Вступление: Сьогодні вся світова спільнота переживає черговий інформаційний вибух. Поширення інформаційної продукції не знає кордонів і цей глобальний процес можна назвати інформаційною революцією. Сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології істотно змінюють не тільки те, як ми виробляємо продукти і послуги, але і те, як проводимо дозвілля, реалізуємо свої цивільні права, виховуємо дітей. Вони мають вирішальний вплив на зміни, що відбуваються в соціальній структурі суспільства, економіці, розвитку інститутів демократії тощо. В інформаційному суспільстві держава набуває в нових рис, нового значення.
Сьогодні нерідко можна зустрітися з твердженням, що так званий "інформаційний вибух", який характерний для XX століття, поставив юристів перед проблемою виділення в особливу галузь міжнародного права групи міжнародно-правових норм, що регулюють використання засобів масової інформації в транскордонному масштабі. До цих пір дискутуються питання про поняття "міжнародне право масової інформації", "міжнародне інформаційне право", "право масової комунікації" і т.п. У будь-якому випадку велика кількість нормативного матеріалу і спроби юристів сформулювати спеціальні принципи, які діють у цій сфері міжнародних відносин, свідчать про формування галузі міжнародного права.
До засобів масової інформації традиційно відносяться радіомовлення, телевізійне мовлення, тиражовані друкування, звукова та візуальна продукція (книги, газети, журнали, грамплатівки, компакт-диски, відео-і магнітофонні плівки і т.п.). З недавніх пір до них стали відносити й Інтернет, хоча користування глобальною інформаційною мережею (павутиною) ще не має чітко зафіксованих юридичних підстав.
Необхідність міжнародного співробітництва в галузі розповсюдження масової інформації викликається рядом факторів:
• неминучістю координації використання радіочастот для запобігання взаємних радіозавад;
• ідеологічними інтересами держав;
• доцільністю заборони одних ідей і заохочення інших ідей, які впливають на формування громадської думки;
• комерційними інтересами виробників продукції масової інформації.
На міжнародні інформаційні обміни поширюють свою дію всі загальні імперативні принципи міжнародного права. Вони доповнюються низкою спеціальних принципів: право держав на здійснення або санкціонування транскордонного радіомовлення та телевізійного мовлення; обов'язок держав запобігати або припиняти поширення ідей, засуджених світовим співтовариством; обов'язок держав забезпечувати вільний доступ населення до джерел інформації; право держав на протидію поширення на своїй території ідей, заборонених міжнародним співтовариством і становлять загрозу державній безпеці, громадському порядку, здоров'ю та моральності населення; право держав розвивати свої інформаційні інфраструктури для досягнення своїх політичних, економічних і культурних цілей; обов'язок запобігати і припиняти використання національних засобів масової інформації для ворожої іншим державам пропаганди і для втручання в їх внутрішні справи. Це стає особливо актуальним у зв'язку із загрозою інформаційної безпеки окремих держав та світового співтовариства в цілому.
Джерелами норм, що стосуються змісту масової інформації, є міжнародно-правові акти, такі як Декларація ООН про засоби масової інформації та права людини; Декларація ЮНЕСКО про основні принципи, що стосуються засобів масової інформації у зміцненні миру і міжнародного взаєморозуміння і в розвитку прав людини; міжнародні конвенції; резолюції Генеральної Асамблеї ООН.
На універсальному рівні, проблеми політики в галузі міжнародних обмінів масовою інформацією обговорюються в рамках заснованого у 1978 році Комітету ООН по інформації, спеціалізованих комітетів ЮНЕСКО.
Фахівці різних країн на регулярних наукових форумах, що проводяться за ініціативою Міжнародного союзу електрозв'язку, передбачають неминучість радикальних змін в області міжнародно-правового регулювання електрозв'язку внаслідок бурхливого розвитку інформатики та передбачуваної в осяжному майбутньому, формування єдиної світової комунікаційної системи, яка з'єднає супутники зв'язку, банки даних різних країн , теле- і радіомовлення, телефонний та факсимільний зв'язок. На думку цілого ряду вчених, таких як: А. Дзанакі, А. Домена, Дж. Мартіна і К.-Ф. Мелліха, формування єдиного всесвітнього "інформаційного поля" зажадає і адекватних міжнародно-правових рішень.
В зв’язку з гостротою вказаних проблем, питанням дослідження правового забезпечення функціонування ЗМІ, визначенню основ державного управління в інформаційній сфері присвячені роботи таких вітчизняних та зарубіжних вчених як Костицький В.В., Авдєєва Г.К., Виговська А.В., Іванов В.Ф., Городенко Л., Черкес М.Є., Наумов В.Б. та ін. Втім, конкретних шляхів вирішення цих питань досі не вироблено. Таким чином, питання правового забезпечення роботи ЗМІ потребують комплексного підходу, складовою якого повинно стати вивчення досвіду інших країн з метою запозичення кращих елементів до практики діяльності нашої держави.
Отже, метою нашого дослідження є встановлення інформаційно-аналітичних вимірів впливу міжнародних санкцій на діяльність ЗМІ.
Відповідно об’єктом дослідження є вплив міжнародних санкцій на діяльність ЗМІ, а предметом – інформаційно-аналітичні виміри означеного впливу в досліджуваних країнах.
В даному дослідженні встановлені наступні завдання:
- визначити сутність та особливості інформаційно-аналітичної роботи міжнародних ЗМІ;
- розглянути теоретичні основи міжнародних санкцій;
- визначити нормативні засади правових санкцій, що регулюють діяльність міжнародних ЗМІ;
- проаналізувати особливості впливу санкцій на діяльність ЗМІ в США;
- проаналізувати особливості впливу санкцій на діяльність ЗМІ в країнах Європейського Союзу;
- проаналізувати особливості впливу санкцій на діяльність ЗМІ в Російській Федерації;
- провести компаративний аналіз особливості впливу санкцій на діяльність ЗМІ в досліджуваних країнах.
Загалом же, можемо говорити про те, що актуальність теми продиктована самим життям. Проблема пов'язана з прикладним характером і необхідністю продовження законотворчості в цій галузі. Питання свободи ЗМІ, а також створення Нового міжнародного інформаційного порядку (НМІП) та міждержавного співробітництва в цій галузі, тісно пов'язані з відповідальністю як за зміст інформації, так і за засоби її поширення. І тому слід говорить не тільки про права, якими володіють ЗМІ, а й про обов'язки ЗМІ перед суспільством, що визначені у багатьох міжнародно-правових актах.
Особливо гостро, останнім часом, постає питання міжнародної безпеки в інформаційній сфері, а тому дослідження питань правового регулювання в міжнародній інформаційній діяльності стає актуальним як ніколи. У зв'язку з цим в даній роботі розглядаються і питання забезпечення дотримання законів, співпраці в боротьбі з тероризмом (як на національному рівні, так і на міжнародному), сучасні тенденції обміну інформацією в контексті міжнародної безпеки та тенденції розвитку інформаційного законодавства. Також, обґрунтовується доцільність подальшої розробки принципів співробітництва в галузі інформаційної безпеки.
В процесі дослідження були використані наступні методи: структурно-функціональний метод - розгляд будь-якого явища, як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів; метод наукової абстракції - він полягає у виділенні найбільш суттєвих сторін процесу що вивчається, абстрагуванні від усього другорядного, випадкового; аналіз - предмет дослідження розчленовується, мислення йде від конкретного до абстрактного;синтез - досліджує явище у взаємозв'язку та взаємодії його складових, метод поєднання логічного й історичного підходів до вивчення явищ; порівняння – досліджує те чи інше явище у співставленні з будь-яким іншим або еталонним явищем тощо.
Структурно, курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Так, перший розділ присвячено теоретичному висвітленню означеної проблематики. Другий та третій розділи присвячено аналітичним аспектам вивчення досліджуваної проблеми.