Выводы:Таким чином, слід зазначити, що в ринкових умовах господарювання фінансово-господарська діяльність включає чотири складові: виробничо-господарську, комерційну, інвестиційну, фінансову.
Фінансова діяльність підприємств поширюється на всі його фінансові відносини (зовнішні і внутрішні) та має свої особливості.
Результатом фінансово-господарської діяльності підприємства є прибуток, у структурі якого ключову роль відіграє прибуток від операційної діяльності.
Прибуток створює підґрунтя для активної участі всіх підрозділів підприємства у його формуванні і нарощуванні, що визначає зміст фінансової роботи на підприємстві (фінансове прогнозування та планування; аналіз та контроль виконання фінансових планів; розроблення заходів, спрямованих на поліпшення результатів фінансово-господарської діяльності).
В регулюванні фінансово-господарської діяльності сучасного підприємства відіграє держава та особливо через податкові механізми.
Основою для ефективного державного регулювання фінансово-кредитної діяльності повинна стати розробка Концепції розвитку фінансово-кредитної сфери. Такий документ, окрім аналізу сучасного стану фінансово-кредитної системи, проблем, цілей та пріоритетів її розвитку, повинен містити пропозиції щодо адаптації фінансово-кредитної сфери до європейських стандартів, принципів і напрямів взаємодії з державними органами влади, здійснення інституційної реформи фінансово-кредитного сектора та вдосконалення його архітектури, розвитку фінансових інструментів на ринках капіталу, консолідації депозитарної та біржової систем, посилення надійності функціонування та створення системи розкриття інформації у фінансово-кредитній сфері, податкового стимулювання фінансово-кредитної діяльності, підвищення ефективності регулювання й нагляду у фінансово-кредитній сфері, інтеграції вітчизняної фінансово-кредитної системи у світовий простір та взаємодії з реальним сектором економіки, кадрового забезпечення фінансово-кредитних установ тощо.
Чинне законодавство в певній мірі не дозволяє здійснювати ефективну діяльність на фондовому ринку. Основними вадами нормативної бази є: відсутність законодавчого визначення організованого позабіржового ринку; невідповідність класифікації цінних паперів сучасному інструментарію, зокрема відсутнє законодавче регулювання похідних цінних паперів; недостатня захищеність основних прав власників цінних паперів, насамперед обмеженість доступу до публічної інформації щодо діяльності компаній; відсутність розмежування між спекулятивними та інвестиційними операціями на ринку.
Держава має сприяти встановленню й розвитку ефективної та стабільної системи платежів для обслуговування угод по цінних паперах, доступу на фондовий ринок емітентів незалежно від їх розміру та стартових фінансових можливостей. Усі ці заходи сприятимуть розвитку та підвищенню ефективності функціонування вітчизняного фондового ринку.
Задля підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів державне регулювання треба здійснювати у таких напрямах: забезпечення обов'язкового оприлюднення всієї суттєвої інформації про ринок цінних паперів (умови випуску й обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності, стан управління діяльністю емітентів, обсяг, характер та тенденції в торгівлі цінними паперами тощо); ліцензування і регулювання діяльності фінансових посередників, у тому числі тих, які займаються довірчою діяльністю на фондовому ринку, нагляд за її здійсненням, установлення економічних нормативів щодо адекватності власних фінансових ресурсів посередників, обсягу і характеру операцій, що ними проводяться; нагляд за діяльністю організованих систем торгівлі цінними паперами, установлення, у разі потреби, обов'язкових для виконання правил торгівлі, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів.
Основними напрямками удосконалення регулювання аудиту в Україні для встановлення відповідності вимогам європейського законодавства повинні бути окреслення системи суспільного (громадського) нагляду за аудиторською діяльністю, підвищення відповідальності аудиторів за аудит фінансової звітності об’єктів суспільного інтересу, підвищення вимог до суб’єктів аудиту, які здійснюють аудит звітності об’єктів суспільного інтересу, посилення контролю якості професійних аудиторських послуг.