Вплив захопленості роботою та психологічного вигорання на ергономічну надійність пілотів цивільної авіації.

Содержание:Вступ 3 Вплив захопленості роботою та психологічного вигорання на ергономічну надійність пілотів цивільної авіації 6 1. Теоретичні основи захопленості роботою та психологічного вигорання на ергономічну надійність пілотів цивільної авіації 6 2. Аналіз методик, що вимірюють рівень психологічного вигорання і загальні рекомендації щодо усунення наслідків вигорання і його профілактика 12 Висновки 22 Список джерел 24  

Вступление:Серед багатьох негативних чинників трансформації нашого суспільства виокремлюється підвищена невротичність громадян, які, зазнаючи впливу різнобічних (матеріальних, політичних, духовних та ін.) обмежень повномірної самореалізації, переживають цілу низку дисгармонійних і деструктивних психоемоційних станів. Безперечно, синдром психоемоційного виснаження і вигорання набуває домінуючого значення насамперед через свій амортизаційний та нівеляційний вплив на життєдіяльність значної кількості людей. Синдром психоемоційного вигорання здебільшого розпочинається «завдяки» хронічній повсякденній напрузі, емоційній перевтомі, пережитій людиною внаслідок соціопатійності стресогенних чинників. В науковій літературі представлено багато визначень синдрому професійного вигорання. На даний час синдром «професійного вигорання» визначається, як стан емоційного, психічного і фізичного виснаження, що розвиваються внаслідок хронічного невирішеного стресу на робочому місці. Професійне вигорання – це синдром, група симптомів, які з’являються разом. Але всі симптоми в людини не проявляються одночасно, оскільки «вигорання» – процес дуже індивідуальний і розгортається в декілька стадій. Оскільки вигорання має тенденцію до нагромадження, воно має свій розвиток. Перші симптоми – загальне почуття втоми, вороже ставлення до роботи, колег, платників податків, загальне невизначене почуття занепокоєння, сприймання професійної діяльності як такої, що постійно ускладнюється і стає менш радісною та бажаною. Дослідження психолого-педагогічних аспектів впливу людського фактору на безпеку польоту визначається соціальною та практично значущою проблемою самовдосконалення психофізіологічного та фізичного здоров’я авіаційного фахівця та його самореалізації в професійної діяльності. Загострення старих протиріч та поява нових обумовлюють необхідність багатоаспектного дослідження даної проблеми. Так, серія авіакатастроф, що відбулася за останній час, обумовлена, насамперед, наявністю системних органічних недоробок в структурі льотної експлуатації. Статистичні закономірності, які полягають в тому, що в 70-80% авіаційних пригод присутній фактор екіпажа, говорять про важливість людського фактору, як основної причини авіакатастроф, що вимагає більш системного підходу до проблеми оптимізації ергатичної системи «екіпаж – повітряне судно – середа – орган управління повітряним рухом». Серед важливих завдань, які вирішує цивільна авіація, забезпечення безпеки польотів займає особливе місце. З соціальної точки зору безпека польотів зачіпає перш за все право на безпеку людини. Запровадження в експлуатацію якісно нових дорогих повітряних суден великої пасажиромісткістю значно загострило її як в економічному, так і в соціальному аспектах. Проблема безпеки польотів, незважаючи на стрімкий науково-технічний прогрес у галузі авіаційної техніки, набула в наш час виключної соціальної гостроти. Це пояснюється кількістю та характером аварій і катастроф. Саме тому актуальність дослідження обумовлена тим, що проблема впливу людського фактору на безпеку польотів, підвищення фізичної та психологічної підготовки льотного складу, формування професійно значущих психологічних якостей та професійного довголіття фахівців авіаційної галузі розроблена недостатньо, що стає особливо значущою в сучасних соціально-економічних ринкових умовах. Професійна підготовка пілотів належить до тих компонентів авіаційної системи, де приховується велика кількість небезпечних чинників, своєчасне виявлення яких становить суть керування безпекою польотів через удосконалення процесу навчання. У сучасних умовах це завдання є особливо актуальним. Питання формування емоційної стійкості розглянуто у працях Б. С. Алякринського, В. І. Євдокімова, П. А. Корчемного, В. І. Нечаєва, М.С. Корельчука, але ця проблема потребує подальшого дослідження.  

Выводы:Професійне вигорання має складний симптомокомплекс, який складається з набору негативних показників, під впливом яких руйнується особистість фахівця, він не може використовувати притаманні йому особистісні можливості і засоби у зв’язку із станом психічної втоми або втрачає свої трудові уміння і навики. В результаті відбуваються порушення і деформація професійної діяльності, знижується результативність праці в цілому. Амбівалентність особистих цілей і вартостей, низький рівень життєвих домагань, консерватизм, негнучкість моделей поведінки і ригідність у сімейному комунікативному просторі можуть розглядатися як персональні чинники вигорання. Заглиблена інтроверсія, низька самоповага, неадекватна самоакцептація, занижена самооцінка, низький рівень емпатії, трудоголізм, певні мотиваційні проблеми дуже часто корелюють з особистісним виснаженням і психоемоційним вигоранням, а отже, потребують виважених профілактичних, консультаційних та корекційних втручань з метою нейтралізації їхніх соціопатогенних впливів. Синдром «професійного вигорання» являє собою складну, багаторівневу симптоматику «душевних втрат» внаслідок різних причин на робочому місці. На даний момент виділяють більше ста симптомів, які так чи інакше пов’язані з синдромом «професійне вигорання». Симптоми не мають чіткої специфіки і можуть варіюватися від легких поведінкових реакцій (дратівливість, стомлюваність) до психосоматичних та невротичних розладів. Супутними ознаками психоемоційного виснаження можуть бути соматичні захворювання, зумовлені сімейними і службовими проблемами, адже нервова перенапруга й перевтома часто провокують чимало серйозних хвороб: аритмію, інсульт, інфаркт тощо. За такими клінічними симптомами, як болі в ділянці серця, шлунку, кишечнику, проявами алергії, гормональними збоями й захворюваннями ендокринної системи можна відшукувати соматичні параметри й індикатори психоемоційного вигорання, адже організм людини чуйно реагує на тривалі стреси і неможливість відволіктися від нагальних і нав’язливо-невирішених проблем. Особливо негативний вплив має психоемоційне вигорання на особистість, яка проживає в режимі депривації та зазнає різнотипних обмежень для повноцінного задоволення потреб. Льотна праця вимагає комплексу фізичних і психофізіологічних якостей, які визначають здатність пілота виконати професійні завдання в звичайних умовах і у разі дії різного роду стрес-факторів. Найбільш ефективно сприяє підвищенню можливостей організму пілота цілеспрямована фізична підготовка. Дослідження показали, що спеціальними вправами та методичними прийомами можна успішно розвинути психофізіологічні і навіть психологічні якості: - швидкість дій; - просторове орієнтування; - здатність працювати в умовах нервового напруження; - широту розподілу і швидкість перемикання уваги; - сміливість; - рішучість; - витримку; - самовладання; - наполегливість; - завзятість. Фізична підготовка є одним із найбільш дієвих засобів збереження життєвого тонусу найважливіших функціональних систем організму, насамперед серцево-судинної і нервової систем та одним із найбільш ефективних методів уповільнення процесу старіння. Це одночасно особиста зацікавленість і важливе державне завдання – збереження найбільш кваліфікованих кадрів на більш тривалий термін служби.  

Литература:1. Аршава І. Ф. Перевірка валідності комп’ютерної діагностики емоційної стійкості людини (на контингенті авіадиспетчерів) / І. Ф. Аршава // ВІСНИК НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. ? 2007. ? Випуск 1. – С. 46-51. 2. Брецко І. І. Психологічна симптоматика емоційного вигорання особистості / І. І. Брецко // Збірник наукових праць. ? К. : ПНУ імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України. – 2011. ? № 12. – С. 110-120. 3. Грубі Т. В. Основні симптоми синдрому «Професійного вигорання» у працівників державної податкової служби України / Т. В. Грубі // Проблеми сучасної психології. ? 2011. Випуск 11. – С. 172-181. 4. Моцонелідзе І. О. Емоційне вигорання: історія, сучасний стан та перспективи досліджень в органах внутрішніх справ України / І. О. Моцонелідзе, І. М. Слюсар // Збірник наукових праць інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПНУ. – 2010. ? № 12 . ? С. 159-166. 5. Нечаєв В. І. Формування професійно важливих психофізіологічних якостей студентами авіаційних навчальних закладів (Комплекс вправ) / В. І. Нечаєв. – Кіровоград : ДЛАУ, 2003. – 48 с. 6. Орленко Н. А. Безпека польотів, як показник психофізіологічних якостей авіаційних фахівців як соціально-психологічний аспект / Н. А. Орленко // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Педагогіка, Психологія. – 2010. ? № 2. – С. 108-113. 7. Плачинда Т. С. Формування емоційної стійкості майбутніх пілотів засобами фізичної і психофізіологічної підготовки / Т. С. Плачинда // Вісник НАУ. ? 2011. ? № 2. – С. 172-175. 8. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров’я : Навч. посіб. / М. С. Корольчук, В. М. Крайнюк, А. Ф. Косенко, Т. І. Кочергіна ; Заг. ред. М. С. Корольчука. – К. : Фірма «ІНКОС», 2002. – 272 с. 9. Сущенко А. В. Теоретико-методичні основи гуманізації педагогічної діяльності вчителя в основній школі Текст : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д-ра пед. наук. 13.00.04 / А. В. Сущенко ; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. ? Х., 2004. ? 45 с.