Выводы: ВИСНОВКИ
Узагальнюючи та підсумовуючи вищевикладене, можемо зробити наступні висновки.
1. За результатами дослідження теоретико-методологічних засад державної виконавчої влади на місцевому рівні в роботі було визначено сукупність ознак, притаманних державній виконавчій владі, зокрема розкрито її дуалістичний характер, а також з’ясовано такі принципи управлінського менеджменту, як розподіл функцій та спеціалізація та кооперація, диференціація та інтеграція і ін.
2. Розглянувши систему органів виконавчої влади, ми визначили її як сукупність органів державної влади з конституційно визначеним статусом органу виконавчої влади, що утворюють підсистему державної влади, яка має визначену структурну побудову, включає рівні (побудову за ієрархічною вертикаллю); ланки (однорівневі утворення однорідних органів); види і форми органів виконавчої влади наділених компетенцією у сфері державного управління.
Також ми зробили висновок про те, що основними напрямками діяльності органів державної виконавчої влади в Україні є реалізація двох основних функцій: виконавчої та розпорядчої. Виконавча функція характеризується тим, що ці органи безпосередньо виконують нормативні приписи та інші акти законодавчої влади. Розпорядча функція харак-теризується тим, що для виконання актів законодавчої влади органи виконавчої влади від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження.
3. Дослідивши роль і місце органів місцевих державних адміністрацій в системі виконавчої влади, були зроблені висновки, що місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування є складовими системи місцевих органів публічної влади. Виконання органами місцевого самоврядування делегованих державних повноважень не дає підстав на включення органів місцевого самоврядування до системи органів державної влади.
4. Проаналізувавши правовий статус місцевих державних адміністрацій, ми дійшли висновку, що теоретичною основою визначення правової сутності та функціональної природи конституційно-правового інституту виконавчої влади є теорія поділу влади та теорія народного суверенітету.
Виконавча влада будь-якої країни існує у формі конституційно-правового інституту як сукупності конституційно-правових норм, які встановлюють систему суб’єктів виконавчої влади, їх компетенцію, основні завдання, принципи, методи та порядок їх діяльності, врегульовують особливості взаємодії з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування, процедури формування та припинення діяльності.
Конституційна модель організації виконавчої влади України передбачає наявність певної кількості органів виконавчої влади, які у своєму складі становлять систему органів виконавчої влади, особливість якої обумовлена встановленою Конституцією України республіканською формою правління змішаного, президентсько-парламентського типу і в основі побудови якої лежить так званий дуалізм виконавчої влади.
5. Проведене дослідження основних напрямків і механізмів взаємодії місцевих державних адміністрацій та центральних органів виконавчої влади свідчить, що їх вдосконалення дозволить підвищити ефективність державного управління на територіальному рівні і є важливою ланкою в реформуванні системи виконавчої влади.
Конституційне поєднання централізації і децентралізації при здійсненні державної влади передбачає збереження державою права на охорону та забезпечення загальнодержавних інтересів шляхом зміцнення вертикалі системи відповідних органів державного управління на територіальному рівні і покладання на органи місцевого самоврядування завдань щодо вирішення місцевих проблем. Сполучення засад централізації і децентралізації, проявляється у тому, що на обласному та районному рівнях публічну владу представляє лише інститут державного управління, а інститут місцевого самоврядування представлений лише на рівні поселень. Територіальний устрій України характеризується значною асиметрією, внаслідок чого різні територіальні одиниці одного рівня мають неоднакові права, компетенцію та функції, що призводить до різної кількості органів державного управління на відповідному територіальному рівні.
6. Аналіз відповідальності, складових, правового положення місцевих державних адміністрацій дав можливість зробити висновок, що для вітчизняної моделі функціонування державної виконавчої влади характерним є вертикальний розподіл праці та спеціалізація, департаменталізація (виділення територіальних ланок частиною центральних органів державного управління в юридично самостійні організації з передачею їм відповідних повноважень), наявність різноманітних зв’язків між органами державного управління на територіальному рівні (вертикальних і горизонтальних, лінійних і функціональних, формальних і неформальних, прямих і непрямих), поєднання моделей подвійного (у системі місцевих державних адміністрацій) та єдиного (у системі центральних органів виконавчої влади) підпорядкування, домінування централізованих засад над децентралізованими у побудові територіальних структур органів державного управління.
Норми про делегування повноважень від органів державної влади органам місцевого самоврядування, так само як і від органів місцевого самоврядування органам державної влади повинні викладатися не імперативним, а диспозитивним способом.
Система органів публічної влади має бути збалансованою, в ній неможливі елементи дублювання та домінування однієї управлінської структури над іншою. Законодавчо мають бути розмежовані поняття «повноваження державної влади (органу виконавчої влади)», «повноваження місцевого самоврядування». До повноважень державної влади мають бути віднесені повноваження, наслідки виконання яких пов’язані із інтересами населення України в цілому, в той час, як наслідки виконання повноважень місцевого самоврядування спрямовані на безпосереднє забезпечення життєдіяльності територіальної громади, пов’язані з її інтересами.
7. За результатами дослідження особливостей діяльності місцевих державних адміністрацій в зарубіжних країнах було визначено важливе місце має зарубіжний досвід у системі формування місцевих органів влади. Зокрема міжнародні стандарти місцевої демократії, розроблені спільно і визнані більшістю держав європейського континенту, регулюють не тільки найважливіші питання становлення місцевого самоврядування, які мають значення, що конституює, а й багатоаспектні питання міжнародного економічного і соціального співробітництва місцевих общин та місцевої влади. Крім того, слід зазначити зростання ролі такого інституціонального органу РЄ, як Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, що представляє інтереси общин і місцевої влади і самостійно розробляє документи міжнародного характеру, які містять прообрази міжнародних стандартів місцевого самоврядування, що згодом будуть сприйняті державами-членами цієї організації як такі.
Усе це свідчить про формування глибоких інтеграційних тенденцій, яке відбувається в рамках РЄ, виявленням якого є розроблення єдиного уніфікованого підходу до найважливіших проблем існування єдиної Європи, де кожен житель має почувати себе членом великої і дружньої сім’ї.
Україна приєднується до цих процесів, сприймає, визнає і реалізує міжнародні стандарти місцевої демократії, що є свідченням бажання нашої держави приєднатися до сім’ї європейських народів.
Особливу увагу про дослідженні зарубіжного досвіду функціонування місцевих державних адміністрацій було приділено дослідженню досвіду функціонування місцевого управління у Франції, оскільки за адміністративно-територіальним устроєм та правовими традиціями дана держава є найближчою до України.
Проаналізувавши досвід місцевого державного управління у Франції, вважаємо за доцільне використати в Україні таку характерну для французького місцевого управління рису, як децентралізувати повноваження виконавчої влади, тобто надати місцевим адміністраціям ширше коло повноважень на відповідній території (район, місто, область) та розмежувати повноваження органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.
8. Насамкінець, в роботі обґрунтовуються шляхи удосконалення механізмів дії місцевих державних адміністрацій в Україні. Обґрунтовано підхід до побудови моделі державної виконавчої влади на місцевому рівні на засадах субсидіарності, деконцентрації та поглиблення реординаційних зв’язків між суб’єктами та об’єктами управління.
Відповідно, в роботі було запропоновано внести відповідні зміни в ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та викласти її в такій редакції: «Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний нагляд за:…», оскільки сучасні редакція, яка передбачає здійснення місцевими державними адміністраціями функції «контролю» стосовно органів місцевого самоврядування, не відповідає конституційним принципам самостійності і незалежності місцевого самоврядування.
Також з метою підвищення ефективності здійснення основних функцій у діяльності місцевих державних адміністрацій, було запропоновано внести відповідні зміни в Закон України «Про місцеві державні адміністрації», а саме доповнити Закон статтею 13-1 такого змісту: «Місцеві державні адміністрації здійснюють:
- контрольно-наглядові функції за дотриманням Конституції України та законів України органами державного управління, громадянами, підприємствами, організаціями тощо;
- розпорядчо-виконавчі функції в межах власних повноважень».
З нашої точки зору, це нормативно встановить коло функцій, виконуваних місцевими державними адміністраціями з подальшою їх деталізацією у відповідних розділах по повноваженнях.
Необхідно чітко розмежувати місцеві органи виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції та встановити на законодавчому рівні, які органи виконавчої влади спеціальної компетенції безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади, а які – місцевим державним адміністраціям.
Основними критеріями оцінки ефективності діяльності місцевих державних адміністрацій можуть бути:
• економічні показники (працевлаштування, темпи зростання обсягів промислового виробництва, обсягів товарів народного споживання; налагодження кооперативних зв'язків із партнерами країн близького зарубіжжя; використання місцевих ресурсів тощо);
• показники соціального розвитку й захисту населення (освіта, культура, охорона здоров'я й фізична культура, субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг малозахищених верств населення, надання пільг ветеранам війни та праці, виплата допомоги одиноким, багатодітним матерям, дітям – інвалідам тощо);
• капітальне будівництво (обсяг введення житла, реконструкція житлових будинків тощо);
• транспортне забезпечення (підвищення безпеки руху, придбання нових і капітальний ремонт засобів і обладнання тощо).
• показники розвитку теле- й радіокомунікацій, інших інформаційних систем;
• зовнішньоекономічна діяльність підприємств і організацій району (міста);
• охорона правопорядку.
Політика регіонального розвитку повинна спиратися на механізм державного регулювання пропорцій, що має включати реалізацію державних програм розвитку окремих регіонів, структуроутворюючих інвестиційних проектів, залучення іноземного капіталу, пільгове кредитування тощо. При цьому до найбільш ефективних інструментів реалізації зазначених можливостей необхідно віднести формування й використання фінансових регіональних ресурсів. Активна політика соціально-економічного розвитку регіону, підвищення життєвого рівня його населення неможливі без нарощування обсягів фінансових ресурсів, оскільки останні виконують центральну роль у забезпеченні планомірного, пропорційного розвитку господарства й збалансованості натурально-речових і вартісних пропорцій.
Політика регіонального розвитку охоплює досить широке коло міждисциплінарних проблем, що потребують наукового розв'язання. Більшість досліджень має бути спрямована на забезпечення науково обґрунтованих потреб територіального планування й управління, однією з головних функцій яких має стати забезпечення й цілеспрямоване планомірне використання територіальних умов і потенційних можливостей інтенсифікації суспільного виробництва. Проблеми соціально-економічного розвитку регіону полягають у складному переплетінні природних, економічних і соціальних суперечностей. Важливим аспектом діяльності органів виконавчої влади в регіоні є також забезпечення стратегічної спрямованості інвестиційної діяльності підприємств регіону. Для цілісного уявлення вузлових проблем розвитку у їх дослідженні потрібний комплексний підхід.