початку своєї історії філософія як сукупність знань про світ містила елементи природознавчих наук, які згодом поступово відгалужувалися. В міру свого кількісного зростання ці елементи «звільнялися» від світоглядно-оціночних моментів, перестаючи бути філософією і стаючи водночас наукою. Відмінність між наукою та філософією можна порівняти з відмінністю між об’єктом і суб’єктом. Наукове пізнання абстрагується від самого відношення суб’єкта до об’єкту прагне набути інформації про об’єкт сам собі – про природу (фізика, хімія, геологія та ін.), суспільство (історія, соціологія, політологія та ін.), людину (антропологія, психологія та ін.). Щодо філософії, то її предметом є реальність, розглядувана під кутом зору суб’єкт-об’єктного відношення. Аналізуючи співвідношення філософії та науки, не можна обійти увагою явище сцієнтизму – уявленню про те, що єдиною істинною формою пізнання може бути тільки раціональне, наукове пізнання, причому в тому розумінні слова «наука», яке застосовується щодо природознавства. За своє сутністю сцієнтизм (від англ. science – наука) применшує роль і значення всього, що не має суворо раціональної форми. А.Г.Спіркін передає нарікання сцієнтистів на адресу філософії наступним чином : «Передусім сцієнтист закине філософії, що її істини недовідні й принципово не піддаються перевірці, що філософія не є точним знанням і навіть, навпаки, вона настільки неточна, що наближається в цьому розумінні скоріше до мистецтва, ніж до науки…Чи можна сьогодні серйозно ставитись до філософського способу міркування, якщо кожному аргументу тут може з однаковою переконливістю бути протиставлений і контраргумент, якщо філософи не спроможні застосовувати у своїй області суворі наукові доказові і верифіковані методи, вироблені математикою та природознавством?». Відповідаючи на ці звинувачення на адресу філософії, А.Г.Спіркін висловлює впевненість, що між наукою та філософією не можна ставити знак рівності, але між ними немає і непрохідної перешкоди. «Наука будується на експерименті і на створенні такого знання, яке зберігає свою істинність незалежно від зміни умов людського існування…Але і філософія також шукає передовсім свою об’єктивну сторону свою особливу форму узгодженості з дійсністю…Філософія так само об’єктивна, як і наука в тому розумінні, що предметом філософії є не суб’єктивне відчуття людини, а об’єктивна природа її відношення до світу». Таким чином, виявляється, що визначальними особливостями філософії, що відрізняють її від науки, є, по-перше, її власний предмет дослідження, сутність та ретроспектива формування якого вже схарактеризовані вище, а по-друге, специфічні форми і методи, за допомогою яких філософія здійснює пізнання.
Объём работы:
16
Выводы:Певна система методів та форм, засобів та видів пізнання становить наукову методологію. Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності; це один з аспектів гносеології, який розробляється таким її розділом, як логіка та методологія науки. Однією з найбільш актуальних проблем сучасного етапу розвитку логіки та методології науки є питання про необхідність виділення поряд з емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання ще одного відносно самостійного рівня – метатеоретичного, який є передумовою самої теоретичної діяльності в науці. У сучасній філософії такі спроби зустрічаються в методологічних концепціях Т.Куна та І.Лакатоса. Т.Кун вводить поняття «парадигма», яке фіксує існування особливого типу знання, що не виконує безпосередньо пояснювальної функції, а є умовою певного виду теоретичної діяльності з пояснення та систематизації емпіричного матеріалу. Аналогічний смисл має також поняття «дослідницька програма», яке вводить у методологію науки Лакатос і яке є своєрідним метатеоретичним утворенням, що містить набір вихідних ідей та методологічних установок. Великого поширення для визначення метатеоретичного та науково-дослідницької діяльності набуло поняття "стиль мислення", яке за змістом близьке до поняття «парадигма». Під стилем мислення розуміють певний історично конкретний тип мислення, який, будучи загальним для даної епохи, стійко виявляється у розвитку основних наукових напрямків та обумовлює деякі стандартні уявлення в метамовних контекстах усіх фундаментальних теорій свого часу. Конкурентами поняття «стиль мислення» в сучасній теорії пізнання для фіксації метатеоретичного рівня наукового дослідження є поняття «картина світу», «власні і філософські основи науки», «теоретичний базис наукового пізнання», «умови пізнання» тощо. Виникає питання, чим відрізняється теоретичний рівень наукового пізнання від метатеоретичного? Якщо теоретичний рівень включає в себе сукупність пізнавальних процесів, спрямованих на висування, розвиток та обґрунтування теоретичних гіпотез, а також тих процесів мислення, в яких реалізуються основні пізнавальні функції наукових теорій (опис, пояснення, передбачення), то на метатеоретичному рівні на основі певних філософських установок, узагальнення результатів теоретичної діяльності та самої практики наукового пізнання фіксуються загальні передумови теоретичної діяльності. Якщо основним елементом теоретичного знання є закон, відображення необхідних та суттєвих зв'язків між явищами, то метатеоретичне знання формулюється у вигляді принципів, у яких стверджується дещо уже про саму теорію і практику теоретичної діяльності. Філософія не може втручатися в конкретний процес діяльності вченого на емпіричному та теоретичному рівнях наукового пізнання, проте вона значною мірою впливає на вибір та інтерпретацію базисних принципів архетипного рівня знання, які залежать від панівних у дану історичну епоху філософських установок. В той же час архетип наукового мислення є фокусом впливу конкретно-наукового пізнання на філософію, що сприяє розвитку змісту категорій самої філософії, оскільки в структурних елементах архетипного знання фіксуються узагальнені уявлення про структуру буття та наукового пізнання. Провідною рисою і тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація. Мається на увазі не лише гуманістична переорієнтація використання наукових досягнень, а насамперед перебудова методологічних основ науки, стилю мислення, архетипу наукового пізнання. Одним з головних завдань гуманізації наукового пізнання є формування нового гуманістичного стилю мислення. Саме він є сполучною ланкою між основними методологічними принципами наукового пізнання і загальними ідеями, які виражають сутність того чи іншого світогляду, що є в ньому найважливішим і самим цінним. Серед найважливіших ідей, що визначають методологічні основи гуманістичної орієнтації сучасного наукового пізнання, виділяють два основоположення: по-перше, ідею культури як міри розвитку людини; по-друге, ідею єдиної науки про людину. Функціонально-ціннісна переорієнтація наукового пошуку в дусі єдиної науки як науки про людину передбачає таку якісну зміну в науці, коли її предметний зміст буде прямо зорієнтованим на гуманістичні цінності. Наука робить лише перші кроки в цьому напрямку. Але вже тепер намічаються глибинні інтегративні процеси, зумовлені взаємними струмами між природознавством та суспільними і гуманітарними науками на шляху їхньої взаємної гуманізації, концентрації уваги навколо проблеми людини як найвищої цінності. Гуманістичний стиль мислення передбачає відродження на новому витку діалектичної спіралі розвитку класичної ідеї єдності Істини, Добра та Краси як основи та квінтесенції духовної культури в цілому і наукового пізнання як її складової частини зокрема.
Вариант:нет
Литература:1. Філософія: Підруч. / Г. А.Заїченко, В. М.Сагатовський, І. І.Кальний та ін. / За ред. Г. А.Заїченка та ін. – К.: Вища шк., 1995. 2. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2003. 3. Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія: посіб. для студентів вищих навч. закладів. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. 4. Філософія: Навч. посібник / За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 1997. 5. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002.
Дополнительная информация:

    Как купить готовую работу?
Все просто и по шагам:
1) Вы оставляете заявку на сайте (желательно с тел. и e-meil)
2) В рабочее время администратор делает Вам звонок и согласовывает все детали. Формирует счет для оплаты, если это необходимо.
3) Вы оплачиваете работу.
4) После получения подтверждения оплаты (от банка, сервиса Web-money) Мы передаем Вам работу.

Все работы по данному предмету (341)