Філософія Г.В.Ф. Гегеля

Содержание: Вступ 3 1. Г.В.Ф. Гегель, його філософська система та метод. 5 2. Діалектика Г.В.Ф. Гегеля як вчення про принципи, закони та категорії бутя 11 Висновок 16 Список використаної літератури 18

Вступление: Величність системи Г. Гегеля полягає в тому, що він зробив спробу уявити увесь природний і соціальний світ, а також світ об’єктивних продуктів людського духу як єдине ціле, що розвивається за законами діалектики. Можна сказати, що філософія Г. Гегеля є квінтесенцією раціоналістичної філософії як такої. Його постать завершує період класичної філософії, і полеміка навколо його спадщини фактично формує нову філософську парадигму кінця ХІХ - початку ХХ ст. У сучасній філософії спадщина Г. Гегеля виступає скоріш як проблемне поле критики ідей раціоналізму, християнства, правової держави, які відстоював великий філософ. Його звинувачують у шовінізмі, расизмі, логоцентризмі, європоцентризмі. Його філософію називають теоретичним виправданням тоталітаризму як такого. Зазвичай таке прочитання Г. Гегеля є притаманним скоріше тим авторам, яких асоціюють із постмодернізмом в усіх його проявах. Але очевидно, що гегелівська філософія, яка втілює у собі висновки найважливіших систем Античності, Середньовіччя і Нового часу, і є однією з вершин раціоналістичної традиції у філософії, не може бути просто відкинута як тоталітарна, хоча що дехто вважає так. Сучасна філософія переживає кризу своїх основних положень, втрачаючи ті позиції, які вона займала ще в недалекому минулому, тому що відмова від раціоналізму означає фактично відмову від філософії. І у фіналі цієї драми може стояти тільки ніцшеанський сміх над цінностями минулого, але він не очищає душу, а породжує нігілізм і відчуття безнадійності, яке фактично супроводжує останні десятиліття постсучасної історії. Творча спадщина Г. Гегеля претендує на нове, незаангажоване прочитання, яке б дозволило крізь призму цієї філософії побачити ключові цінності західної цивілізації і, визначивши їх, намітити основні напрямки розвитку філософії в майбутньому. Отже, мета цієї роботи полягає у розгляді гегелівської спадщини, яка б акцентувала позитивні досягнення цієї філософії як справжньої вершини німецької класики і квінтесенції раціоналізму як такого. 11 с. 345

Выводы: Своїм головним завданням Гегель вважав створення діалектики як науки, як системи і як Логіки. Для цього Гегелю знадобилося охопити всі знання і всю людську культуру у їх розвитку, критично переробити їх і створити складну філософську систему, в якій розвиток світу представлено як розвиток абсолютної ідеї (духу). Філософська система Гегеля починається з навчання про логіку. Питання про логіку він вирішує з позиції ідеалізму. Логіка в цілому включає об'єктивну логіку (вчення про буття і сутності) і суб'єктивну логіку (вчення про поняття). Об'єктивна логіка - це логіка до природного світу, що знаходиться в стані до створення світу Богом. Це є абсолютна ідея. Після «роботи» об'єктивної логіки в справу вступає суб'єктивна логіка (вчення про поняття). Вона відображає історію практичного руху культури, в процесі якої людина освоює (пізнає) світ. Саморозвиток ідеї призводить логіку до кінцевого пункту руху - виникає природа. Поняття природи в Гегеля незвично. Природа - це інобуття, тобто інша форма буття ідеї. Метою діалектичного розвитку абсолютної ідеї є усвідомлення свого власного шляху. Це усвідомлення має протікати у формі, яка відповідає змісту ідеї. Дух сам знаходить для себе необхідні форми - це споглядання, уявлення і понятійне мислення, які одночасно є і ступенями самопізнання духу. На щаблі споглядання дух постає в виді мистецтва, на щаблі подання у вигляді релігії і на вищому щаблі у вигляді філософії. Філософія - це вершина світової історії та культури і кінцева стадія самопізнання - це абсолютна істина. Філософія Гегеля мала величезне значення для подальшого розвитку всієї духовної культури Європи. Але філософське осягнення світу не має меж. І гегелівська філософія була не тільки розвинена далі, але й піддана критиці.

Литература: 1. Валь Ж. Несчастное сознание в философии Гегеля. – СПб.: Владимир Даль, 2006 – 331 с. 2. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель – М.: Мысль, 1990. – 526 с. 3. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук / Г.В.Ф. Гегель. – Том 3. – Философия духа. – М.: Мысль, 1977. – 471с. 4. Гегель Г.В.Ф. Философская пропедевтика / Г.В.Ф. Гегель // Работы разных лет. В двух томах. Т.2. М.: Мысль: 1973. – 630 с. 5. Ильин И. Философия Гегеля как учение о конкретности Бога и человека: в 2 т. / И. А. Ильин. – СПб..: Наука, 1994 . – 541 с. 6. Ипполит Ж. Логика и существование: очерк логики Гегеля / Ж. Ипполит. – Санкт–Петербург: Владимир Даль, 2006. – 321 с. 7. Коплстон Ф. От Фихте до Ницше . – М.: Республика, 2004. – 542 с. 8. Кричевский А.В. Образ абсолюта в философии Гегеля и позднего Шеллинга. – М.: ИФ РАН, 2009.– 199 с. 9. Ойзерман Т.И. Кант и Гегель (опыт сравнительного исследования / Т.И. Ойзерман. – М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2008. – 520 с. 10. Пушкин В.Г. Философия Гегеля. Абсолютное в человеке / В.Г. Пушкин. – СПб.: Лань, 2000. – 447 с. 11. Стасено С. А. Гегельянство і майбутнє раціоналізму/ С. А. Стасенко // Інтелект. Особистість. Цивілізація - 2011.- Вип. 9 –с. 345-352 12. Труфанов С.Н. Наука логики в доступном изложении / С.Н. Труфанов. – Самара: 1999. – 119 с.