Выводы: Отже, як справедливо підкреслюється в юридичній літературі, на території України в різні часи діяли законодавства тих держав, до складу яких входили українські землі: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини. Ці чинники зумовили те, що тривалий час на території України діяли акти законодавства різних держав.
Для усвідомлення кримінально-правової охорон і стану розвитку кримінального права в Україні в зазначений період необхідно знати, які джерела права діяли в той час. Це можна зробити, користуючись методом виключення з цілої сукупності певних законів, спираючись при цьому на законодавчі акти й історичні джерела, і назвати при такому аналізі ті нормативні акти, які не діяли в той час на території нашої держави.
До них належать: судебник 1497 р.; Судебник 1550 р., Акти місцевого управління «Стоглав», Соборне Укладення 1649 року. Україна в подальшому знаходилася вже під протекторатом Росії і її законодавства (кримінального, зокрема), яке повністю поширило свою чинність на території нашої держави. Слід зазначити також такі визначні пам’ятки та джерела українського писаного права, як “Руська правда” (ХІ ст.), Судебник Великого князя Казимира ІV (1468 р.), Литовські статути (редакцій 1529, 1566, 1588 рр.), “Права, за якими судиться малоросійський народ” (1743 р.), “Зібрання малоросійських прав” (1807 р.).
Основні моменти розвитку кримінального права в період 1918 – 1921 рр. в Україні визначались завданнями, що стояли перед урядом Директорії, – збереження незалежності держави, забезпечення стабільної економічної ситуації, боротьба проти порушень громадського порядку злочинними елементами.
Кримінальне законодавство у своїй особливій частині в той час розвивалося виходячи насамперед з потреб посиленої боротьби з такими видами злочинів, як злочини проти держави (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади; шпигунство; пропаганда війни; бандитизм та ін.), злочини проти власності (крадіжка; грабіж; розбій; умисне знищення або пошкодження майна та ін.), господарські злочини (спекуляція; виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними та ін.), службові злочини, військові злочини.
В період перебування України у складі Радянського Союзу була прийнята ціла низка законів, які стосувалися кримінального законодавства. Орієнтуючись в найменуванні і послідовності розміщення матеріалу Особливої частини більше на Укладення про покарання 1845 р., ніж на Кримінальне Укладення 1903 року, радянський законодавець вважав найбільш небезпечними контрреволюційні злочини і злочини проти порядку управління, об’єднавши їх главою «Державні злочини».
Розробники КК України 1960 року внесли багато нововведень до системи Особливої частини цього нормативно правового акту. Вперше були сформульовані в якості самостійних видів: злочини проти правосуддя; злочини проти політичних і трудових прав громадян. Майнові посягання набули дві самостійні різновидності (злочини проти соціалістичної і особистої власності). Переосмислені родові характеристики багатьох конкурентних складів (хуліганство, купівлі завідомо викраденого тощо).
З точки зору конструкції Кримінальний кодекс 2001 року в багатьох моментах відрізняється від раніше діючого кримінального законодавства. Зазначимо такі принципові в ньому моменти: 1) перший стосується безпосередньо різних рівнів ділення складів злочинів; 2) другий стосується послідовності розміщення виокремлених на різних рівнях видів злочинів. Проте і ця система недосконала і потребує доопрацювання та достатнього обґрунтування.
Реформування кримінального права без подолання пануючої в радянські часи доктрини, яка передбачала захист лише інтересів держави в разі порушення громадянином владних розпоряджень і не передбачала відповідальності держави за порушення її органами прав та інтересів громадян повинно базуватись на достатньо аргументованому теоретичному науковому підґрунті, а не лише на ідеолого-політичному.
Реалії суспільно-правового розвитку України свідчать про те, що має місце невизначеність пріоритету цінностей у державі взагалі та у кримінальному праві зокрема. Гуманістична спрямованість кримінального права «зумовлена загальною демократизацією і гуманізацією всього нашого життя». Гуманізм кримінального законодавства традиційно визначають в залежності від суворості покарань. Втім принцип гуманізму кримінального права є більш широким поняттям. Гуманізм кримінального права, як його характеристика, повинен стосуватися кожного його аспекту.