Выводы: Отже, організована ігрова діяльність дошкільників посідає особливе місце у системі організованих освітніх впливів, оскільки власне ігрова діяльність є провідною упродовж усього дошкільного віку. В межах саме ігрової діяльності відбуваються найважливіші зміни у дитячій психіці: виникають визначальні для успішного розвитку новоутворення, максимально виявляються психічні властивості й процеси, розвиваються ключові риси характеру, започатковуються базові особистісні якості, відбувається становлення образу "Я". Ігрова діяльність дошкільників є основою виникнення інших специфічних видів дитячої діяльності, які пізніше відокремлюються від гри і набувають самостійного виявлення, значення, наприклад, праця, учіння, художня творчість.
Ігрова діяльність у ДНЗ загального спрямування та спеціалізованих соціальних закладах, однак, суттєво відрізняється. Це, передусім, пояснюється особливостями фізичного і психічного розвитку дитини, вихованими цілями, умовами для цього створеними, ін.
Так, в дошкільних навчальних закладах загального типу ігрова діяльність організовується відповідно до особливостей кожної вікової групи. Відповідно віку дітей та вимог програми вихователями виготовлені дидактичні та розвиваючі ігри. Ігрова діяльність планується і проводиться щоденно на протязі дня. Всі вихователі майстерно вміють поєднувати вплив на розвиток гри, здійснювати виконання засобами гри навчально-виховних завдань і одночасно зберігати притаманні грі властивості.
Як правило, у ДНЗ загального типу діти мають можливість гратися чотири рази: до сніданку, між сніданком та заняттями, на відкритому повітрі, після денного сну.
В молодшій групі, діти добре володіють діями з сюжетно-образними іграшками, застосовують предмети-замінники, самостійно підбирають іграшки відповідно ігрового задуму. При допомозі дорослих створюють різні споруди з будівельного матеріалу та використовують їх в сюжетно-рольових іграх. В середній групі діти вміють обирати гру, добирати іграшки згідно власного задуму, творчо застосовувати знання про навколишнє в різних іграх. В старшій групі діти вміють організовувати самостійно різні види ігор: обрати тему гри, створювати предметно-ігрове середовище, розподіляти ролі, виконувати ігрові дії, використовуючи вміння, набуті під час різних видів діяльності. Для категорії дітей старшого дошкільного віку варто створювати умови для вільної самостійної ігрової діяльності дітей: пропагувати серед батьків ігри та іграшки, які є педагогічно цінними даному віці; консультувати батьків з питань придбання, виготовлення ігор та іграшок для своїх дітей і використання їх при взаємодії дорослого і дитини в умовах сім'ї; пропагувати досвід батьків з виготовлення іграшок, посібників та обладнання власними руками і його використання в процесі ігор; стимулювати і заохочувати прагнення дітей відображати своє ставлення до дійсності в грі; сприяти тому, щоб в ігровій ситуації дитина сприймала педагогів як партнерів по грі, співпереживала почуттям дітей в іграх – вміти побачити смішне в тому, що здається смішним, сумувати з приводу того, що здається сумним, і т. п.; допомагати дітям опановувати способами рольової поведінки: встановлювати множинні зв'язку ролей, легко переходити від однієї ролі до іншої і т. п.; граючи з дитиною, активізувати його уяву і стимулювати творчість шляхом включення в один сюжет реальних і вигаданих персонажів; спонукати дітей до ігор-фантазіям, в процесі яких вони можуть «діяти» лише у мовному плані. Зі схваленням ставитися до включення в сюжет гри різних переплітаються між собою тим; сприяти виникненню в грі дружніх, партнерських відносин та ігрових об'єднань за інтересами.
Загалом щоб правильно організувати керівництво іграми, вихователь має, вивчивши ігрові інтереси та рівень розвитку творчих ігор своїх вихованців, скласти перспективний план розвитку ігор на місяць, квартал, півріччя, рік, вказавши теми ігор, обсяг та шляхи їхнього розвитку.
У спеціалізованих соціальних закладах, зокрема для дітей з обмеженими можливостями, ігри зазвичай розглядають як засіб терапії, реабілітації та реалізується у вигляді власне ігротерапії. Ігрова терапія виступає засобом для послаблення патологічних психічних станів дитини-інваліда і являється унікальним засобом комплексної реабілітації. Ця технологія може виконувати функції соціалізації, розвитку, виховання, адаптації; релаксації, рекреації і ін. Унікальність ігротерапії полягає і в тому, що травмуючі життєві обставини переживаються в умовному, ослабленому вигляді, хоч емоційне відтворення їх достатньо реальне.
Для дітей дошкільного віку з відхиленнями в розвитку доцільно використовувати наступну схему вивчення можливостей ігрової діяльності: особливості загальної та дрібної моторики (чи заважають вони грі); наявність інтересу до іграшок і дій з ними, вибірковість цього інтересу; стійкість інтересу; адекватність використання іграшок; характер ігрових дій, ін.
У якості напрямів вдосконалення організації ігрової діяльності для дітей з обмеженими можливостями, а роботі наведено рекомендації Ляшенко В.І., кота вважає необхідним виконання 10 положень: золотий ключик бажання; оцінка можливостей; стимуляція концентрації уваги; положення тіла; мотивація стимулів та наслідування; зворотний зв'язок і перевірка розуміння; розширення освоєного простору; досвід відчуття; розширення інформаційного простору; рух – це життя.
Якщо організатори ігрової діяльності будуть постійно звіряти свої зусилля з наведеними положеннями, то ефективність такої роботи буде значно вищою.
При цьому важливо, щоб кожна гра використовувала рухи як обов'язковий атрибут реабілітації. Це особливо важливо для дітей, які мають вади опорно-рухового апарату. Саме рух у грі, його постійна стимуляція допомагає долати вади.
Загалом відзначимо, що об’єкт роботи вивчений, предмет проаналізований, а мета досягнута.