Вступление: Сучасне світове господарство являє собою розгалужену, складну мегаекономічну систему, цілісність якої забезпечується розвинутим міжнародним поділом і кооперацією праці, взаємодією сукупності інтенсивних міжнародних ринків, валютно-фінансовими і кредитними відносинами. Величезні масштаби світогосподарського товарообороту, фінансових, технологічних ресурсів, з одного боку, засвідчують дедалі вагомішу роль зовнішньоекономічних факторів у господарському поступі окремих країн. З іншого боку, посилюється вразливість національних економік, особливо середньо- і слаборозвинутих країн стосовно турбулентних процесів, фінансових криз, як-от ті, що прокотилися останнім часом по планеті.
Будь-яка національна економіка є складовою частиною світового господарства і її ефективність залежить не лише від результатів внутрішньої діяльності, а й від участі в міжнародних економічних відносинах.
Держави беруть участь у міжнародних відносинах як безпосередньо, так і через регулювання діяльності інших суб’єктів. Наділена суверенністю держава або забезпечує можливість реалізації переваг від активної участі в міжнародному поділі праці, проводячи активну ліберальну зовнішньоекономічну політику, або звужує діапазон ефективного функціонування національної економіки, проводячи політику протекціонізму.
Україна, як самостійний суб’єкт міжнародних економічних відносин, виступає з 1991 р., після проголошення і юридичного та політичного закріплення державного суверенітету. Це положення розкрито у законі України про зовнішньоекономічну діяльність, у якому також закріплені інші важливі положення стосовно суб’єктності міжнародних економічних відносин.
Одним з головних завдань зовнішньоекономічної політики України є розробка алгоритму оптимальної взаємодії національної економіки зі світовим господарством у контексті бурхливих і швидкоплинних змін і трансформацій, що відбуваються і в світовій, і в національній економіці. Високий динамізм цих процесів ускладнює вибір моделі зовнішньоекономічної стратегії, яка в найзагальнішому вигляді має спрямовуватися на формування відкритої економіки, бути структурно орієнтованою, наближеною до імпортозаміщувального типу з переважною орієнтацією на розвиток місткого внутрішнього ринку.
Дослідження питання формування ефективного механізму зовнішньоекономічної політики здійснювали такі вітчизняні та зарубіжні вчені як Б.А. Анікін, М.В. Афанасьєв, В.І. Богачов, М.В. Брагінець, С.С. Гаркавенко, О.Л. Каніщенко, В.І. Коршунов, С.І. Косенков, Д.В. Мінаєв, Є.В. Попов, М. Портер, І.В. Семеняк, А. Стрікленд, В.Г. Ткаченко тощо.
Метою написання даної роботи є розгляд питань стосовно механізму зовнішньоекономічної політики України.
Для досягнення поставленої мети слід вирішити наступні завдання:
- визначити сутність та основні напрямки зовнішньоекономічної політики;
- розглянути основні форми та механізм зовнішньоекономічної політики: зовнішньоторговельну політику, валютну та політику іноземного інвестування;
- проаналізувати державне регулювання зовнішньоекономічної політики;
- дослідити сучасний стан зовнішньоекономічної політики України;
- визначити проблеми та напрямки покращення механізму зовнішньоекономічної політики.
Об’єктом дослідження являється зовнішньоекономічна політика України, а предметом дослідження – механізм та сучасний стан її реалізації.