Выводы: Отже, зародження інформаційного суспільства є глобальним невідворотним процесом, який вже давно не стосується окремо взятої держави чи кількох держав, а є, по суті, стрижнем загальнопланетарних цивілізаційних процесів. Поступове проникнення інформації у всі сфери суспільного життя суттєво змінює суспільство, надаючи йому нових якісних характеристик. Процес глобалізаційного впливу є поступовим та планомірним, а тому і контрольованим.
Нині майже усі розвинені держави світу почали поступову адаптацію внутрішнього законодавства до умов, які відкрито диктуються потребами суспільства в інформації. Більше того, уже прийнято низку міжнародних актів, які тією чи іншою мірою мають врегульовувати фрагментарні відносини, об’єктом яких є інформація. Цей процес – перспективний напрям нормотворчої діяльності держав. На превеликий жаль, він відбувається із запізненням, оскільки досі не визначено чіткого вектора розвитку законодавства, яке б передбачало необхідні механізми забезпечення інформаційних відносин. Процеси інформатизації хоч і відбувається поступово, але не повинні залишатися поза увагою суспільства і держави. Настав час визнати, що нові витки розвитку суспільства спричинені передусім інформаційними процесами, які постійно дають нові імпульси для розвитку та удосконалення.
В добу високих технологій та розвинутих телекомунікаційних мереж контроль за діяльністю влади став набагато ефективнішим. Суспільство сьогодні має (на жаль, поки частково) можливість доступу до інформації про діяльність влади. На законодавчому рівні задеклароване право особи на звернення до органів публічної влади, проте це право належно не забезпечується з боку держави, оскільки на сьогодні практично не існує реальних механізмів для усунення перешкод у доступі до інформації. На даному етапі розвитку можна визначити такі характерні особливості функціонування інформаційної індустрії в умовах ринкових перетворень:
- інформація, інформаційні товари та послуги в ринкових умовах стають товаром незалежно від того, на які кошти вони були виготовлені (державний бюджет або приватні кошти);
- частина інформаційних товарів та послуг використовується безкоштовно, не набираючи форми інформаційного продукту. Відповідно інформаційні товари та послуги надаються як державою так і ринком;
- отримуючи від інформаційної структури інформацію, споживач сплачує не стільки за саму інформацію, скільки за інформаційну послугу, тобто послугу по обробці, аналізу, наданню продукту;
- відслідковується велика роль держави у функціонуванні інформаційної індустрії, а тому необхідним стає визначення оптимального співвідношення між платним і безкоштовним споживанням і наданням інформаційних продуктів, відповідно виникає гостра необхідність у втручанні держави в інформаційну діяльність і встановленні чітких правил функціонування;
- приватний сектор, який надає інформаційні товари та послуги, зіштовхується з проблемою захисту інформаційних продуктів (патенти, авторські права), а вартість захисту прав виробника фактично збільшує вартість самого інформаційного товару або послуги;
- до цього часу існують різного роду обмеження на вільний продаж інформаційних товарів та послуг, пов'язані із політичними, правовими, економічними, державними таємницями.
Отже, враховуючи ситуацію в країні та міжнародну практику щодо розвитку інформаційної індустрії, необхідно зазначити, що інформаційна діяльність потребує регулювання і координації з боку держави. При різноманітності підходів щодо розвитку інформаційної індустрії у різних країнах, можна виділити два основних напрями такої політики: по-перше, щодо розвитку інформаційної індустрії як сфери, за допомогою якої розвивається інформаційна економіка або економіка знань; по-друге, щодо розвитку інформаційної індустрії як каталізатора соціально-економічного розвитку країни і формування інформаційного суспільства.
Великою проблемою для України є те, що всі ці моделі втягують країну у жорстку конкурентну боротьбу при наявності дуже обмежених соціально-економічних ресурсів (малі обсяги ВВП, обмеження в обсягах фінансового, людського, соціального та інших капіталів, кризовість сьогоднішньої ситуації в економіці).
Таким чином, основним завданням має бути створення і підтримання інформаційного напрямку в економіці країни. Це має стимулювати конкурентоспроможність нашої пропозиції на світових ринках, сприяти підтримці прогресивних форм і методів використання інформаційних продуктів, посилити співробітництво у здійсненні політики в сфері інформаційних товарів та послуг.