Типи множинних іменників

Содержание: ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ПРО ІМЕННИКИ МНОЖИННОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ 6 1.1. Зміни в кореляційних формах числа іменників 6 1.2. Категорія множинних іменників (pluralia tantum) в українській мові: поняття та основні характеристики 14 1.3. Категорії та види множинних іменників в українській мові 21 РОЗДІЛ ІІ. СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ МНОЖИННИХ ІМЕННИХ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ 26 2.1 Відмінювання множинних іменників 26 2.2. Особливості словозміни pluralia tantum 30 2.3. Функціонування акцентних типів множинних іменників у дискурсі 35 ВИСНОВКИ 44 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 47

Вступление: Морфологічна категорія числа іменників завжди становила особливий предмет уваги лінгвістів, що вилилося в існування багатьох позицій стосовно неї. Найбільш поширеними можна вважати однобічний (формальний) погляд, відповідно до якого число визнається класифікаційною категорією та двобічний (структурно-семантичний), який розглядає цю категорію як складну й неоднорідну, що в ній частина форм є семантично мотивованими, а частина виражають число лише формально. У сфері морфологічної категорії числа не існує прямої кореляції між семантикою та формою на рівні системи, що навіть без ретельного аналізу вказує на існування семантико-граматичної асиметрії. Іменники щодо категорії числа становлять неоднорідне утворення, що зумовлено їх відношенням до глибинної семантики предметності та лексичною семантикою. Відповідно до особливостей семантики іменники розподіляються на декілька груп (лексико-граматичних розрядів), у межах яких виявляється різна взаємодія з категорією числа. Відсутністю ознаки обчислюваності пояснюється відхилення у вираженні категорії числа. Безпосереднім виявом їх є іменники, яким властива тільки форма однини (singularia tantum), і іменники, вживані тільки у множині (pluralia tantum). З середини ХХ ст. спостерігається посилення інтересу як вітчизняних, так і зарубіжних мовознавців до вивчення іменників pluralia tantum. У загальному історико-порівняльному аспекті семантику слов’янських плюративів досліджували О.К. Безпояско 7; 8, О. Потебня 45, В.І. Дєгтярьов 19, І.К. Марковський 35, О. Реформатський 46 та ін. Історію виникнення і формування класу множинних найменувань в українській мові розглянули принагідно у ході аналізу тих чи інших лексико-словотвірних груп іменників Л. Недбайло 39, Л.Ю. Грищенко 18, С.П. Бевзенко 5 та ін. Граматичну природу дериватів згаданого типу описано в працях І. Матвіяса 36; 37, І. Вихованця 12, А. Загнітка 26 та інші мовознавці встановили словотвірний статус окремих найбільш уживаних плюративів у сучасній українській мові. Актуальність виконаного дослідження. Упродовж століть в українській мові сформувалася розгалужена система засобів для творення номенів, які вживаються лише у формі множини, однак історія розвитку іменників pluralia tantum на сьогодні розглянута фрагментарно поміж похідних різної словотвірної структури. У вітчизняній лінгвістиці до цього часу немає праць, у яких було б описано типи множинних іменників, визначено чинники, що впливають на їх продуктивність відповідних та сполучувальні можливості. Творення плюральних номенів нової української мови потребує глибокого й об’єктивного вивчення як феномена і невід’ємного складника (мікросистеми) дериваційної підсистеми іменника та загальної системи українського словотвору загалом. Таким чином, відсутність комплексного дослідження формування підсистеми іменників pluralia tantum і зумовила вибір теми та її актуальність. Об’єкт дослідження – функціонування множинних іменників в сучасній українській мові. Предмет аналізу – типи множинних іменників. Мета дослідження полягає у виявленні та характеристиці функціонування множинних іменників та їх типів. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення конкретних завдань, а саме: 1) проаналізувати зміни в кореляційних змінах числа іменників, що вплинули на функціонування категорії множинних іменників в сучасній українській мові; 2) уточнити та описати поняття категорії множинних іменників (pluralia tantum) в українській мові та надати її основні характеристики; 3) визначити категорії та види множинних іменників в українській мові; 4) дослідити специфіку відмінювання множинних іменників; 5) охарактеризувати особливості словозміни pluralia tantum; 6) вивчити характерні риси функціонування акцентних типів множинних іменників у дискурсі. Структура виконаного дослідження обмовлена його метою та завданнями іскладається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури.

Выводы: Отже, категорія числа іменників – словозмінна морфологічна категорія, яка позначає кількість предметів і складається з двох співвідносних грамем того самого слова – однини і множини (основний вияв категорії), а також категорія з елементами несловозмінного, тобто класифікаційного, типу, яка стосується форм не того самого слова, а різних слів (неосновний вияв). Категорія числа є однією з визначальних граматичних категорій іменника. Значення граматичної категорії числа іменника ґрунтується на розмежуванні одиничного, індивідуально виділюваного предмета і кількох однотипних предметів. Було встановлено, що категорія числа не однорідна. Одні іменники означають один предмет і відповідну їх множинну кількість, утворюючи числові пари. Такий різновид категорії називають семантико-граматичним числом. Вони мають значення однини і значення множини і виявляють це у певній граматичній формі. Інші іменники значення числа не мають, тобто їх предметність не пов'язана з кількісним виявом. Вони не вказують на кількість предметів, не утворюють числових рядів, не пов'язані з поняттям кількості, тобто вони не мають значення числа, а мають лише граматичну форму числа. Відсутність семантичної ознаки обчислювання спричинила відсутність повноцінної семантико-граматичної категорії числа в іменниках, які мають не значення числа, а лише його форму – або тільки однини (singularia tantum), або тільки множини (pluralia tantum), тобто не змінюються за числами. За давньоруської доби існувала ще третя форма числа в іменниках – двоїна. У процесі розвитку української мови ця форма відмерла; залишки її маємо в словах очі, плечі (орудний відмінок – очима, плечима), але тепер вона вже має значення множини. В ході дослідження ми дійшли висновку, що у функціонуванні кореляційних форм числа іменників спостерігаємо різні процеси. З одного боку, відбулося певне унормування у вживанні закінчень множинних іменників у родовому відмінку, зокрема поширення нульової флексії та витіснення на периферію закінчення -ей. З іншого боку, виникнення нових значень у граматичних формах однини і множини, утворення нових кореляційних пар, суттєве розширення кола варіантних форм родового відмінка множинних іменників свідчать про певні зрушення в нормі їхнього літературного вжитку і, зрештою, призводять до формування нових мовних норм. Було ідентифіковано, що іменники pluralia tantum охоплюють кілька семантичних груп: 1. Назви одиничних, парних, або таких, що складаються з кількох частин предметів: ваги, вила, ворота, ножиці, лещата, ночви, сани тощо; 2. Назви із загальним матеріально-речовинним значенням: висівки, вершки, дріжджі, прянощі, консерви, дрова, парфуми, поми тощо; 3. Назви сукупностей предметів зі значенням збірності: надра, гроші, фінанси, копалини, джунглі, хащі та ін.; 4. Назви дій і процесів: посиденьки, заходеньки, витребеньки, побігеньки, дебати, жмурки, відвідини, пересміхи, хвастощі тощо; 5. Назви відрізків часу, свят і традиційно-побутових обрядів: сутінки, канікули, іменини, роковини, заручини, родини, розглядини, входини, освідчини, зажинки, обжинки та ін.; 6. Назви на позначення почуттів, емоцій, станів: радощі, молодощі, гордощі, жалощі, веселощі, ревнощі, ластощі тощо; 7. Власна назви: Суми, Прилуки, Афіни та ін. Окрім того, маючи ознаки форми множини, іменники pluralia tantum можуть називати одиничні обчислювальні предмети (двоє вил, багато терезів, кілька носилок). Ми встановили, що множинні іменники (pluralia tantum) мають ті самі відмінкові форми, що й іменники першої – третьої відмін у множині. В відмінкові форми множинних іменників не завжди збігаються з відповідними формами окремих відмін. Протягом розвитку мовної системи одні варіантні форми зникали, натомість з’являлися інші. Результати взаємодії варіантних закінчень множинних іменників покаже мовна практика наступних років. Ми дійшли висновку, що множинним іменникам властиві певні особливості при словозміні. Насамперед треба зазначити, що в них особливо гостро виявляється тенденція до повної уніфікації форм множини. Адже форми давального, орудного та місцевого відмінків множини вже давно злилися в усіх типах відмінювання. Особливу увагу привертає родовий відмінок множинних іменників, у якому зберігаються специфічні закінчення, а саме: нульове закінчення, а також -ів (після голосного -їв) та -ей. Частині множинних іменників властиві варіантні закінчення: витребеньок і витребеньків, Дарданелл і Дарданеллів тощо. В ході дослідження акцентних типів множинних іменників було виявлено, що поетичне мовлення відображає низку важливих акцентуаційних реалій та процесів, які відбувались в українській мові наприкінці ХІХ та упродовж ХХ століття. Це, зокрема конкуренція кореневого та флексійного наголошування та закріплення кореневого акцентування низки непохідних іменників pluralia tantum; закріплення кореневого акцентування суфіксальних іменників; зрушення кореневого і, як наслідок, – подвійне наголошування наголосу суфіксальних іменників із значенням демінутивності; наявність акцентних варіантів та поступове закріплення флексійного наголошування непохідних іменників. Так, рухомість наголосу в орудному відмінку іменника людьми ілюструє поетична практика Лесі Українки та Івана Франка, а поетичні тексти ХХ століття засвідчують перевагу флексійного акцентування. Підсумовуючи зазначимо, що виявлені в процесі дослідження факти дозволяють стверджувати про постійний розвиток упродовж останніх трьох століть самобутньої й органічної дериваційної підсистеми іменників pluralia tantum, що був інтенсифікований як тиском системи, так і внутрішніми законами мови (розширенням словотвірної бази, збагаченням стилістичних ресурсів та ін.).

Литература: 1. Алтицева Л.Ю. Лексико-семантичні варіанти іменників і їх числова парадигма / Л.Ю. Алтищева. // Проблеми граматики і лексикології української мови: Зб. наук. праць. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2001. – С. 33-39. 2. Алтицева Л.Ю. Українські плюративи зі значенням парності / Л.Ю. Алтищева. // Проблеми граматики і лексикології української мови: Зб. наук. праць. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2002. – С. 21-31. 3. Алтицева Л.Ю. Функції граматичної категорії числа іменників у сучасній українській мові / Л.Ю. Алтищева. // Система і структура східнослов’янських мов: Міжкаф. збірн. наук. праць. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 1999. – С. 13-17. 4. Барань Є.Б. Короткий термінологічний словник з морфології української мови. / Є.Б. Барань. – Берегове, 2010. – 32 с. 5. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови: Нариси із словозміни та словотвору. / С.П. Бевзенко. – Ужгород: Закарп. обл. вид-во, 1960. – 416 с. 6. Безпояско О.К. Грамматика української мови: Морфологія. / О.К. Безпояско, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський. – К.: Либідь, 1993. – 336 с. 7. Безпояско О.К. Морфеміка української мови. / О.К. Безпояско, К.Г. Городенська. – К.: Наукова думка, 1987. – 211 с. 8. Безпояско О.О. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз): Монографія / О.О. Безпояско. – Наукова думка, 1991. – 171 с. 9. Бондарко А.В. О структуре грамматических категорий / А.В. Бондаренко // Вопросы зыкознания. – 1981. – № 6. – С. 17-28. 10. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад/ і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: Перун, 2004. – 1440 с. 11. Виноградов В.В. Исследования по русской грамматике. Избранные труды. / В.В. Виноградов. – М.: Наука, 1975. – 560 с. 12. Вихованець Р.І. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / І. Вихованець, К.Городенська. – К.: Університетське видавництво «Пульсари», 2004. – 400 с. 13. Ганич Д.Г. Словник лінгвістичних термінів. / Д.Г. Ганич, І.С. Олійник. – К., 1985. – 360 с. 14. Горпинич В.О. Морфологія української мови. / В.О. Горпинич. – К.: Академія, 2004. – 336 с. 15. Горпинич В.О. Морфологія української мови: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. / В.О. Горпинич. – К.: ВЦ «Академія», 2004. – 336 с. 16. Горпинич В.О. Українська морфологія. / В.О. Горпинич. – Дніпропетровськ, 2000. – 364 с. 17. Граудина Л.К. Вопросы нормализации русского языка. Грамматика и варианты. / Л.К. Граудина. – М.: Наука, 1980. – 288 с. 18. Грищенко Л.Ю. Іменники з вихідною формою множини в сучасній українській мові / Л.Ю. Грищенко. // Система і структура східнослов’янських мов: Міжкаф. збірн. наук. праць. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 1998. – С. 175-178. 19. Дегтярев В.И. Категория числа в славянских языках. / В.И. Дегтярев. – Ростов-на-Дону, 1982. – 320 с. 20. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Сучасна українська мова. / М.Т. Доленко, І.І. Дацюк. – К.: Вища школа, 1987. – 352 с. 21. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства. / С.І. Дорошенко, П.С. дудик. – К.: Вища школа. – Головне видавництво, 1974. – 294 с. 22. Еляшевська О. До питання про категорію числа іменників у сучасному українському мовознавстві / О. Еляшевська. // Вісник Львівського ун-ту. – Серія філол., 2004. – Вип. 34. – Ч. І. – С. 134-139. 23. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: (стилістика та культура мови). / С.Я. Єрмоленко. – К.: Довіра, 1999. – 431 с. 24. Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови. / М.А. Жовтобрюх, Б.М. Кулик. – К.: Рад.школа, 1961. – Ч.І. – 407 с. 25. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. / М.А. Жовтобрюх. – К.: Наук. думка, 1984. – 255 с. 26. Загнітко А.П. Система і структура морфологічних категорій сучасної української мови (проблеми теорії): Навч. посібник./ А.П. Загнітко. – К.: ІСДО, 1993. – 343 с. 27. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови. / А.О. Івченко. – Харків: Фоліо, 2001. – 540 с. 28. Історична граматика української мови / М.А.Жовтобрюх, О.Т.Волох, С.П.Самійленко, І.І.Слинько. – К.: Вища школа, 1980. – 320 с. 29. Історія української мови: Морфологія / С.П.Бевзенко, А.П.Грищенко, Т.Б.Лукінова та ін. – К.: Наук. думка, 1978. – 539 с. 30. Козачук Г.О. Практичний курс української мови. / Г.О. Козачук, Н.Г. Шкуратяна. – К.: Вища шк., 1994. – 368 с. 31. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 304 с. 32. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л.А. Булаховського: У 2 т. – К., 1951. – Т. 1. – 519 с. 33. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія: У 2 ч. / І.К. Кучеренко. – К., 1961. – Ч. 1. – 172 с. 34. Леонова М.В. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. / М.В. Леонова. – К.: Вища школа, 1983. – 264 с. 35. Марковский И.К. Слова со значеним «неопределенной множественности» в современном русском языке / И.К. Марковский. // Науч. докл. высш. шк. филол. науки. – 1974. – №4. – С.77-84. 36. Матвіяс І. Г. Курс сучасної української літературної мови. Морфологія. / І.Г. Матвіяс. – К., 1962. – 164 с. 37. Матвіяс І.Г. Іменник в українській мові. / І.Г. Матвіяс. – К., 1974. – 184 с. 38. Москаленко Н.А. Нарис історії української граматичної термінології. / Н.А. Москаленко. – К., 1959. – 224 с. 39. Недбайло Л.И. Грамматическая категория числа в современном украинском языке. Автореф. дис. на соиск. уч. ст. канд. филол. наук. / Л.И. Недбайло. – К., 1968. – 21 с. 40. Недбайло Л.І. Стилістичні функції морфологічних одиниць / Л.І. Недбайло // Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. – К.: Наук.думка, 1972. – С. 87-104. 41. Орфографічний словник української мови: Близько 120 000 слів / Уклад.: С.І. Головащук, М.М. Пещак, В.М. Русанівський. – К.: Вид-во «Довіра», 1994. – 864 с. 42. Плющ М.Я. Українська мова: Фонетика. Орфографія. Морфологія. / М.Я. Плющ, Н.Я. Потелло, Н.Я. Грипас. – К.: МАУП, 1995. – 124 с. 43. Плющ П.П. Історія української літературної мови. / П.П. Плющ. – К.: Вища школа, 1971. – 423 с. 44. Поставний В.В. Морфологічні варіанти іменників / В.В. Поставний // Укр. мова і літ. в школі. – 1974. – №8. – С. 35-44. 45. Потебня О.О. Значение множественного числа / О.О. Потебня. // Филологические записки. – 1988. – Вип. 1. – С. 70-75. 46. Реформатский А.А. Число и грамматика / А.А. Реформаторский. // Вопросы грамматики. Сборник к 75-летию акад. И. И. Мещанинова. – М., 1960. – С. 384-401. 47. Словарь української мови / За ред. Б. Грінченка. – К., 1907-1909. – Т. 1-4. 48. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. – К.: Вища школа, 1997. – 494 с. 49. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис / О.Т. Волох, М.Т.Черемисов, Є.І.Черинов. – К.: Вища шк.,1989. – 334 с. 50. Сучасна українська літературна мова: Морфологія/ За заг. ред. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – 583 с. 51. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред.. М.Я.Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – 430 с. 52. Сучасна українська мова: Підручник / За ред.. О.Д.Пономарева. – 2-ге вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – 400 с. 53. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 400 с. 54. Тернова А.І. Із спостережень над деякими іменниками неповної парадигми (походження, словотвірна структура, функціонування) / А.І. Тернова // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки : зб. наук. статей. – Запоріжжя : ЗДУ, 2002. – № 1. – С. 129-132. 55. Тернова А.І. Конфіксальне творення іменників pluralia tantum у сучасній українській мові / А.І. Тернова // Філологічні науки : зб. наук. праць. – Суми : СумПДУ, 2001. – С. 39-46. 56. Український правопис. – К.: Наук.думка, 1990. – Вид.3. – 240 с. 57. Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. / І.Г. Чередниченко. – К.: Рад. школа, 1962. – 495 с. 58. Шахматов А.А. Очерк современного русского литературного языка. – М., 1941. – 620 с. 59. Шахматов А.А. Учение о частях речи. / А.А. Шахматов. – М.: Учпедгиз, 1952. – 272 с. 60. Швачко С.А. Языковые средства выражения количества в современном английском, русском и украинском языках. / С.А. Швачко. – К.: Вища школа. – Главное издательство, 1981. – 144 с. 61. Юносова В.О. Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові. / В.О. Юносова. – К.: Знання України, 2003. – 126 с.