Соціалізація - стрижень соціального життя

Содержание:Вступ 3 1. Соціалізація особистості як соціальне явище 5 2. Види соціалізації особистості як стрижня соціального життя 9 3. Фактори соціалізації особистості 13 4. Етапи соціалізації особистості в колективі як неодмінного складника соціального життя 21 Висновки 25 Список використаної літератури 27  

Вступление:Соціалізація – це процес повної інтеграції особистості в соціальну систему, в результаті якого відбувається її соціальна адаптація. Соціалізація визначається характером самого суспільства, його характеристиками та потребами. Із змінами у соціумі трансформуються критерії та норми життєдіяльності людини, а також умови її творчої самореалізації. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває дослідження змін, які характеризують процес соціалізації, визначення конкретних чинників, умов та соціальних суперечностей, які визначають специфіку становлення особистості як члена суспільства. Ідея соціалізації зародилась задовго до її обґрунтування як терміна, у зв’язку з визначенням неможливості передання соціального досвіду людства генетичними (біологічними) каналами. Пройшовши певний період розвитку, термін «соціалізація» потрапив з політекономії у гуманітарні науки. В політекономії соціалізацію розглядали як первісне відображення відношень, що стосуються політико-економічної галузі. Новий етап розвитку наукової думки вносив своє розуміння і розкривав нові аспекти проблеми. Цей термін уперше з’явився у філософських і соціологічних працях наприкінці ХІХ століття. Проблема соціалізації індивіда завжди хвилювала людство, тому в більшості філософських і соціологічних творів знаходимо різного роду тлумачення природи та суті людини, її становлення й розвитку. На сьогодні ці проблеми не втратили своєї актуальності, що повною мірою є закономірним. Адже питання про сенс життя, про мету існування в світі, про свободу, волю, про систему життєвих цінностей, в тій чи іншій формі, постійно постають і вимагають відповіді як перед окремою людиною, так і перед людством загалом. Відповіді на них значною мірою залежать від розуміння суті людини, умов та особливостей її соціалізації. Вагомий вклад у дослідження проблем становлення особистості та її соціалізації внесли учені Т. Алєксєєнко, Є. Ануфрієв, Л. Буєва, І. Ватін, І. Ведін, М. Глухова, С. Гольдентріхт, Г. Смирнов, М. Лукашевич, А. Мудрик та інші.  

Выводы:Таким чином, соціалізація триває упродовж усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а отже, і вона сама, постійно змінюються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних. Але якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до суспільного середовища), то для соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація. Соціалізація включає три взаємозалежних процеси: 1) соціальна адаптація – це активне пристосування до умов середовища за допомогою засвоєння/асиміляції зовнішніх вимог і зміни/акомодації власних реакцій; 2) індивідуалізація – активне пристосування особистості до власних особливостей у формі самопізнання, самоприйняття і самореалізації; 3) соціально-психологічна інтеграція – поступове ускладнення, упорядкованість і узгодження інтрапсихічних компонентів і функцій у відповідності з вимогами соціальної реальності. Кожне суспільство, держава, соціальна група виробляють у своїй історії велику кількість позитивних і негативних, формальних і неформальних санкцій – способів навіювання і переконання, приписів і заборон, заходів примусу і тиску аж до застосування фізичного насильства, способів вираження визнання, отримання знаків відмінності, нагород. За допомогою цих способів і заходів поведінка людини і цілих груп людей приводиться у відповідність із прийнятими в певній культурі зразками, нормами, цінностями 5. Резюмуючи вищесказане, можемо сказати, що соціалізація – це складний безперервний процес, який протікає на біологічному, психологічному й соціальному рівнях. Функції соціалізації не тільки розкривають, але й визначають процес розвитку індивіда й суспільства. Вони, реалізувавшись у комплексі, дають можливість індивідові виявити себе в певній сфері діяльності. Рівні соціалізації демонструють основу людської особистості, вплив соціальних інститутів на її формування, розглядаючи особистість як об’єкт, так і суб’єкт впливу особистості на себе й суспільство, а також суспільних інститутів на особистість. Оскільки соціальне середовище є явище динамічне, результатом соціалізації є все нові й нові якості, що здобуваються в процесі соціального життя, завдяки зав’язуванню нових зв’язків, взаємин з іншими людьми, спільнотами, системами. Таким чином, все це говорить про те, що проблематика поняття процесу соціалізації є не досить розробленою і ще чекає свого подальшого розвитку. Підсумовуючи зазначимо, що кожна людина, особливо в дитинстві, підлітковому віці й юності, є об’єктом соціалізації. Про це свідчить те, що зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб людина успішно опанувала ролями чоловіка або жінки (статеворольова соціалізація), створила міцну сім’ю (родинна соціалізація), могла і хотіла б, компетентно навчаючись, брати участь у соціальному й економічному житті (професійна соціалізація), була б законослухняним громадянином (політична соціалізація) і т. д. Вимоги до людини в тому чи іншому аспекті соціалізації пред’являють не тільки суспільство в цілому, але і конкретні групи й організації. Особливості і функції тих чи інших груп і організацій зумовлюють специфічний і неідентичний характер цих вимог. Зміст же вимог залежить від віку і соціального статусу людини.  

Литература:1. Гарасимів Т. З. Особистість та проблеми її соціалізації / Т. З. Гарасимів // Форум права. – 2009. – №3. – С. 156-161. 2. Глухова М. Ф. Социализация как социально-педагогической явление Текст / М. Ф. Глухова // Ученые записки Московского гуманитарного педагогического института / Редкол.: А. Г.Кутузов, А. В. Каравашкин, Е. Г. Чернышева. – М. : МГПИ, 2005. – Т. 3. – С. 99-104. 3. Городяненко В. Г. Соціологія : Підручник / В. Г. Городяненко. – К. : Видавничий центр «Академія», 2002. – 560 с. 4. Гримова А. Соціалізація – навчання жити в суспільстві Текст / А. Гримова, А. Гречишкіна // Дошкільне виховання: Науково-методичний журнал для педагогів і батьків. – К., 2008. – №3. – С. 10-13. 5. Кравченко Т. В. Сучасні характеристики соціалізації Текст / Т. В. Кравченко // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. – К., 2007. – №3. – С. 11-19. 6. Лукашевич М. П. Соціалізація. Виховні механізми і технології : Навч.-метод. посібник / М. П. Лукашевич. – К. : ІЗМН, 1998. – 112 с. 7. Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної роботи. / М. П. Лукашевич, I. I. Мигович. – 2-ге вид., доп. і випр. – К. : МАУП, 2003. – 168 с. 8. Мудрик А. М. Социализация человека / А. М. Мудрик. – М. : Издательский центр «Академия», 2006. – 304 с. 9. Мудрик А. М. Социализация человека как проблема Текст / А. М. Мудрик // Социальная педагогика: Деловой журнал для социальных работников и педагогов. – М., 2005. – №4. – С. 47-56. 10. Павловський В. В. Основи ювентології. Наукова монографія / В. В. Павловський. – К. : Дакор, КНТ, 2007. – 238 с. 11. Соціальна робота : навчальний посібник / В. П. Андрущенко, В. П. Бех, М. П. Лукашевич, І. І. Мигович. – К. : ДЦССМ, 2002. – Кн. 2. – 315 с.