Выводы: Узагальнюючи все наведене в курсовій роботі нами зроблені наступні висновки.
Лізинг виступає важливим джерелом нових інвестицій і широко використовується в міжнародному бізнесі. За останнє десятиріччя лізинг став важливою складовою інвестиційної політики в багатьох країнах. Темпи росту лізингових операцій випереджають темпи росту основних макроекономічних показників, а їх різносторонність свідчить про розвиненість економічних відносин в країні. Створення сприятливих умов для розвитку лізингових відносин, особливо в умовах структурної перебудови вітчизняної економіки та активізації інвестиційних процесів, дозволяє країні залучати необхідні інвестиційні ресурси для відновлення та диференціації виробничого потенціалу, оперативного використання у виробництві досягнень світового науково-технічного прогресу.
У дослідженні визначено, що потенційний попит на лізингові послуги в Україні значно перевищує обсяг діючих лізингових угод. Розвитку лізингових операцій заважають такі чинники: податкове навантаження (потрійний ПДВ, подвійний податок на прибуток іноземних лізингодавців); складні міжнародні розрахунки; брак кредитних ресурсів; недосконалі амортизаційна політика держави та лізингове законодавство.
Здійснивши огляд нормативної та законодавчої бази з питань лізингу, з’ясували, що більшість нормативних актів України мають описово-юридичний характер та не відображають економічної природи лізингу. Тому, в результаті дослідження економічної та нормативно-правової літератури удосконалено поняття лізингу, під яким вважаємо комплекс економіко-правових відносин, які виникають при передачі за відповідну плату, на визначений термін і на відповідних умовах, що обумовлені договором, лізингодавцем у тимчасове користування майна, придбаного спеціально для лізингоодержувача, з правом викупу. Встановлено, що на сьогодні залишаються невирішеними наступні питання щодо узгодження основних норм ГКУ, ЦКУ та Закону України “Про фінансовий лізинг” в частині, котра регулює лізингову діяльність в Україні та пов’язана з: визначенням фінансового лізингу, питаннями щодо предмету лізингу та передачею у лізинг майнових прав.
Порівняльний аналіз ринків лізингу України, США, Німеччини та Японії дає змогу стверджувати: рівень розвитку лізингу корелює із рівнем розвитку виробничого сектора економіки країни, і впливає на темпи розвитку стратегічно важливих ринків; іноземні лізингові організації швидко та вміло пристосовуються до реальних потреб світової економіки, впроваджуючи новітні форми та методи надання лізингових операцій та розширюють сфери застосування; запровадження на початковому етапі зародження лізингу пільг, спрямованих на стимулювання розвитку лізингу, є вкрай необхідним та економічно доцільним заходом для забезпечення соціально-економічного розвитку держави; машинобудування є домінуючим сектором економіки у якому темпи зростання лізингових послуг та частка лізингу в інших джерелах фінансування, є чи не найвищими.
Проаналізувавши усе вищенаведене, можна констатувати, що актуальність розвитку лізингу в Україні насамперед зумовлена значною питомою вагою морально застарілого обладнання, низькою ефективністю його використання. Можливим варіантом вирішення цих проблем є лізинг, що виступає ефективним механізмом залучення інвестицій в основні фонди для вітчизняних підприємств,тим самим може забезпечити високу конкурентоспроможність продукції на світових ринках. Аза правильного планування управління лізинговими відносинами дасть змогу уникнути небажаних недоліків. Для місцевих та зарубіжних постачальників обладнання лізинг є механізмом розширення доступу до користувачів цього обладнання та засобом збільшення обсягів продажу. Донині розвиток національного виробництва в Україні (за приклад візьмемо машинобудівну галузь,адже саме ця галузь зазнала відчутних втрат під час кризи) гальмується відсутністю достатніх за обсягом інвестицій для модернізації обладнання. Підприємства продовжують боротися за виживання на ринку, використовуючи застарілі технології, що є економічно неефективним. Вони не можуть розірвати коло низької продуктивності та ліквідності, щоб мати можливість інвестувати у нове обладнання. У цій ситуації саме лізинг забезпечує надійну альтернативу.
З метою активізації лізингу в Україні та збільшення обсягу лізингових операцій рекомендовано низку заходів: створення сприятливого податкового режиму, наприклад, експорт податкових пільг з країни лізингодавця в країну лізингоодержувача, можливість звільнення лізингоодержувача від сплати ПДВ; зниження податкового навантаження на репатріацію; розробка гармонізованого національного законодавства з лізингу; створення урегульованої нормативно-правової бази для операцій інвестиційного механізму лізингу.
Сьогодні розвиток лізингових економічних взаємовідносин блокується відсутністю чіткої узгодженості в діях різних відомств і служб у плані регулювання цього процесу: законодавчі акти України обґрунтовують тільки окремі моменти лізингу, при цьому кожен державний орган (митна служба, податкова) враховують тільки власні інтереси. Без досягнення узгодженості між ними перспективи широкого розвитку лізингу в Україні досить сумнівні.