Історія розвитку кримінального законодавства в Україні

Содержание:  ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА 4 1.1. Кримінальне право Давньоруської держави 4 1.2. Кримінальне право України козацької доби 6 1.3. Кримінальне законодавство на території України часів панування Російської та Австро-Угорської імперій 15 РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ В НОВІТНІЙ ЧАС 21 2.1. Формування кримінального законодавства 1918-1927р 21 2.2. Кримінальні кодекси УРСР та їх загальна характеристика 27 РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ГУМАНІЗАЦІЇ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ 31 ВИСНОВКИ 38 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 41

Вступление: Актуальність теми дослідження полягає в тому, що кримінальне право займає ключове положення у фундаменті правової системи України та виконує провідну роль у процесах регулювання суспільних відносин. Більшість дослідників в цілому єдині щодо певних вад та недолугостей у законодавстві про кримінальну відповідальність. Більше того, відстежується концептуальна схожість у наукових підходах та шляхах вирішення кримінально-правових проблем. Майже всі дослідники прагнуть підвищення ефективності дії кримінального закону, його оптимізації, сприяння досягненню кримінальним покаранням відповідних цілей тощо. Метою роботи є вивчення історії розвитку кримінального законодавства України. Відповідно до мети були визначені такі завдання дослідження: ? Дослідити кримінальне право Давньоруської держави ? Дослідити кримінальне право України козацької доби ? Проаналізувати кримінальне законодавство на території України часів панування Російської та Автро-Угорської імперій ? Дослідити формування кримінального законодавства 1918-1927р ? Надати загальну характеристику кримінальним кодексам УРСР ? Визначити проблеми гуманізації та ефективності застосування КК України. Об’єктом дослідження є процес розвитку кримінального законодавства України. Предмет дослідження складають норми кримінального законодавства України. В процесі дослідження були використані такі методи, як історичний, монографічний, порівняльний та інші.

Выводы: Отже, як справедливо підкреслюється в юридичній літературі, на території України в різні часи діяли законодавства тих держав, до складу яких входили українські землі: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини. Ці чинники зумовили те, що тривалий час на території України діяли акти законодавства різних держав. Для усвідомлення кримінально-правової охорон і стану розвитку кримінального права в Україні в зазначений період необхідно знати, які джерела права діяли в той час. Це можна зробити, користуючись методом виключення з цілої сукупності певних законів, спираючись при цьому на законодавчі акти й історичні джерела, і назвати при такому аналізі ті нормативні акти, які не діяли в той час на території нашої держави. До них належать: судебник 1497 р.; Судебник 1550 р., Акти місцевого управління «Стоглав», Соборне Укладення 1649 року. Україна в подальшому знаходилася вже під протекторатом Росії і її законодавства (кримінального, зокрема), яке повністю поширило свою чинність на території нашої держави. Слід зазначити також такі визначні пам’ятки та джерела українського писаного права, як “Руська правда” (ХІ ст.), Судебник Великого князя Казимира ІV (1468 р.), Литовські статути (редакцій 1529, 1566, 1588 рр.), “Права, за якими судиться малоросійський народ” (1743 р.), “Зібрання малоросійських прав” (1807 р.). Основні моменти розвитку кримінального права в період 1918 – 1921 рр. в Україні визначались завданнями, що стояли перед урядом Директорії, – збереження незалежності держави, забезпечення стабільної економічної ситуації, боротьба проти порушень громадського порядку злочинними елементами. Кримінальне законодавство у своїй особливій частині в той час розвивалося виходячи насамперед з потреб посиленої боротьби з такими видами злочинів, як злочини проти держави (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади; шпигунство; пропаганда війни; бандитизм та ін.), злочини проти власності (крадіжка; грабіж; розбій; умисне знищення або пошкодження майна та ін.), господарські злочини (спекуляція; виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними та ін.), службові злочини, військові злочини. В період перебування України у складі Радянського Союзу була прийнята ціла низка законів, які стосувалися кримінального законодавства. Орієнтуючись в найменуванні і послідовності розміщення матеріалу Особливої частини більше на Укладення про покарання 1845 р., ніж на Кримінальне Укладення 1903 року, радянський законодавець вважав найбільш небезпечними контрреволюційні злочини і злочини проти порядку управління, об’єднавши їх главою «Державні злочини». Розробники КК України 1960 року внесли багато нововведень до системи Особливої частини цього нормативно правового акту. Вперше були сформульовані в якості самостійних видів: злочини проти правосуддя; злочини проти політичних і трудових прав громадян. Майнові посягання набули дві самостійні різновидності (злочини проти соціалістичної і особистої власності). Переосмислені родові характеристики багатьох конкурентних складів (хуліганство, купівлі завідомо викраденого тощо). З точки зору конструкції Кримінальний кодекс 2001 року в багатьох моментах відрізняється від раніше діючого кримінального законодавства. Зазначимо такі принципові в ньому моменти: 1) перший стосується безпосередньо різних рівнів ділення складів злочинів; 2) другий стосується послідовності розміщення виокремлених на різних рівнях видів злочинів. Проте і ця система недосконала і потребує доопрацювання та достатнього обґрунтування. Реформування кримінального права без подолання пануючої в радянські часи доктрини, яка передбачала захист лише інтересів держави в разі порушення громадянином владних розпоряджень і не передбачала відповідальності держави за порушення її органами прав та інтересів громадян повинно базуватись на достатньо аргументованому теоретичному науковому підґрунті, а не лише на ідеолого-політичному. Реалії суспільно-правового розвитку України свідчать про те, що має місце невизначеність пріоритету цінностей у державі взагалі та у кримінальному праві зокрема. Гуманістична спрямованість кримінального права «зумовлена загальною демократизацією і гуманізацією всього нашого життя». Гуманізм кримінального законодавства традиційно визначають в залежності від суворості покарань. Втім принцип гуманізму кримінального права є більш широким поняттям. Гуманізм кримінального права, як його характеристика, повинен стосуватися кожного його аспекту.

Литература: 1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2952-VI від 01.02.2011, ВВР, 2011, N 10, ст.68 // Електронний ресурс Режим доступу zakon.rada.gov.ua/go/254к/96-вр 2. Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001 № 2341-III // Голос України вiд 19.06.2001 р. – за № 107 3. Закон України № 270-VI від 15 квітня 2008 р. «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua 4. Закон України № 600-VI від 25 вересня 2008 р. «Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх» Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua 5. Закон України № 616-VI від 1 жовтня 2008 р. «Про внесення змін до статей 304 та 323 Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти сім’ї та дітей» Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua 6. Гребеньков Г.В. Очерки по философии права: монографія / Г.В. Гребеньков. – Донецк: Донецкий юридический институт ЛГУВД им. Э.А. Дидоренко, 2009 – 216 с. 7. Гребеньков Г.В., Палій М.В. Призначення аксіології у кримінальному праві: постановка проблеми / Г.В.Гребеньков, М.В.Палій // Вісник Академії адвокатури України. - № 2(21). - 2011. – С. 84-90 8. Грищук В. К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології / Грищук В. К. – Львів : Світ, 1992. – 165 с. 9. Кісілюк Е.М. Розвиток кримінального законодавства доби Директорії / Е.М. Кісілюк // Вісник Національної академії внутрішніх справ України.- 2002.- Вип.1.- С.291-297 10. Костенко О.М. Розвиток кримінального права в незалежній Україні / Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи: монографія / О.М. Костенко. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 656 с. 11. Кримінальне право України: Особлива частина – розділ 1,2: Практикум : навчальний посібник / Гвоздецький В.Д., Матвійчук В. К., Харь І. О. та ін. ; за заг. ред. Матвійчука В. К. – К. : КНТ, 2008. – 256 с. 12. Кримінальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 20 січня 2010 р. – К. : Паливода А. В., 2010. – 164 с. 13. Матвійчук В. К. Кримінально-правова охорона навколишнього природного середовища (кримінально-правове та кримінологічне дослідження) : монографія / В. К. Матвійчук. – К. : Азимут Україна, 2005. – 464 с. 14. Матвійчук В. К. Становлення і розвиток системи Особливої частини кримінального законодавства України / В. К. Матвійчук // Форум права. – 2011. – № 2. – С. 603–608 15. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. – 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 437 с. 16. Навроцький В. Свіжий погляд на стару проблему / В. Навроцький // Право України. – 2001. – № 1. 17. Российское законодательство X–XX веков : в 9-ти т. – Т. 1. Законодательство Древней Руси. – М. : Юрид. лит., 1984. – 432 с. 18. Свєтлов О.Я. Смертна кара: історія і сучасність / О.Я. Свєтлов // Правова держава. — Вип. 7. — К., 1996. 19. Скибицький В.В. Гуманізм нового кримінального законодавства України / В.В. Скибицький // Правова держава. – Вип. 8. – К., 1997. 20. Соборное Уложение 1649 г. // Российское законодательство X–XX векав : в 9-ти т. – Т. 4. – М. : Юрид. лит., 1985. – С. 76–77. 21. Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України / Ткач А. П. – К. : Вид-во Київськ. ун-ту, 1968. –170 с. 22. Уголовное Уложение 1903. – МПб. : Сенатная типография, 1903. –340 с. 23. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1845 г. // Российское законодательство X–XX веков: в 9 томах. – Т. 6. – М. : Юрид. лит., 1985. – 432 с.