Выводы: Таким чином, ми можемо констатувати, що проблема свідомості залишається для філософії, і загалом для всіх соціальних наук, предметом вивчення яких є людина, одним з головних питань.
Свідомість виступає як ключове, вихідне філософське поняття для аналізу всіх форм прояву духовного життя людини в їхній єдності й цілісності, а також способів контролю й регуляції її взаємовідносин з дійсністю, керування цими взаєминами.
Філософський вимір свідомості розкривається через її ідеальність (тобто вона чуттєво не спостерігається), через те, що поза свідомістю неможливі пізнання і людина взагалі.
Серед суттєвих ознак свідомості слід виділити особливий тип поведінки людини, предметний характер сприйняття свідомістю дійсності, освоєння дійсності за допомогою мови.
Не тільки в різних науках (психологія, генетика, соціологія та ін.), але і в самій філософії існують багато концепцій, які пояснюють походження свідомості і її зміст.
Свідомість одночасно поєднує у собі ідеальний характер та предметність. Дійсність - є тим предметом, на який спрямована свідомість. Дійсність як предмет свідомості може бути як реальним, так і вигаданим, річчю, властивістю, відносинами.
Відношення між дійсністю й свідомістю є основним для рішення питання про зміст свідомості. Свідомість можлива, якщо є спрямованість її на певну предметну область.
Свідомість виникає в практичній діяльності людей як необхідна умова її організації й відтворення.
Мислення є одним із найважливіших актів свідомості, який полягає в оперуванні абстрактними поняттями.
Матеріальними засобами вираження мислення, думки є мова.