Выводы:Таким чином, різке зростання чисельності людей похилого віку за останній час викликало потребу більш глибокого дослідження цієї соціальної групи в різних аспектах: біомедичному, психологічному, геронтологічному, соціальному, економічному. Цими питаннями займалися як українські, так і зарубіжні дослідники. Розвиток наукових досліджень в цих напрямках створює перспективи ефективного використання знань і досвіду людей цієї вікової категорії, їх успішного функціонування у соціумі, збереження і підтримки їхнього здоров’я.
Підсумовуючи, слід підкреслити, що проблематика старіння є предметом зацікавлення різних наукових дисциплін, а з іншого боку має свою специфічну наукову сферу – геронтологію, що є яскравим відображенням процесів диференціації та інтеграції у сучасних наукових дослідженнях. Ключовими поняттями, які визначають специфіку наукових зацікавлень цією проблематикою, є поняття старості та старіння, які мають специфічне понятійно-смислове забарвлення.
Отже, зміни під час старіння відбуваються на біологічному рівні, коли організм є більш вразливий, збільшується ймовірність смерті; на соціальному рівні, коли людина виходить на пенсію, змінюється її соціальний статус, соціальні ролі, поведінку; насамкінець, на психологічному рівні, коли людина усвідомлює зміни, що з нею відбуваються, і пристосовується до них.
Геронтопсихологія має багатогранні зв’язки із природничими і соціальними науками. Теоретичні та практичні знання про людей похилого віку нерозривно пов'язані з усіма галузями психології, такими як:
1) генетична психологія; 2) психофізіологія; 3) диференціальна психологія;
4) вікова психологія; 5) соціальна психологія; 6) педагогічна психологія;
7) медична психологія. Окрім того, геронтопсихологія тісно пов’язана з геронтологією, складовою частиною якої вона є, геріатрією та геогігієною.