Співпраця України та МВФ в умовах сучасної кризи

Содержание:ВСТУП 3 Організаційно-правові основи співробітництва 4 Етапи співробітництва України з МВФ 5 Програма співробітництва України та МВФ 9 Наслідки співробітництва України та МВФ 13 ВИСНОВКИ 16 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 18  

Вступление:В 1992 році Україна стала членом Міжнародного валютного фонду (МВФ). У даний час квота України у Фонді складає 1 млрд. 372 млн. СПЗ (Спеціальні права запозичень − SpecialDrawingRights). Починаючи з 1994 року, співпрацю з МВФ було активізовано за цілого ряду кредитних програм, а також важливим етапом у відносинах з МВФ стали безкредитні стосунки між Україною та МВФ. Співробітництво України з МВФ було зосереджено на наданні технічної допомоги, спрямованої на усунення загроз стабільності та вирішення проблем, пов’язаних з макроекономічною, грошовою, валютною, податковою та бюджетною політикою. Останнім часом серед політиків, науковців та пересічних громадян виникає дискусія про необхідність подальшої співпраці України та МВФ. На перше місце дискусії виходять питання кредитування, особливо це стосується заходів, що висуває МВФ до України. Тому вивчення співробітництва МВФ з Україною має не тільки наукове, а й практичне значення для використання результатів аналізу при розробці Україною власної економічної моделі і формуванні стратегії співробітництва з міжнародними економічними та фінансовими організаціями. Питання взаємовідносин України з МВФ постійно перебували і продовжують залишатись в центрі уваги науковців, політиків, урядовців. Дослідженням даної теми займаються такі вітчизняні та російські вчені: О. Г. Білорус, З. С. Варналій, В. К. Гальчинський, М. А. Дудченко, О. К. Єременко, В. С. Кузнєцов, І. І. Лукінов, В. І. Хорошковський, О. І. Шнирков та інші. Серед іноземних вчених, що розробляють дану тематику, слід відзначити: Л. Бальцеровича, П. Ван Бергейка, Дж. Вільямсона, Т. Едісона, А. Зіденберга, Т. Кілліка, В. Фішера, С. Фішера, М. Фрідмена та ін.  

Выводы:Співпраця з Міжнародним валютним фондом є важливою з огляду на необхідність збереження належного іміджу країни, що сприятиме підвищенню її кредитного рейтингу на світових фінансових ринках, зменшенню відсоткових ставок по кредитах, дозволить зберігати привабливість для іноземних інвесторів. Кредити МВФ заохочують зростання споживання, сприяють удосконаленню банківської та грошово-кредитної системи держави, надходженню іноземних інвестицій, стимулюють розвиток торгівлі. Питання про співпрацю з МВФ знаходиться скоріше в політичній площині, і його вплив на економіку України буде мати лише опосередкований характер, так само, як і рішення щодо надання чергового траншу кредиту знаходиться в прямій залежності від політичної волі керівництва країни. Відносини України з МВФ мають сприяти вирішенню проблем, які можуть виникнути перед Україною у короткостроковому періоді, а також проведенню реформ, що є необхідними для забезпечення стійкого відновлення економіки країни в середньостроковій перспективі. Швидше за все, співпраця України з Фондом продовжиться. Принаймні, МВФ у цьому має свій інтерес. Основні держави-донори фонду повинні будуть знаходити засоби для нейтралізації надлишкової ліквідності, якою інтенсивно накачували свої економіки у рамках антикризових програм з підтримки споживчого попиту. Глобальна криза повільно відступатиме, споживання та кредитування відновлюватиметься, а зайві кошти на внутрішніх ринках загрожують розвинутим країнам зростанням інфляції. Український ринок міг би легко абсорбувати частину надлишкового євродоларового потоку. Разом з тим, Україна досі дуже залежна від зовнішньої допомоги для вирішення проблем платіжного балансу. МВФ надає Україні довгострокові, порівняно дешеві кредити, які сприяють вирішенню проблем платіжного балансу, з вимогою виконання деяких умов. Але Україна не виконує всі вимоги МВФ, що обумовлює затримання подальшого кредитування. Україна могла би обмежитись консультативною підтримкою фахівців МВФ. До такої практики відносин з МВФ перейшли Польща, Чехія, Угорщина після завершення фінансових програм, направлених на підтримку переходу національних економік до ринкових відносин. Це, звичайно, не означає виходу цих держав, а в подальшому − і України, з ринків зовнішніх запозичень. Основними кредиторами України, очевидно, залишаться Світовий банк, ЄБРР та приватні інвестори. Однак, на той час основними позичальниками з української сторони мали би стати окремі суб'єкти підприємницької діяльності.  

Литература:1. Примаченко І. В. Ефективність співробітництва МВФ і України / І. В. Примаченко // Актуальні проблеми міжнародних відносин : зб. наук. праць. − К. : Київський університет, 2002. – Вип. 36. – Ч.2. − С. 195-202. 2. Колосова В. П. Розвиток відносин України з міжнародними фінансовими організаціями / В. П. Колосова. − К. : НДФІ, 2008. – 232 с. 3. Тігіпко С. Л. Україна: проект розвитку / С. Л. Тігіпко. – К. : «Саміт-книга», 2009. – 168 с. 4. Статистичний щорічник України за 2011 рік / Державний комітет статистики України ; за ред. О. Г. Осауленка. – К. : Консультант, 2012. – 567 с. 5. Программа сотрудничества МВФ и Украины не решила структурных проблем – отчет МВФ // Електронний ресурс. − Доступ до ресурсу : http://economics.unian.net/rus/detail/110606. 6. Офіційний сайт Міжнародного валютного фонду // Електронний Ресурс. − Доступ до ресурсу : http://www.imf.org. 7. Кабанов В. Г. Діяльність міжнародних фінансових організацій на вітчизняному ринку фінансового капіталу / В. Г. Кабанов // Фінанси країни. − 2009. − № 9. − С. 100-102. 8. Солтинський В. В. Особливості організації кредитування національних економік Міжнародним валютним фондом / В. В. Солтинський // Фінанси України. − 2009. − № 2. − С. 62-63.