Выводы: Таким чином, ми можемо зробити висновки, що для соціально-політичного житті планети, починаючи з останньої третини ХХ ст., характерними є трансформаційні процеси, найважливішими серед яких є глобалізація, демократизація, модернізація та гуманізація.
Поняття соціально-трансформаційних процесів використовується для опису радикальних структурних змін у суспільстві, а у вузькому значенні - для позначення процесу суспільно-історичних змін, які відбувається в державах Центральної Європи з кінця 1990-х, а пізніше - у нових незалежних державах колишнього СРСР.
В межах трансформації суспільство переживає такі зміни - зміна політичної й державної системи, відмова від монополії на владу якої-небудь однієї партії, створення парламентської республіки, загальна демократизація, відхід від централізованої планової економіки, зміна духовно-культурних орієнтирів суспільного розвитку та ін.
Загальними рисами процесів демократизації трансформаційних суспільств є наявність основних принципів та ознак демократичного суспільства - народне представництво, здійснюване за допомогою вільних виборів; система поділу влади, що забезпечує контроль виконавчої влади; ієрархія юридично-правових норм, заснована на принципі законності та ін.
Для позначення процесів демократизації, які відбуваються в посттоталітарних країнах використовується поняття демократичного транзиту, тобто політичного процесу, який супроводжується зламом інститутів старого політичного режиму і встановленням демократичних інститутів громадянського суспільства.
Гі Ерме виділяє три основних форми переходу до демократії, які втілюються на практиці – договірна, «демократія зверху», «спільно керована демократія».
Також для характеристики демократичних змін в трансформаційних суспільствах вадливе значення має виділення етапів демократизації. Так, згідно Д. Растру існують наступні стадії демократизації – формування попередніх умов; підготовча фаза; фаза прийняття рішень; фаза звикання.