Особливості вживання імен та імен по батькові в українському діловому мовленні

Содержание: ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБОВИХ ІМЕН В УКРАЇНСЬКОМУ ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ 5 1.1. Сучасна українська літературна мова у діловій сфері 6 1.2. Дослідження походження українських імен та імен по батькові 8 1.3. Загальна характеристика іменників – власних назв 11 РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ВЖИВАННЯ ІМЕН ТА ІМЕН ПО БАТЬКОВІ В УКРАЇНСЬКІЙ ДІЛОВІЙ МОВІ 13 2.1. Імена та особливості їх вживання у діловому мовленні 13 2.2. Творення і відмінювання імен по батькові 17 2.3. Особливості правопису іншомовних складних і складених імен 18 РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ЗВЕРТАННЯ ЯК ВИЩИЙ РІВЕНЬ КУЛЬТУРИ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ 20 ВИСНОВКИ 25 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29

Вступление: Актуальність теми дослідження. У будь-якій демократичній країні кожна особа має не тільки право на плекання рідної мови, а й обов’язок утверджувати її в усіх сферах функціонування. Усі мають усвідомлювати, що вільне володіння українською мовою є невід’ємним чинником поваги до власного народу. Висока культура ділового писемного й усного мовлення, добре знання і чуття державної мови, вміння правильно користуватись всіма засобами ділової української мови – найкраща рекомендація для кожної особи в її громадській діяльності і повсякденному житті. Писемне і усне спілкування в державному управлінні, у ділових відносинах між організаціями, підприємствами, установами тощо ведеться українською мовою. Тому дотримання лексичних, граматичних, стилістичних норм офіційно–ділового стилю сприяє підвищенню мовної культури у діловому мовленні. Культура мовлення починається із самоусвідомлення людини як мовної особистості і залежить від знання мовної системи. Будь-які ділові стосунки передбачають комунікацію, спілкування з людьми. А тому жодна форма комунікації не може відбуватись без вживання власних назв людей – імен. Не дивлячись на, здавалось би, неможливість спілкування без особистого звертання, у практиці ділових відносин нерідко виникають такі ситуації, що підбір правильної форми є важким завданням. Саме тому дослідження особливостей вживання імен та імен по батькові в українському діловому мовленні не втрачає своєї актуальності. Метою курсової роботи є правила та особливості вживання в усному та писемному діловому мовленні імен та імен по батькові. Об’єктом дослідження є імена та імена по батькові, які вживаються в українському діловому мовленні. Враховуючи значне зростання міжнародних політичних, економічних, правових та інших відносин, в українському діловому мовленні все частіше постає питання про якісне ділове спілкування з іноземними партнерами. Тому об’єктом дослідження є не тільки українські імена та імена по батькові, які вживаються переважно всередині країни, але й іншомовні імена та імена по батькові, без яких міжнародні ділові стосунки неможливі. Іншомовні складні та складені імена мають інколи настільки важливі культурно–національні особливості, що неправильна форма їх вживання може призвести до серйозних наслідків – від розірвання ділових стосунків до ворожнечі. Предметом дослідження виступають правила, особливості вживання імен та імен по батькові, винятки, які загалом складають певну систему формування літературної української мови. Виходячи з мети роботи, основними завданнями дослідження є: ? загальні засади дослідження особових імен в українському діловому мовленні; ? вивчення особливостей вживання імен та імен по батькові в діловому мовленні; ? виокремлення звертання як показника високої культури ділового спілкування. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. У вступі обґрунтовано актуальність теми, мету, об’єкт, предмет дослідження, визначено основні завдання відповідно до поставленої мети. У першому розділі представлено загальні засади дослідження особових імен в українському діловому мовленні, а саме розглянуто роль і значення використання української літературної мови у діловій сфері; походження українських імен та імен по батькові; дано характеристику іменників – власних назв. Другий розділ присвячено специфіці вживання імен та імен по батькові в українській діловій мові. Тут окремо розглянуто вживання імен чоловічого та жіночого роду різних відмін та правила їх відмінювання; специфіку творення і відмінювання імен по батькові; особливості правопису іншомовних складних і складених імен. У третьому розділі звернуто увагу на особливості звертання як вищого рівня культури ділового спілкування. Тут подано таблицю найпоширеніших імен у кличному відмінку, який в українській мові використовується для звертання. Висвітлено спірні моменти вживання імен та імен по батькові. В кінці роботи зроблено узагальнюючі висновки за результатами проведеного дослідження.

Выводы: Отже, за результатами проведеного дослідження можна зробити висновок, що у діловій сфері будь–якої професійної діяльності використовується сучасна українська літературна мова як засіб мислення і спілкування. Українська мова є офіційної мовою в Україні, а отже, державна, суспільна, економічна сфери повинні використовувати українську мову у процесі ділового спілкування. Українська літературна мова характеризується нормативністю. Визначено, що мовна норма – це сукупність загальновизнаних, кращих, найбільш придатних мовних засобів, які вважаються правильними на певному історичному етапі. Ділова мова, як важливий різновид української літературної мови, виявляється в офіційно–діловому стилі. Має як писемну, так і усну форму вживання. Визначено, що основними характеристиками офіційно–ділового стилю є вживання стандартних та однотипних висловів, вживанням слів–канцеляризмів, офіційно–ділової лексики, вживання слів позбавлених будь–якої емоційності, двозначності, вживання специфічних синтаксичних конструкцій, речень різної будови, поділ тексту на параграфи, пункти. Також у роботі вказано на те, що мовні засоби ділового стилю спираються на ряд вимог, таких як: об’єктивність, логічна послідовність, переконливість, доказовість, уніфікація і стандартизація, ясність викладу і точність опису; правильність, точність, логічність, послідовність, багатство, чистота, доречність, виразність мовлення. Розглядаючи походження імен та імен по батькові, встановлено, що це досить складна наука, яка вимагає дослідження в історичному, культурному аспектах. Досягнення такої науки, як антропоніміка багато в чому визначають сучасні уявлення про особові назви і дає змогу систематизувати правила їх вживання. Виявлено, що наші імена є змінною категорією. Їх вживання мало певні особливості на протязі тривалих історичних періодів, формування груп імен залежало як від національних особливостей народів, що населяли ту чи іншу територію, так і від особливостей державних утворень. Значний вплив на формування українських імен мала жива народна розмовна мова, багато імен сформувались на основі варіювання імен церковного календаря. Проте не всі імена можна використовувати у діловому спілкуванні. Для ділового спілкування призначені офіційні імена. Отже, найбільше запозичень до вітчизняної мови увійшло з хрещенням Київської Русі, причому багато імен склали імена святих. У ХХ ст., коли роль церкви відійшла на другий план, виникло багато "червоних імен". Отже, творення нових імен визначалось революцією і революційною епохою, планами розвитку країни, досягненнями науки та мистецтва, назвами квітів та дорогоцінних каменів, як свідчення солідарності з робітниками зарубіжних країн тощо. Хоча виявлено, що у кінці ХХ – на початку ХХІ ст. частіше почали повертатись до традиційних, часто вже підзабутих слов’янських імен. Найпоширенішим способом творення форми по батькові на Україні був суфіксальний – найчастіше " енко". Форми з цим суфіксом стали підставою для творення переважної більшості українських прізвищ. Також були ще суфікси " ук( юк)" та " ів". У сучасному діловому мовленні, вживання повного імені та імені по батькові є знаком ввічливості та поваги. Визначено, що особові імена відносяться до іменників – власних назв, які позначають певний конкретний об’єкт і виділяють його серед інших. Імена та прізвища пишуться завжди з великої букви. Власні назви є невід’ємним атрибутом будь–яких ділових відносин, документації, ділового листування. Вони виконують дві головні функції – адресну та інформативну. У роботі визначено, що українські чоловічі та жіночі імена вживаються у всіх відмінках відповідно до правил українського правопису. Відмінюються відповідно до закінчень, які дають змогу віднести імена до іменників певної відміни. Так, чоловічі і жіночі імена, в залежності від закінчення, можуть відмінюватись як іменники І відміни; чоловічі імена можуть відмінюватись як іменники ІІ відміни; жіночі імена можуть відмінюватись як відповідні іменники ІІІ відміни. Тут слід враховувати, що з правил є певні винятки, що описані у роботі. Чоловічі імена по батькові творяться переважно додаванням до власних імен суфікса –ович, деякі – за допомогою суфікса –ич; жіночі – додаванням суфікса –івна. Описані також винятки, які існують серед цих правил. Чоловічі імена по батькові відмінюються як іменники ІІ відміни мішаної групи, жіночі імена по батькові відмінюються як іменники І відміни твердої групи. В українському діловому мовленні часто виникає необхідність використання складних, складених імен, українського та іншомовного походження. Такі власні назви пишуться окремо, разом або через дефіс. Визначено, що окремо пишуться: українські та іншомовні прізвиська, що складаються з імені та прикметника; псевдоніми, що складаються з імені та прізвища; повні давньоримські особові назви; частки, артиклі та інші службові слова в іншомовних особових назвах; Слово дон ("пан") перед особовим ім’ям як форма ввічливого звертання; Складові частини корейських, в’єтнамських, бірманських, індонезійських особових назв. Але треба пам’ятати і про винятки. Разом пишуться слов’янські особові імена, утворені від двох основ; складні китайські імена, які завжди виступають після прізвища; тюркські, вірменські та інші багатокомпонентні особові назви, що вказують на певні особливості. Через дефіс пишуться складні особові імена, імена з кваліфікаційними прикладками. Виконання дослідження дозволило також зробити важливий висновок про те, що у діловому мовленні найчастіше імена та імена по батькові вживаються у кличному відмінку, що є свідченням високої культури ділового мовлення. Кличний відмінок вживається як в усній, так і в письмовій формі ділового спілкування. Вживання разом імені та імені по батькові або ж загальної назви та імені вимагає використання кличного відмінку для обох іменників. У роботі приведено таблицю найбільш вживаних імен у кличному відмінку з вказанням джерела, а також рекомендовано джерела для можливості відшукати імена, які вживаються досить рідко. Визначено також те, що не завжди думки авторів щодо правильності написання імені співпадають, тому вживання деяких імен є прийнятним у кількох варіантах.

Литература: 1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити : посібник / О. Сербенська, Ю. Редько, О. Федик ; за заг. ред. О. Сербенської. – Львів : Світ, 1994. – 152 с. 2. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо / Б. Д. Антоненко–Давидович ; уклад. Я. Б. Тимошенко. – К. : Либідь, 1991. – 256 с. 3. Базовий граматичний довідник з української мови для слухачів Центру академічного вивчення та викладання української мови" до практичних занять з дисципліни "Українська мова" : методичні вказівки / Упоряд. А. Я. Копиленко, Н. А. Ляшук. – Севастополь : Видавництво СевНТУ, 2010. – 76 с. 4. Белей Л. О. Літературно-художня антропонімія як джерело розвитку національного іменника українців / Л. О. Белей // Мовознавство. – 1993. – №3. – С. 38-39. 5. Бурячок А. А. Орфографічний словник української мови : близько 35 000 слів / А. А. Бурячок. – К. : Наукова думка, 1995. – 400 с. 6. Головащук С. І. Словник–довідник з українського літературного слововживання / С. І. Головащук. – К. : Наукова думка, 2004. – 448 с. 7. Довідник з української мови. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://javot.net/mova/orf.htm. 8. Касім О. Ю. Про динаміку українських особових імен Одещини / О. Ю. Касім // Мовознавство. – 1990. – №3. – С. 26-31. 9. Культура фахового мовлення : опорний конспект / Центр поглибленого вивчення української мови для державних службовців ДРІДУ Національної академії державного управління при Президентові України. – Дніпропетровськ, 2006. – 94 с. 10. Максименко В. Ф. Сучасна ділова українська мова : навчальний посібник / В. Ф. Максименко. – Х. : Торсінг Плюс, 2006. – 448 с. 11. Масенко Л. Т. Антропоніміка // Енциклопедія сучасної України. – К., 2001. – Т. 1. – С. 602. 12. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс : навчальний посібник / В. І. Мозговий. – 3–є видання, перероб. і допов. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 592 с. 13. Нагорічна О. С. Ділова українська мова : навчальний посібник для працівників митних органів / О. С. Нагорічна. – К. : ТП Прес, 2004. – 160 с. 14. Нелюба А. Теорія і практика ділової мови : навчальний посібник / А. Нелюба. – Х. : Акта, 1997. – 192 с. 15. Новий російсько–український словник–довідник : близько 65 000 слів / С. Я. Єрмоленко, В. І. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт. – 2–е вид., доп. і вип. – К. : Довіра ; К. : Рідна мова, 1999. – 878 с. 16. Плотницька І. М. Ділова українська мова : навчальний посібник / І. М. Плотницька. – 3–є видання. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 256 с. 17. Пономарів О. Д. Культура слова: мовностилістичні поради : навчальний посібник / О. Д. Пономарів. – 2–е видання. – К. : Либідь, 2001. – 240 с. 18. Потелло Н. Я. Теорія і практика ділового мовлення : навч. посібник / Н. Я. Потелло. – К. : МАУП, 1999. – 132 с. 19. Скрипник Л. Г. Власні імена людей : словник-довідник / Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. – 3–є видання. – К. : Наукова думка, 2005. – 334 с. 20. Українська ділова і фахова мова : практичний посібник на щодень / М. Д. Гінзбург, І. О. Требульова, С. Д. Левіна, І. М. Корніловська ; за ред. М. Д. Гінзбурга. – 2–ге вид., випр. і доп. – К. : "Фірма "ІНКОС" ; Центр навчальної літератури, 2007. – 672 с. 21. Український орфографічний словник / За ред. проф. А. О. Свашенко. – Х. : Прапор, 1997. – 845 с. 22. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України ; Ін-т укр. мови НАН України. – К. : Наук. думка, 2007. – 288 с. 23. Шевчук С. В. Службове листування : довідник / С. В. Шевчук. – К. : Літера, 1999. – 108 с. 24. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс : навчальний посібник / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. – К. : Вища школа, 2007. – 823 с.