Право на користування чужим майном

Содержание:Вступ 3 Розділ І Правова природа права на користування чужим майном 5 1.1. Історія виникнення, сутність та правовий зміст поняття «речові права на чуже майно» 5 1.2. Співвідношення права власності та речового права 9 Розділ ІІ Класифікація речових прав на чуже майно 13 2.1. Правова природа і види сервітутів 13 2.2. Суперфіцій та емфітевзис, як права на користування чужою земельною ділянкою 18 2.3. Оренда в системі права на користування чужим майном 24 Розділ ІІІ Підстави виникнення і припинення речових прав 26 Висновки 32 Додатки 34 Список використаної літератури 35  

Вступление: Поява, а вірніше відродження в Цивільному кодексі України (далі за текстом – ЦК України) підгалузі речових прав, зумовила необхідність переосмислення підходів до регулювання інституту власності, особливо в контексті співвідношення з обмеженими речовими правами на чуже майно, адже останні суттєвим чином впливають на обсяг правомочностей власника, спричиняючи значне його зменшення. Відтак, перед цивілістичною наукою постала нагальна потреба поновлення доктринальних знань про речові права та опрацювання ефективного правообмежувального механізму, необхідного для забезпечення балансу інтересів власника і протиставлених йому осіб, який би засновувався на гармонійному поєднанні принципу недоторканності права власності, соціальної функції власності та гарантіях дотримання суспільних і приватних інтересів. На сьогоднішній день проблематика обмежень права приватної власності на доктринальному рівні не отримала належного висвітлення. Так, певні дослідження з даної теми були здійснені наприкінці XIX – середині XX сторіч на матеріалі цивільного законодавства Російської Імперії та СРСР В.І. Курдиновським, В.П. Грибановим, А.Г. Братко, та певною мірою втратили актуальність. Загальні проблеми права приватної власності й механізму його реалізації останнього часу детально розглядалися в багатьох змістовних працях і дисертаційних роботах, зокрема Н.В. Безсмертної, О.В. Дзери, І.О. Дзери, І.В. Жилінкової, Р.А. Майданика, О.С. Яворської, трьох колективних монографіях за редакцією Я.М. Шевченко та одній за редакцією О.В. Дзери і Н.С. Кузнєцової, питанням правообмежень у них приділено недостатньо уваги, а речово-правовий аспект останніх не висвітлено повною мірою. З іншого боку, проведений у роботах Р.Ф. Гонгало, С.О. Погрібного, І.Ф. Севрюкової аналіз окремих інститутів речових прав на чуже майно здійснено без врахування обмежувального впливу на право приватної власності; моментам же запозичення відповідних положень римського правового спадку присвячено ще менше уваги дослідників (виключення складають лише праці Р.Ф. Гонгало, С.О. Погрібного, Є.О. Харитонова). Ці прогалини певною мірою усунуто в дисертаційній роботі О. О. Михайленка, однак проблематика речових прав на чуже майно, та забезпечення прав власника при обмеженнях права власності, що накладаються при реалізації речових прав на чуже майно все ще недостатньо досліджена. Вищенаведені тези підтверджують актуальність теми даного дослідження. Метою роботи є аналіз речових прав на чуже майно, як особливого інституту цивільного права. Відповідно до зазначеної мети було окреслені наступні завдання: 1. визначити поняття речового права й розкрити його правову природу; 2. дослідити систему речових прав і віднайти місце її елементів у системі цивільного права; 3. з’ясувати юридичну сутність й особливості обмежень здійснення права приватної власності та провести їх систематизацію; 4. провести порівняльний аналіз права власності та речових прав на чуже майно; 5. проаналізувати зміст і особливості структурних елементів інституту речових прав на чуже майно, виявити ступінь їх впливу на зменшення обсягу правових можливостей власника. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються внаслідок запровадження на майно приватного власника обмежених речових прав інших осіб. Предметом дослідження виступає чинне законодавство України, а також доктринальні роботи з окресленої проблематики.

Выводы:  Одним лише правом власності міг би задовольнитися лише найпримітивніший побут. Значення речових прав полягає в тому, що вони надають необхідну стабільність цивільному обороту, забезпечуючи особі, яка має таке право, відносну незалежність від власника майна і свободу користування річчю, обмежену тільки законом або договором. Під речовим правом розуміється право, яке забезпечує задоволення інтересів управомоченої особи шляхом безпосереднього впливу на річ, яка знаходиться в сфері його господарського панування. Іншими словами, речове право закріплює відношення особи до майна, забезпечуючи за його рахунок задоволення різноманітних потреб. У системі речових прав можна виділити речові права на чуже майно, які, по-перше, створюють юридичний зв’язок між особою і річчю і, по-друге, є правами саме на майно, що знаходиться на праві власності в іншої особи. Призначенням речових прав на чуже майно є встановлення надійних тривалих відносин володільця стосовно чужого майна, які не можливо встановити жодною зобов’язальною конструкцією. З моменту набуття чинності новими редакціями Земельного (2002 р.) та Цивільного (2004 р.) кодексів України до загального вжитку цивілістів увійшло «нове» поняття – «сервітут». Однак новим його можна вважати лише для радянського цивільного права, адже до 1917 р. це право активно застосовувалося в законодавстві Російської імперії. Процес активного реформування цивільного законодавства, що відбувається нині в Україні, пов’язаний з відродженням приватних засад правового регулювання суспільних відносин, значною мірою є дотичним до одного з центральних інститутів цивільного права – права власності. Наслідком подібних перетворень є прийняття Верховною Радою України нового Цивільного кодексу, зміст якого відзначається чітким приватноправовим характером, й крім іншого передбачає запровадження відмінних від права власності організаційно-правових форм панування над речами. Під речовим правом на чуже майно прийнято розуміти право, котрим забезпечується задоволення інтересів управомоченої особи шляхом безпосереднього впливу на річ, яка знаходиться в сфері його господарського панування. Іншими словами, речове право закріплює відношення особи до майна, забезпечуючи за його рахунок задоволення різноманітних потреб. У системі речових прав можна виділити речові права на чуже майно, які, по-перше, створюють юридичний зв’язок між особою і річчю і, по-друге, є правами саме на майно, що знаходиться на праві власності в іншої особи. Призначенням речових прав на чуже майно є встановлення надійних тривалих відносин володільця стосовно чужого майна, які не можливо встановити жодною зобов’язальною конструкцією. Права на чужі речі з певними застереженнями можна поділити на дві групи: права користування чужими речами та права розпорядження чужими речами. Запровадження обмежених речових прав спричиняє зменшення обсягу правомочностей власника. Право володіння чужим майном обтяжує правомочності володіння, користування й певною мірою розпорядження; сервітутне право головним чином впливає на правомочність користування, а в окремих випадках і на володіння; емфітевзис і суперфіцій, обтяжуючи правомочності володіння, користування, розпорядження, зводять обсяг можливостей власника до мінімального й тимчасово унеможливлюють для власника реалізацію права.

Литература: 1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року // Голос України – 2003 - № 45 – 46 – 12 березня; № 47 – 48 – 13 березня // зі змінами і доповненнями. 2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 року № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 3-4 (25.01.2002), С. 27 // зі змінами і доповненнями. 3. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень Текст : закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2004. - N 51. - С. 553 // зі змінами і доповненнями. 4. Белов В.А. Гражданское право: Общая и особенная части : Ученик / В.А. Белов. – М. : Центр ЮрИнфроР, 2003. – 1028 с. 5. Бєліков О. Договір користування чужою земельною ділянкою для забудови / О. Бєліков // Юридичний журнал. – 2007. - № 7. - С. 65-67 6. Білоцький О.В. Сервітутне право користування житлом за договором / О.В. Білоцький // Приватне право і підприємництво. Збірник наукових праць. Вип. 8, 2009 р. / Редкол. : Крупчан О. Д. (гол. ред.) та ін. – К. : Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, 2009. - С. 126 – 128. 7. Венедиктова І. Щодо речових прав на чуже майно / І. Венедиктова // «Мала енциклопедія нотаріуса». – 2006. - № 3 (27) – С.12 – 25. 8. Журбелюк Л. У моді суперфіцій / Л. Журбелюк, О. Бородкін // Правовий тиждень. - 7 липня 2009. - № 26-27(152-153) - С. 6. 9. Лідовець Р. А. Припинення права членів сім’ї власника житла на користування цим житлом / Р.А. Лідовець // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2011. – №1(3). - С. 50 -58. 10. Михайленко О.О. Загальна характеристика обмежень права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України / О.О. Михайленко // Вісник Запорізького державного університету (юридичні науки) : Збірник наук. праць. – Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2001.– С. 168 – 174. 11. Підопригора А.О. Основи римського приватного права / А.О. Підопригора. – К. : Вища школа, 1995 – 283 с. 12. Підопригора О. Речові права на чуже майно / О. Підопригора // Українське комерційне право. – 2004. - № 5. - С. 57 – 65. 13. Простибоженко О. Емфітевзис і суперфіцій: сутність, ознаки та підстави виникнення / О. Простибоженко // «Нотаріат Адвокатура Суд». – 2005. - № 13 (11). – С. 4 – 7. 14. Саврук С. Такий непростий суперфіцій (не плутати з орендою) / С. Саврук // Правовий тиждень - 13 липня 2010.- №28 (206). - С. 5. 15. Севрюкова І.Ф. Проблеми визначення правової природи суперфіцію / І.Ф. Севрюкова // Часопис Київського університету права. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – 2005. - № 2. - С. 106-111. 16. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар : у 2 ч. / ред. Я.М.Шевченко. – К. : ІнЮре, 2004. – ч. 1. – 692 с. 17. Цивільний кодекс України: Коментар. За заг. ред. Харитонова Є. О., Калітенко О. М. – X. : ТОВ Одіссей, 2003. – 856 с. 18. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В. М. Коссака. – К. : Істина, 2004. – 976 с. 19. Цюра В.В. Речові права на чуже майно : Науково-практичний посібник – К. : КНТ, 2006. – 136 с. 20. Яценко Д. Роль суперфіцію як засобу правового регулювання соціально-економічних відносин / Д. Яценко // Право України. – 2007. - № 4. - С. 53-57.