Прийняття Конституції незалежності України

Содержание:Вступ 3 1. Концепція та проект Конституції України 6 2. Конституційний Договір та Конституція 1996 року 9 3. Конституційна реформа 2004 року 12 Висновки 17 Список використаної літератури 19

Вступление:Прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України Верховною Радою можна визначити як центральну політичну й історичну подію п'ятирічного існування української державності. За своєю історичною значимістю вона може бути порівняна із всеукраїнським референдумом 1991 року, на якому народ України висловив підтримку державної незалежності. Саме після прийняття власної Конституції Україна стала легітимною державою у сучасному світі. Значення прийняття Конституції слід розглядати з кількох позицій. Це передусім морально-політичний аспект. Події, які супроводжували обговорення конституційного проекту, засвідчили, що українські політики можуть працювати в режимі пошуку політичного компромісу і приймати раціональні рішення, як би важко їм це не давалося; що вони здатні переступити через власні політичні та ідеологічні упередження і знаходити взаєморозуміння, що в Україні відбулося становлення саме професійної політичної спільноти, яка може приймати принципові рішення і не виносити "на люди" власні суперечки. Це був суворий іспит для українських політиків і вони його склали. Прийняття Конституції започаткувало становлення нового, морального виміру політичної діяльності, який був досі невідомий в Україні. Прийняття нової Конституції України має внутрішньополітичне значення - слід очікувати, що воно припинить небезпечне для суспільної стабільності протистояння законодавчої і виконавчої гілок влади, яке триває фактично всі п'ять років й іноді набувало ледве не кризових ознак. Нова Конституція допоможе розв'язати кризу в структурах виконавчої влади, яка неодноразово давалася взнаки. Створюються умови для оптимізації стосунків між Центром та регіонами, які теж не є безхмарними. Отже, Конституція чітко структурує політичний простір, розмежовує повноваження центральних органів влади, визначає легітимний консенсус щодо фундаментальних питань суспільного і державного життя. Зрештою, прийняття Конституції має принципове зовнішньополітичне значення. Кредит, який був наданий Україні при її входженні до Ради Європи, виявляється цілком забезпеченим — Україна постає однією з небагатьох пострадянських країн, де конституційний процес не призвів до руйнівної політичної кризи.

Выводы:Досвід посткомуністичного державотворення та реалізації курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію у сусідній Польщі є показовим для України. За майже однаковий з Україною часовий відрізок (стартові умови, зокрема економічні, були навіть гіршими) Польща стала членом СОТ, НАТО і ЄС, перетворившись на одну з найрозвиненіших демократій Східної Європи. У контексті даної статті вартий уваги, зокрема, конституційний розвиток Польщі, спрямований на демократизацію влади. Впродовж 1989-1992 рр. у Польщі було здійснено ряд значних конституційних реформ, що стосувалися розвитку громадянського суспільства, політичного плюралізму, упровадження різних форм власності, змін у структурі та функціонуванні вищих органів державної влади. Після напруженої трирічної роботи (з вересня 1994 р. по січень 1997 р.) конституційна комісія схвалила один із семи запропонованих проектів нової Конституції Республіки Польща. Національні Збори 2 квітня 1997 р. прийняли нову Конституцію Польщі, яку було схвалено на національному конституційному референдумі 25 жовтня 1997 р. Отже, внесення змін до Конституції України є неминучими. Як може розвиватися конституційний процес в Україні у найближчій перспективі? Є, принаймні, два шляхи: продовження внесення змін до чинної Конституції або розробка і прийняття нового основного закону. Звичайно є й третій – збереження статус-кво, але за нинішніх умов, він є суто гіпотетичним. Україна вже зробила перший крок на шляху внесення змін. Набуття чинності змін до Конституції, передбачених законом від 8 грудня 2004 р., стало першою успішною реалізацією наміру змінити Основний закон у низці спроб, які розпочалися одразу ж після його прийняття в червні 1998 р. Вперше питання політичної реформи було виведено на рівень законопроектів про внесення змін та доповнень до Конституції України ще у 1998 р., коли на розсуд парламенту представниками лівих сил у жовтні і грудні були винесені два законопроекти, в першому з яких пропонувалося скасувати розділи, що регулюють діяльність Президента України та Конституційного Суду України, а в другому – фактично повернутися до радянської моделі державного правління шляхом розширення повноважень парламенту, запровадження інституту Президії ВРУ та скасування посади Президента України. Як і слід було очікувати, радикальних змін не відбулося. Торкаючись історичного аспекту вітчизняного конституційного процесу, не можна не згадати президентський законопроект про внесення змін до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, що відбувся 16 квітня 2000 р. Це була перша спроба влади змінити Конституцію. Через декілька тижнів опозиція внесла на розгляд парламенту законопроект, яким передбачався перехід до парламентської форми державного правління. До законопроекту, внесеного Президентом України в березні 2003 р. ідеєю перерозподілу владних повноважень на користь парламенту переймалися лише опозиційні сили. Саме з березневого законопроекту розпочалася добре відома українцям конституційна епопея, яка завершилася наприкінці грудня 2004 р. Точніше буде сказати, що завершився лише певний етап, оскільки ніхто не сумнівається, що далі буде.

Литература:1. Авсєєвич В.П. Історичні аспекти розробки та прийняття концепції Конституції України (жовтень 1990 – червень 1991 рр.) // Вісник Запорізького юридичного інституту. –– 2001.–– № 3.–– С.298-316. 2. Авсєєвич В.П. Декларація про державний суверенітет як перший етап конституційного процесу в Україні // Вісник Запорізького юридичного інституту. –– 2001.–– № 4.–– С.54-62. 3. Авсєєвич В.П. Історичні аспекти прийняття Конституції України // Десять років незалежності України: Тези виступів наукової конференції. –– К., 2001.–– С.56-57. 4. Конституція України. 5. Лисенков С.Л. Конституція України: матеріали до вивчення — Київ Либідь 1997. 6. Мелащенко В.Ф.Основи Конституційного права України. — Київ. - Вентурі. - 1995. 7. Медведчук В.В. Конституційний процес в Україні і організація державної влади та місцевого самоврядування. – Київ. - 1996. 8. Нор В., Стецюк П. Конституція — Основний Закон України у запитаннях і відповідях — Абрис Київ. - 1997.