Особливості інституту права довірчої власності у господарському праві України

Содержание:  ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ДОВІРЧОЇ ВЛАСНОСТІ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРАВІ 7 1.1. Поняття довірчої власності 7 1.2. Співвідношення довірчої власності і довірчого управління у законодавстві України 13 1.3. Нормативно-правове регулювання інституту довірчої власності в господарському праві 18 РОЗДІЛ 2. УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ ГОСПОДАРСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ (АСОЦІАЦІЇ, КОРПОРАЦІЇ, ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВІ ГРУПИ, КОНСОРЦІУМИ, ТРАСТИ, ХОЛДИНГИ) 27 2.1. Договірне управління майном господарських об’єднань 27 2.2. Характеристика довірчих операцій господарських об’єднань 36 2.3. Особливості управління майном господарських об’єднань 45 РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ДОВІРЧОЇ ВЛАСНОСТІ В МЕЖАХ ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 53 3.1. Особливості розвитку інституту довірчих товариств у здійсненні довірчих відносин 53 3.2. Перспективи розвитку господарсько-правового регулювання довірчих відносин 70 РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ 76 4.1. Вимоги охорони праці та безпека в надзвичайних ситуаціях на підприємстві 76 4.1.1. Мета і завдання охорони праці на підприємстві 76 4.1.2. Структура охорони праці та безпека в надзвичайних ситуаціях на підприємстві 78 4.2. Характеристика підприємства та організація охорони праці 79 4.2.1. Характеристика підприємтсва 79 4.2.2. Охорона праці у юридичному відділі підприємства 80 4.3. Розробка рекомендацій по покращенню умов праці 85 4.3.1. Розробка заходів поліпшення умов праці 85 4.3.2. Інструкція з охорони праці юриста 88 ВИСНОВКИ 93 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 97 ДОДАТКИ 109

Реферат: РЕФЕРАТ Розвиток ринку в незалежній Україні робить необхідним швидке освоєння методів і важелів господарювання, прийнятих у країнах з розвиненою ринковою економікою. Колишні державні підприємства все частіше стикаються з проблемами як організаційно-економічного, так і управлінського характеру. Актуальність даного дослідження визначається двома обставинами: 1) Довірче управління власністю є досить перспективною формою відносин між господарюючими суб'єктами, спрямованої на підвищення ефективності використання різних видів майна. 2) Друга обставина пов'язана з тим, що відмовившись від монополії в економічній галузі і почавши процес приватизації та роздержавлення, що призвели до реформування відносин власності, держава відчула необхідність у нових механізмах управління власністю, в першу чергу, пакетами акцій приватизованих підприємств, що належать державі. Ринок послуг з довірчого управління в Україні слабко розвинений і робить тільки перші кроки. Це зумовлюється рядом об'єктивних причин: малим за світовими мірками об'ємом капіталів, призначених для інвестування та управління; недостатньою кількістю надійних і порівняно прибуткових фінансових інструментів, слабкою нормативно-правовою базою довірчого управління; відсутністю юридичної захищеності інвесторів перед структурами, що пропонують послуги трасту. Довірче управління, з одного боку, вирішує завдання соціальної спрямованості, з іншого боку, дозволяє оптимізувати економічну діяльність підвищуючи роль трастових компаній в процесі становлення фінансового ринку, в економічному відродженні незалежної України. Цими обставинами і обумовлюється необхідність розгляду довірчого управління власністю в якості одного з інструментів вирішення економічних і соціальних проблем економіки перехідного періоду. Разом з тим новизна договору довірчого управління майном, суперечливість і прогалини правового регулювання, і як наслідок цього мізерна практика застосування даного договору змушує звернутися до досвіду Англії та Америки, де відносини з управління майном власника не власником опосередковуються в першу чергу за допомогою довірчої власності (або трасту ). За договором довірчого управління майном одна сторона (довіритель) передає іншій стороні (довірчому керуючому) на певний строк майно в довірче управління, а інша сторона зобов'язується здійснювати управління цим майном в інтересах засновника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача), здійснюючи при цьому в відношенні договірного майна будь-які юридичні і фактичні дії в межах, встановлених законом або договором. Аналізуючи місце довірчого управління майном в системі договорів, необхідно зазначити наступне. По-перше, розглянутий договір відноситься до групи зобов'язань, спрямованих на виконання робіт (надання послуг). Ця родова ознака дозволяє відмежувати довірче управління майном від договорів, що передбачають передачу майна, але відносяться до інших груп за ознакою спрямованості. Наприклад, в договорі оренди, як і в договорі довірчого управління майном, відбувається передача майна у тимчасове володіння і користування. Однак на відміну від оренди, де користування оплачує особа, якій передається майно, в договорі довірчого управління послугу робить особа, яка приймає майно, і, відповідно, за певних умов вона має право на винагороду. По-друге, договір довірчого управління майном наділений специфікою, що відрізняє його від інших зобов'язань, спрямованих на виконання робіт (надання послуг). Кваліфікуюча ознака даного правовідношення полягає в тому, що довірчий керуючий надає послугу по здійсненню прав власника щодо певного майна. При цьому довірчий керуючий здійснює щодо договірного майна правомочності власника в межах, обмежених законом або договором. Також хочеться зазначити, що довірче управління майном - це універсальний інститут, який розрахований на застосування як в комерційній, так і в некомерційній сфері. Як у першому, так і в другому випадку на практиці виникає чимало труднощів при застосуванні норм законодавства. Слід також зауважити, що в даний час ще не можна говорити про наявність єдиної правозастосовчої практики в галузі довірчого управління майном. Аналіз практики та теоретичних положень вказує на необхідність подальшого розвитку законодавства, що регулює діяльність по довірчому управлінню майном. Конструкція довірчої власності малопридатна для українського законодавства і з тієї причини, що об'єктом довірчого управління можуть бути не тільки речі, але також права та інше майно. Об'єктом ж права власності (в тому числі і права довірчої власності) відповідно до закріпленої в українському законодавстві доктриною можуть бути тільки речі. До того ж розщеплення правомочностей власника на одну і ту ж річ між двома особами (довірчий власник використовує майно, а засновник довірчої власності витягує з нього вигоду) породжує чимало суперечностей і вносить плутанину в цивільний оборот. Проведення дослідження в роботі дозволяє зробити наступні висновки. По-перше, здійснення довірчим керуючим в межах, передбачених законом або договором довірчого управління майном, правомочностей власника щодо майна, переданого в довірче управління, не є свідченням делегування йому власником своїх речових прав, а являє собою зміст його обов'язків перед власником в якості боржника за зобов'язанням довірчого управління майном, що виникає з договору, укладеного між власником майна і довірчим керуючим. Крім того, даний договір належить до договорів про надання послуг. По-друге, договір довірчого управління є реальним, оскільки для укладення цього договору вимагається фактична передача майна довірчого керуючого. Від інших реальних договорів, що відносяться до зобов'язань з надання послуг, даний договір відрізняється обсягом і змістом зобов'язань, які покладаються на довірчого керуючого щодо переданого йому майна. Так, довірчий керуючий може вчиняти щодо переданого йому майна цілий комплекс дій (юридичних і фактичних), необхідних для здійснення управління майном Об'єктами довірчого управління можуть бути: підприємства й інші майнові комплекси, окремі об'єкти, що відносяться до нерухомого майна, цінні папери, права, що засвідчуються бездокументарними цінними паперами, виключні права та інше майно. Не можуть бути самостійним об'єктом управління гроші, за винятком випадків, передбачених законом. Таким чином, методом виключення гроші все ж зізнаються об'єктом довірчого управління, якщо це встановлено законом. Проблемою функціонування інституту довірчого управління майном виступає те, що керуючі довірчими компаніями намагаються зняти із себе будь-яку відповідальність. Для цього в типові договори про довірче управлінні включаються різні умови про ризики, починаючи від прямолінійної умови про те, що керуючий несе відповідальність за договором тільки за наявності вини, до прихованого в додатку до договору «повідомлений про ризики, пов'язані із здійсненням операцій на фінансовому ринку»положення про те, що керуючий не несе відповідальності за неплатіж емітента цінних паперів. Вищевказані підходи до розуміння категорії «належна дбайливість», по нашу думку, не враховують фундаментальну основу відносин по довірчому управлінню. Представляється очевидним, що керуючий на ринку цінних паперів зобов'язаний здійснювати свою професійну діяльність з довірчому управлінню майном клієнтів на користь клієнтів. Виходячи з викладеного можна виділити наступні обов'язки керуючого. 1. Якісно управляти активами клієнта: надавати послуги з управління цінними паперами та пов'язані з цим послуги з належною дбайливістю, змістовно і знанням справи в інтересах клієнта. 2. Уникати в процесі управління ситуацій з конфліктом інтересів. 3. Здійснювати розкриття інформації клієнту: своєчасно і в повному обсязі надавати клієнту у передбачених законом та договором випадках недвозначну і ясну інформацію. Враховуючи вище наведене, основною рекомендацією щодо функціонування інституту довірчого управління майном є законодавче запровадження заборони щодо купівлі-продажу майна без відома довірителя у даних правовідносинах, а в особливості майна, яке своїм змістом забезпечує певний перелік прав інших громадян. Компанія «Діта», що виступає об’єктом дослідження щодо дотримання вимог по охороні праці, існує у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Ця органзаційно-правова форма ведення господарської діяльності функціонує на підставі Господарського та Цивільного кодексів України, Податкового кодексу, Законів України «Про господарські товариства» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Проаналізувавши діяльність підприємства, враховуючи специфіку його діяльності можна зробити такі висновки: що на даному підприємстві застосовуються нормативно – правові акти з питань охорони праці, ЗУ „ Про охорону праці ”, КЗпП, ЗУ „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ” та внутрішні акти, які відповідають нормам з охорони праці. Окрім того, на даному підприємстві має місце практична реалізація довірчого управління як інституту господарського права, а саме мною було досліджено наступне. При передачі управління в залежності від структури капіталу, розміру і виду діяльності підприємства, а також зрілості менеджменту, визначаються межі управління та відповідальність керуючого перед власниками та інвесторами підприємства. Форми співробітництва бізнесменів і керуючої компанії можуть бути різними. Українське законодавство передбачає кілька варіантів юридичного оформлення передачі бізнесу в управління - від різних форм товариств до створення закритого пайового фонду з викупом паїв інвесторами і співвласниками бізнесу. Виникає необхідність в поетапному процесі передачі управління, а також виробленню ефективної системи контролю власником стану його бізнесу і системи об'єктивної оцінки діяльності керуючої компанії.

Вступление: Актуальність теми роботи. Проголошення України суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою, а також визначення за основоположні засади господарювання принципів ринкової економіки зумовило появу цілої низки правових інститутів, існування яких в умовах адміністративно-командної радянської системи відбувалося дещо інакше. Окрім зрозумілих складностей сприйняття зазначених новел правознавцями, свідомість яких була сформована під впливом марксистсько-ленінської ідеології, однією з головних проблем цього процесу можна назвати законодавче закріплення правових норм, які регулюють суспільні відносини, в тому числі у сфері забезпечення прав та законних інтересів учасників господарських товариств, у контексті сприйняття досягнень провідних закордонних науковців, хоча і з урахуванням низки аутентичних факторів української дійсності. Розвиток ринку в незалежній Україні робить необхідним швидке освоєння методів і важелів господарювання, прийнятих у країнах з розвиненою ринковою економікою. Колишні державні підприємства все частіше стикаються з проблемами як організаційно-економічного, так і управлінського характеру. Актуальність даного дослідження визначається двома обставинами: Довірче управління власністю є досить перспективною формою відносин між господарюючими суб'єктами, спрямованої на підвищення ефективності використання різних видів майна. Друга обставина пов'язана з тим, що відмовившись від монополії в економічній галузі і почавши процес приватизації та роздержавлення, що призвели до реформування відносин власності, держава відчула необхідність у нових механізмах управління власністю, в першу чергу, пакетами акцій приватизованих підприємств, що належать державі. Ринок послуг з довірчого управління в Україні слабко розвинений і робить тільки перші кроки. Це зумовлюється рядом об'єктивних причин: малим за світовими мірками об'ємом капіталів, призначених для інвестування та управління; недостатньою кількістю надійних і порівняно прибуткових фінансових інструментів, слабкою нормативно-правовою базою довірчого управління; відсутністю юридичної захищеності інвесторів перед структурами, що пропонують послуги трасту. Довірче управління, з одного боку, вирішує завдання соціальної спрямованості, з іншого боку, дозволяє оптимізувати економічну діяльність підвищуючи роль трастових компаній в процесі становлення фінансового ринку, в економічному відродженні незалежної України. Цими обставинами і обумовлюється необхідність розгляду довірчого управління власністю в якості одного з інструментів вирішення економічних і соціальних проблем економіки перехідного періоду. Разом з тим новизна договору довірчого управління майном, суперечливість і прогалини правового регулювання, і як наслідок цього мізерна практика застосування даного договору змушує звернутися до досвіду Англії та Америки, де відносини з управління майном власника не власником опосередковуються в першу чергу за допомогою довірчої власності (або трасту ). Аналіз останніх публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Теоретичним підґрунтям дослідження стали праці вітчизняних вчених, а саме: О.М. Вінник, О.В. Воловця, В.М. Володькіної, М.К. Галянтича, Ю.М. Жорнокуя, Г.Л. Знаменського, О.В. Кібенко, І.М. Кучеренка, В.В. Луця, Р.А. Майданика, В.К. Мамутова, В. А. Січевлюк, С.А. Сліпченка, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Г.А. Стасюка, В.С. Щербини, О.В. Щербини та ін. Метою роботи є дослідження інституту довірчої власності та обгрунтування сутності довірчого управління власністю як інструменту вирішення економічних і соціальних проблем економіки перехідного періоду, дослідження проблематики щодо взаємодії та оцінка всіх учасників довірчого управління. Згідно до визначеної мети роботи були поставлені наступні завдання: 1) визначити поняття та особливості довірчої власності; 2) розглянути співвідношення довірчої власності і довірчого управління у законодавстві України; 2) дослідити особливості нормативно-правового регулювання інституту довірчої власності ; 3) охарактеризувати управління майном господарських об’єднань (асоціації, корпорації, ФПГ та інші), а саме дослідити процедурні аспекти договірного управління майном господарських об’єднань, охарактеризувати довірчі операції господарських об’єднань з посиланням на нормативно-правову базу та особливості реалізації таких операцій на практиці; 4) дослідити проблеми розвитку інституту довірчої власності в межах господарській діяльності підприємства; 5) визначити перспективи розвитку господарсько-правового регулювання довірчих відносин. Об’єктом роботи виступає джерельна база, на підставі якої розвивається і функціонує інститут довірчої власності та довірчого управління. Окрім того, об’єктом роботи виступають суспільні відносини, що склалися під час реалізації права на довірче управління. Предметом роботи визначення змісту та характерних рис довірчої власності і довірчого управління, ознайомлення із нормативно-правовою базою, що регулює діяльність цих інститутів в межах цивільного та господарського права. Методи роботи. Методологічну основу дослідження становлять приватно-наукові і загальнонаукові методи пізнання: нормативно-логічний, історичний, порівняльного правознавства, аналітичний, синтезу, системно-правовий та інші. Одним з основних методів, використаних в даній роботі, є системний, оскільки він дає можливість розглядати довірче і відносини, що виникають із договорів довірчого управління в цілісній системі економічних, правових та суспільних відносин. Комплексний характер дослідження обумовив розгляд його основних аспектів не тільки з правової, але також з історичної та економічної точок зору.

Выводы: Право власності - найбільш широке речове право, яке дає його власникові можливість «тільки йому визначати зміст і напрямки використання належного йому майна, здійснюючи над ним повне «господарське панування». Традиційно в українському цивільному праві до правомочностей власника відносяться володіння, користування і розпорядження. Однак у складі права власності можуть бути виділені і інші правомочності, в тому числі, управління таким майном. Власник може особисто управляти майном, реалізуючи самостійно всі свої правомочності, а також здійснювати лише їх частину, доручивши окремі правомочності іншій особі. За договором довірчого управління майном одна сторона (довіритель) передає іншій стороні (довірчому керуючому) на певний строк майно в довірче управління, а інша сторона зобов'язується здійснювати управління цим майном в інтересах засновника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача), здійснюючи при цьому в відношенні договірного майна будь-які юридичні і фактичні дії в межах, встановлених законом або договором. Аналізуючи місце довірчого управління майном в системі договорів, необхідно зазначити наступне. По-перше, розглянутий договір відноситься до групи зобов'язань, спрямованих на виконання робіт (надання послуг). Ця родова ознака дозволяє відмежувати довірче управління майном від договорів, що передбачають передачу майна, але відносяться до інших груп за ознакою спрямованості. Наприклад, в договорі оренди, як і в договорі довірчого управління майном, відбувається передача майна у тимчасове володіння і користування. Однак на відміну від оренди, де користування оплачує особа, якій передається майно, в договорі довірчого управління послугу робить особа, яка приймає майно, і, відповідно, за певних умов вона має право на винагороду. По-друге, договір довірчого управління майном наділений специфікою, що відрізняє його від інших зобов'язань, спрямованих на виконання робіт (надання послуг). Кваліфікуюча ознака даного правовідношення полягає в тому, що довірчий керуючий надає послугу по здійсненню прав власника щодо певного майна. При цьому довірчий керуючий здійснює щодо договірного майна правомочності власника в межах, обмежених законом або договором. Також хочеться зазначити, що довірче управління майном - це універсальний інститут, який розрахований на застосування як в комерційній, так і в некомерційній сфері. Як у першому, так і в другому випадку на практиці виникає чимало труднощів при застосуванні норм законодавства. Слід також зауважити, що в даний час ще не можна говорити про наявність єдиної правозастосовчої практики в галузі довірчого управління майном. Аналіз практики та теоретичних положень вказує на необхідність подальшого розвитку законодавства, що регулює діяльність по довірчому управлінню майном. Конструкція довірчої власності малопридатна для українського законодавства і з тієї причини, що об'єктом довірчого управління можуть бути не тільки речі, але також права та інше майно. Об'єктом ж права власності (в тому числі і права довірчої власності) відповідно до закріпленої в українському законодавстві доктриною можуть бути тільки речі. До того ж розщеплення правомочностей власника на одну і ту ж річ між двома особами (довірчий власник використовує майно, а засновник довірчої власності витягує з нього вигоду) породжує чимало суперечностей і вносить плутанину в цивільний оборот. Проведення дослідження в роботі дозволяє зробити наступні висновки. По-перше, здійснення довірчим керуючим в межах, передбачених законом або договором довірчого управління майном, правомочностей власника щодо майна, переданого в довірче управління, не є свідченням делегування йому власником своїх речових прав, а являє собою зміст його обов'язків перед власником в якості боржника за зобов'язанням довірчого управління майном, що виникає з договору, укладеного між власником майна і довірчим керуючим. Крім того, даний договір належить до договорів про надання послуг. По-друге, договір довірчого управління є реальним, оскільки для укладення цього договору вимагається фактична передача майна довірчого керуючого. Від інших реальних договорів, що відносяться до зобов'язань з надання послуг, даний договір відрізняється обсягом і змістом зобов'язань, які покладаються на довірчого керуючого щодо переданого йому майна. Так, довірчий керуючий може вчиняти щодо переданого йому майна цілий комплекс дій (юридичних і фактичних), необхідних для здійснення управління майном Об'єктами довірчого управління можуть бути: підприємства й інші майнові комплекси, окремі об'єкти, що відносяться до нерухомого майна, цінні папери, права, що засвідчуються бездокументарними цінними паперами, виключні права та інше майно. Не можуть бути самостійним об'єктом управління гроші, за винятком випадків, передбачених законом. Таким чином, методом виключення гроші все ж зізнаються об'єктом довірчого управління, якщо це встановлено законом. Проблемою функціонування інституту довірчого управління майном витсупає те, що керуючі довірчими компаніями намагаються зняти із себе будь-яку відповідальність. Для цього в типові договори про довірче управлінні включаються різні умови про ризики, починаючи від прямолінейної умови про те, що керуючий несе відповідальність за договором тільки за наявності вини, до прихованого в додатку до договору «повідомлений про ризики, пов'язані із здійсненням операцій на фінансовому ринку»положення про те, що керуючий не несе відповідальності за неплатіж емітента цінних паперів. Вищевказані підходи до розуміння категорії «належна дбайливість», по нашу думку, не враховують фундаментальну основу відносин по довірчому управлінню. Представляється очевидним, що керуючий на ринку цінних паперів зобов'язаний здійснювати свою професійну діяльність з довірчому управлінню майном клієнтів на користь клієнтів. Виходячи з викладеного можна виділити наступні обов'язки керуючого. 1. Якісно управляти активами клієнта: надавати послуги з управління цінними паперами та пов'язані з цим послуги з належною дбайливістю, змістовно і знанням справи в інтересах клієнта. 2. Уникати в процесі управління ситуацій з конфліктом інтересів. 3. Здійснювати розкриття інформації клієнту: своєчасно і в повному обсязі надавати клієнту у передбачених законом та договором випадках недвозначну і ясну інформацію. Враховуючи вище наведене, основною рекомендацією щодо функціонування інституту довірчого управління майном є законодавче запровадження заборони щодо купівлі-продажу майна без відома довірителя у даних правовідносинах, а в особливості майна, яке своїм змістом забезпечує певний перелік прав інших громадян.

Литература: 1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40 - 44. – Ст. 356. 3. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18 – 22. – Ст. 144. 4. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2011. -№ 13-14, 15-16, 17. – Ст. 112. 5. Закони України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 03.04.2003 № 660-ІV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 26. – Ст. 192. 6. Закони України «Про охорону здоров’я» від 17.05.2007 № 1033-V // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 34. – Ст. 445. 7. Закони України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 28.12.2007 № 107-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 5-6. – Ст. 78. 8. Закони України «Про пожежну безпеку» від 28.12.2007 № 107-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 5-6. – Ст. 78. 9. Закон України «Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006 № 3528-IV // Відомості Верховної Ради України. -2006. - № 34. – Ст. 291. 10. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №49. – Ст. 682. 11. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008. - № 50-51. – Ст. 384. 12. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 5-6. – Ст. 30. 13. Закон України «Про охорону праці» N 2695-XII від 14.10.92 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 49.- Ст. 669. 14. Закон України «Про приватизаційні папери» від 06.03.1992 № 2173-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 24. – Ст. 352. 15. Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003 № 978-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 52. – Ст. 377. 16. Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 № 979-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №1. – Ст. 1. 17. Закон України «Про іпотечні облігації» від 22.12.2005 № 3273-IV // Відомості Верховної Ради України. -2006. - № 16. – Ст. 134. 18. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 № 3480-IV // Відомості Верховної Ради України. -2006. - № 31. – Ст. 268. 19. Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 17.03.1993 № 23-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 19. – Ст. 207. 20. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про затвердження положення про порядок унесення інформації про довірчі товариства до Державного реєстру фінансових установ» від 28.03.2006 № 5538 // Офіційний вісник України. – 2006. - № 17. – Ст. 109. 21. Наказ Держнагляду з охорони праці «Про Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці» від 15.02.2005 № 231/10511 22. Наказ Держнагляду з охорони праці «Порядок опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві» від 07.02.1994 № 20/229 23. Наказ Фонду Державного майна України, Міністерства фінансів України, Антимонопольного комітету України «Про затвердження Типового договору довірчого товариства з довірителем майна» від 30.08.1995 № 1116/143/7 24. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку “Про затвердження Положення про склад і розмір витрат, що відшкодовуються за рахунок активів інституту спільного інвестування” від 02 липня 2002 року. – Офіційний вісник України, 2002. – № 30. – Ст. 1437. 25. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку “Про затвердження Положення про порядок розміщення, обігу та викупу цінних паперів інституту спільного інвестування” від 09 березня 2003 року. – Офіційний вісник України, 2003. – № 6. – Ст. 270. 26. ГОСТ 12.0.003-74 ССБТ. Межгосударственный стандарт. Система стандартов безопастности труда. Опасные и вредные производственные факторы. – К.: ИМЦ. Дата введения 1976-01-01. 27. ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. Госудасртвенный стандарт союза ССР. Система стандартов безопастности труда. – Москва: ИПК Издательство стандартов. Дата введения 1989-01-01. 28. ДНАОП 0.00-1.31-99 Правила охорони працы пыд час експлуатації електронно-обчислювальних машин //ДНАОП (Державні Нормативні Акти з Охорони Праці) Рег. Номер 0.00-1.31-99 від 10.02.1999 29. СНиП 11 – 4 - 79. Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования. СНиП II -4-79. - М.: Стройиздат, 1980. - 48 с. 30. СНиП 2.04.05-91. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха. Издание неофициальное, Киев: КиевЗНИИЭП, 1996 - 89 с. 31. ДСанПіН 5.5.6-009-98. Влаштування та обладнання кабінетів комп’ютерної техніки в навчальних закладах та режим праці учнів на персональних комп’ютерах. 32. Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти): Моногр. / О. А. Беляневич. – К., 2006. – 678 с. 33. Бичкова С.С. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов`язання: Підручник/ С.С. Бичкова, І.А.Бірюков, В.І.Бобрик та ін.// За заг. ред. С.С.Бичкової. – К.:КНТ, 2006. – 498 с. 34. Бондар Т.В. Договірне право України. Особлива частина: навч. посіб. / Т.В. Боднар, О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова та ін.: за ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 1200 с. 35. Борисова В.І. Правові проблеми комунальної власності: монографія / за заг. ред. В. І. Борисової. – Х. : Видавець ФОП Вапнярчук Н. М., 2007. – 144 с. 36. Борисов В.І. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В. І., Баранова Л. М., Жилінкова І. В. та ін.; За заг. ред. В. I. Бори-сової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. -К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - 552 с. 37. Буряк п. Ю. Інтегровані підприємницькі структури: перспективи розвитку в Україні: монографія / П. Ю. Буряк.– Львів: Логос, 2009.– 564 с. 38. Венедіктова І. В. Договір довірчого управління майном в Україні / І. В. Венедіктова. – Х. : «Консум». 2004. – 216 с. 39. Вінник О. М. Господарське право : навч. посіб. / О. М. Віник. – 2-ге вид., змінене та доп. – К. : Правова єдність, 2009. – 766 с. 40. Віхров О. П. Організаційно-господарські правовідносини : монографія / О. П. Віхров. – К. : Слово, 2008. – 512 с. 41. Воловець Я.В. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. – К.: Алеута, 2008. – 199 с. 42. Володькіна В.М. Економіка промислового підприємства: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2011. – 296 с. 43. Воронова Л. К. Финансовое право Украины: учебное пособие / Л. К. Воронова, Н. П. Кучерявенко. – Х.: Одиссей, 2004.– 168 с. 44. Гайворонський В. М. Господарське право України : підручник / В. М. Гайворонський, В. П. Жушман. – Х. : Право, 2005. – 384 с. 45. Галянтич С.М. Господарське право України : Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М. К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. – К.: МАУП, 2005. – 424 с. 46. Галянтича М.К. Правові проблеми створення та діяльності промислово-фінансових груп в Україні Україні : монографія / М.К. Галягтича. – К. : НДІ – 2007. – С. 256. 47. Гетманцев Д.О. Банківське право України / Гетманцев Д.О., Шукліна Н.Г. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 344 с. 48. Головкова Л. С. Сукупний економічний потенціал корпорації: формування та розвиток / Л. С. Головкова. — Запоріжжя : Вид-во Класич. привавт. ун-ту, 2009. — 340 с. 49. Дзера О.В. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 1 – 736 с. 50. Деревянко Б.В. Державне регулювання функцiонування промислово-фiнансових груп у сферi пiдприємницької дiяльностi : монографiя / Б. В. Деревянко, С. М. Грудницька. - К.: НДI приват. права i пiдприємництва, 2010. - 176 с. 51. Євтушевський В.А. Основи корпоративного управління: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2009. - 317 с. 52. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. – Львів: Афіша, 2000. – 350 с. 53. Жидецький В.Ц. Практикум із охорони праці: Навчальний посібник / В.Ц. Жидецький, В.С. Джигерей, В.М. Сторожук та ін.; За ред. В.Ц. Жидецького. – Львів: Афіша, 2000. – 352 с. 54. Жук Л.А. Господарське право: Навчальний посібник /Жук Л. А., Жук І. Л., Неживець О. М. — К.: Кондор, 2003. — 400 с. 55. Карлін М. І. Фінансова система України :навч. посібник / М. І. Карлін. — К. : Знання, 2007. — 324 с. 56. Керб Л.П. Основи охорони праці: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2001. – 252 с. 57. Козаченко Г.В.Корпоративне управління: Підруч. для вузів. - К.: Лібра, 2004. - 368 с. 58. Колот В. М. Підприємництво / 47. Колот В. М., Щербина О. В.: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 160 с. 59. Корнєєв В. В. Фінансові посередники як інститути розвитку: монографія / В. В. Корнєєв. – К. : Основа, 2007. – 192 с. 60. Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права. - К., - 2004. – 234 с. 61. Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій / Л. О. Лігоненко. — К. : КТЕУ, 2008. — 397 с. 62. Луць А. В. Свобода договору в цивільному праві України: навч. пос. / А. В. Луць. – К.: Школа, 2004. – 47 с. 63. Мазаракі А. А. Регуляторна політика у сфері зовнішньої торгівлі / А. А. Мазаракі, Т. М. Мельник. - К. : Київ. нац. торг-екон. ун-т, 2010. - 470 с. 64. Майданик Р. А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві / Р. А. Майданик. – К. : Вид.-поліграф.центр «Київ. ун-т», 2002. – 502 с. 65. Малига В.Г. Проблеми формування промислово-фінансових групп в Україні: порівняльно-правовий аналіз законодавства/ В.Г. Малига, Ю.в. Мухін // Держава іправо: зб. наук. пр.- К., 2005. – Т.2. – 765 с. 66. Мамутов В.К. Господарське право: Підручник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменський, К. С. Хахулін та ін.; Під ред. В. К. Ма-мутова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 912 с. 67. Мачуський В. В. Господарське законодавство : Навч. посіб. / В. В. Мачуський, В. Є. Постульга. – К. : КНЕУ, 2011. – 275 с. 68. Мілаш В. С. Господарське право : курс лекцій :у 2 ч. / В. С. Мілаш. – Х. : Право, 2008. – 496 с. 69. Миценко І.М. Умови праці на виробництві. – Кіровоград: КРД, 1999. – 324 с. 70. Мостенська Т.Л. Корпоративне управління. Підручник. / Мостенська Т.Л., Новак В.О., Луцький М.Г., Симоненко Ю.Г. – К. : Каравела, 2008. – 135 с. 71. Навакатикян А.О. Охрана труда пользователей компьютерных видеодисплейных терминалов / А.О. Навакатикян, В.В. Кальниш, С.Н. Стрюков. – К.: Охрана труда, 1997. – 400 с. 72. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 2-е вид., перероб. і доп. / За ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – Т. ІІ. – 1088 с. 73. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України. Щербина В.С. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 720 с. 74. Науменкова С. В. Ринок фінансових послуг : навч. посібн. / С. В. Науменкова, С. В. Міщенко. – К. : Знання, 2010. – 532 с. 75. Олексів Н.Й. Роль та місце промислово-фінансових об'єднань в ринковій економіці України та зарубіжний досвід / Н.Й. Олексів // Науковий вісник НЛТУ України : зб. наук.техн. праць. – Львів : РВВ НЛТУ України. – 2005. – Вип. 15.5. – 455 с. 76. Перелигін М.М. Корпоративне управління : навчально-методичний посібник. – М.М. Перелигін, К.В. Шафранова. – Житомир : “Полісся”, 2009. – 168 с. 77. Пилипенко А.А. Стратегічна інтеграція підприємств: механізм управління та моделювання розвитку: Монографія / А.А. Пилипенко. – Х. : ВД «ІНЖЕК», 2008. – 408 с. 78. Пономаренко В.С. Корпорації та інтегровані структури: проблеми науки та практики : монографія / В.С. Пономаренко, В.М. Горбатов. – Х. : Вид-во ІНЖЕК, 2007. – 344 с. 79. Практичний коментар до нової редакції закону України „Про охорону праці”. – Харьків: Форт, 2003. – 72 с. 80. Січевлюк В.А. Господарське право України. Навчальний посібник // Січевлюк В.А.- К. УІРФР, 2010.- 474 с. 81. Сивко В.Й. Правові та організаційні основи охорони праці в Україні: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2003. – 140 с. 82. Сивко В.Й. Розрахунки з охорони праці. – Житомір: ЖІТІ, 2001. – 152 с. 58. 35 Жидецький В.Ц. Охорона праці користувачів комп’ютерів. - Львів: Афіша, 2000. – 176 с. 83. Стасюк Г.А. Фінанси підприємств: навчальний посібник / Г.А. Стасюк. – Херсон : Олді-плюс, 2004. – 478 с. 84. Стефанчук Р. О. Цивільне право України : навчальний посібник / Р. О. Стефанчук. – К. : Прецедент, 2005. – 448 с. 85. Супрун Н.А. Еволюція вітчизняної моделі корпоративного управління: монографія / Н.А. Супрун. – К. : КНЕУ, 2009. – 270 с. 86. Слипченко С.А. Право доверительной собственности. – Харьков: Консум, 2004. – 136 с. 87. Спасибо-Фатєєва І. Корпоративне управління : монографія / Спасибо-Фатєєва І., Кібенко О., Борисова В. ; за ред. проф. І. Спасибо-Фатєєвої. – Х. : Право, 2007. – 500 с. 88. Тоцький В.І. Організаційний розвиток підприємства : навч. посібн. / В.І. Тоцький, В.В. Лаврененко. – К. : Вид-во КНЕУ, 2005. – 247 с. 89. Уманців Г.В. Холдингові компанії та промислово-фінансові групи в сучасній економіці. – К. : Вид-во "ВІРА-Р", 2002. – 346 с. 90. Федулова Л.І. орпоративні структури в національній інноваційній системі України / за ред. Л. І. Федулової. — К. : Вид-во УкрІНТЕІ, 2007. — 812 с. 91. Харченко Г.Г. Довірча власність у діяльності трастових компаній та довірчих товариств: Монографія. – Одеса: Астропринт, 2006. – 118 с. 92. Циба Т.Є. Фінансова складова корпоративного управління. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т.Є. Циба, О.Ф. Саленко, Д.М. Загірняк, М.І. Сокур. – Кременчук : Вид. ПП Щербатих О. В., 2008. – 204 с. 93. Чалий І.Г. Довірче управління коштами в системі фінансування будівництва / Чалий Іван Григорович. - 2-ге вид., перероб. і доп. – Х.: Фактор, 2008. – 480 с. 94. Чепурда Л.М. Економіка та організація діяльності об'єднань підприємств: Навч. посібник/ Під заг. ред. Л.М. Чепурди. – К.: ВД "Професіонал", 2005. – 464 с. 95. Щербина В. С. Суб’єкти господарського права : монографія / В. С. Щербина. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 456 с. 96. Бесараб Є. О. Формування промислово-фінансових груп в Україні та стимулювання руху інвестиційних ресурсів / Є. О. Бесараб // Фінанси України.– 2001.– № 6.– С. 114 – 119. 97. Бутирін В.В. Моделі запровадження економічних методів управління в с/г підприємствах / В.В. Бутирін // Аграрна наука. – 2005. – № 9. – С. 6 - 7. 98. Вінник О. М. Корпоративно-упралінські технології, що ґрунтуються на акціонерних угодах: постановлення питання та визначення кола проблем // О. М. Вінник // Вісн. Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. — 2010. — № 1. — С. 134 – 150. 99. Витрянский В. Обязательства по доверительному управлению имуществом: существо и характерные признаки/ В. Витрянский // Хозяйство и право. –2001. – №10. – С. 27 - 37. 100. Витрянский В.В. Договор доверительного управления имуществом: понятие и правовое регулирование / В.В. Витрянский // Приложение к журналу “Хозяйство и право”. – 2001. – № 10. – С. 1 - 80. 101. Галянтич М, Махінчук В., Задорожня Н. Промислово-фінансові групи в Україні проблеми статусу та правового регулювання діяльності //Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №3. – С. 25 - 31. 102. Горбатов В.М. Интегрированные структуры бизнеса: сущность понятий и классификация / В. М. Горбатов // Економiка промисловостi. - 2006. - №2(33). - С. 33 - 41. 103. Грабко Є. В. Особливості сучасного етапу розвитку корпоративного управління в Україні / Є. В. Грабко ; Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної Академії Державного Управління при Президентові України Електронний ресурс. – Доступ до ресурсу : http://www.confcontact.com 2007may/8_grabko.ht 104. Грейдін О. І. Цивільно-правова характеристика договору (довірчого) управління цінними паперами / О. І. Грейдін // Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Науковий журнал. Серія «Юридичні науки». Том 22 (61). № 2. – Сімферополь, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, 2009. – С. 334 -340. 105. Грудницька С., Дерев’янко Б. Економіко-правові питання формування та діяльності промислово-фінансових груп // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №6. – С. 3 - 7. 106. Губа Є. Суть договору управління майном. Передача майна в управління та його повернення Електронний ресурс. – Режим доступу: <http://debetkredit.com.ua/show/3cid01167.html. 107. Денчук Р.О. Проблеми управління формуванням комунальної власності: Способи формування комунальної власності / Р.О. Денчук // Юридична Україна. – 2004. – № 11. – С. 69 – 74. 108. Деревянко Б.В. Договiрне регулювання вiдносин у промислово-фiнансових групах / Б. В. Деревянко // Економiка. Фiнанси. Право. - 2006. - №8. - С. 30 - 34. 109. Дроздова Н. В. Загальні аспекти договору про надання фінансових послуг в сучасному цивільному праві України / Н. В. Дроздова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2003. – № 52–55. – С. 161 – 163. 110. Жорнокуй Ю. М. Проблема співвідношення категорій «управління майном» та «управління активами» в контексті довірчих відносин корпоративного інвестування / Ю. М. Жорнокуй // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 5. – С. 46 - 49. 111. Знаменський Г.Л. Господарський кодекс України: концептуальний задум і реалії законотворення // Юридична Україна. - 2003. - № 5. - С. 17 - 23. 112. Кантаєва О. В. Напрями та принципові положення розвитку сучасного стратегічного управління підприємством / О. В. Кантаєв а, Н. М. Батіщєва // Вісник ЖДТУ. - 2011. - № 2 (56). - С. 27 – 29. 113. Кібенко О.Р.Інвестиційна діяльність: визначення, суб'єкти, класифікація та співвідношення з підприємницькою діяльністю // Вісник університету внутрішніх справ. – 1999. – № 6. – С. 220 – 222. 114. Кобринович Р.М. Організаційні форми і структури управління та стратегія розвитку підприємства // Торгівля, комерція, підприємництво : зб. наук. праць. – Львів : Вид-во Львівської КА. – 2005. – Вип. 7. – С. 80-84. 115. Кузьмінський В. О. Теоретичні основи інтеграції капіталів / В. О. Кузьмінський // Фінанси України.– 2003.– № 2.– C .124 -131 116. Кушина О. Управління нерухомістю: правові, податкові та бухгалтерські аспекти / О. Кушина // Багатогранний облік: операції з нерухомістю. – 2010. - №5. – С. 185 - 198. 117. Луців Б. Інституційні особливості банківяк учасників ринку цінних паперів / Б. Луців // Банківська справа. — 2001. — №6. —С.11—13. 118. Михєєва Ю.М. Особливості стратегічного управління підприємством // Фінанси України. – 2002. – № 12. – С. 31 - 37. 119. Опарін В. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення / В. Опарін // Вісник НБУ. - 2009.- №5. - С.10 -11. 120. Панченко М. До проблеми законодавчого регулювання відносин довірчої власності // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 4. – С. 38 - 44. 121. Суржик В.Г. Економічна природа холдингів як сучасної форми бізнесу / В.Г. Суржик // Наукові праці НДФІ : зб. наук. праць. – К. : Вид-во НДФІ, 2008. – № 1 (42). – С. 101 - 109. 122. Строїч С.Договір управління майном: поняття, форма, нюанси правовідносин / С. Строїч // Все про бухгалтерський облік. – 2008. – №8 – С. 3 - 8. 123. Уманців Ю. Формування української моделі корпоративних відносин / Ю. Уманців Електронний ресурс. − Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Dibpp/2009_8/N4- str10-13.pdf 124. Щербина В. С. Правові аспекти державного регулюваннягосподарської діяльності // Удосконалення правового статусу учасників відносин у сфері господарювання. Збірник наукових праць (за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Київ, 20 листопада 2008). – К.: НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, 2009. – С. 12 – 13. 125. Шевчук Н. Капітал підприємства: формування та ефективність функціонування / Н. Шевчук // Ринок цінних паперів України. – 2008. – № 5-6. – С. 39 - 44. 126. Шипка О., Руденко О. Трасти в Україні // Фінансова консультація.– 2007.– №19. – С. 12 – 14. 127. Якубовський М. Промислова політика: проблеми та перспективи модернізації / М. Якубовський // Економіка України. — 2010. — № 8. — С. 21 – 29. 128. Якубовський М. Структурна перебудова економіки: інвестиційний аспект / М. Якубовський // Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні. - 2009. - №4. - С. 11 – 19.