Вступление:Представництво як інститут цивільного права передбачає здійснення правочинів одною особою від імені іншої особи в чинність повноважень, заснованих на дорученні, законі, акті державного органу або органу місцевого самоврядування, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права особи, яка надала ці повноваження.
Представництво існує протягом тривалого часу, налічує не одне століття дослідження, однак не зважаючи на це і сьогодні є актуальною темою цивільного права. Після змін, які що відбулися в нашій країні в 90-ті роки ХХ ст. у суспільному, економічному і політичному житті, а також внаслідок триваючих економічних реформ, сфера застосування представництва усе більше розширюється. На сьогоднішній день більшість угод може бути укладена через представника. Визначною віхою в розвитку інституту представництва стало прийняття Цивільного кодексу України, яке поклало початок формування нової правової системи.
З'ясування місця й ролі правовідносин представництва в вітчизняному цивільному праві є необхідною умовою для стабілізації цивільного обороту в умовах ринкової економіки. Норми, що регулюють відношення представництва, повинні відповідати реаліям часу, що неможливо без підвищеної уваги вчених до проблем практики їхньої реалізації. В діючому законодавстві наявні пробіли правового регулювання відносин представництва, Україна має суперечливу судову практику з цього питання.
Крім того, залишаються відкритими дискусії щодо класифікації представництва по формах і видах; щодо поняття об'єкта правовідносин представництва. Також залишається не розробленим питання про підстави виникнення правовідносин представництва. Не повною мірою вивчена сутність доручення.
Таким чином, невирішеність зазначених та інших проблем, відсутність системи в їхньому дослідженні, а також усвідомлена важливість внесення ясності в теоретичну розробку й практику застосування норм, що регулюють відношення представництва, визначають актуальність теми роботи.
Правовідносини представництва вивчалися як дореволюційними цивілістами (Є. В. Васьковський, Л. Н. Казанцев, Г. Ф. Шершеневич), так і сучасними авторами (С. С. Алексєєвим, М. І. Брагинським, С. Н. Братусем, В. В. Вітрянським, Й. С. Іоффе, Є. О. Харитоновим, О. Л. Нєвзгодіною та ін.).
Об'єктом роботи є суспільні відносини, що виникають при здійсненні представництва.
Предметом роботи є теоретичні, практичні та нормативно-правові питання регулювання відносин представництва.
Метою роботи є вивчення основних теоретичних положень представництва в цивільному праві.
Для реалізації поставленої мети були сформульовані наступні завдання:
? розкрити поняття представництва;
? визначити суб’єктний склад представництва, визначити відмінності цивільного представництва від схожих з ним відносин;
? дослідити підходи до класифікації представництва;
? охарактеризувати види представництва як представництво за договором, представництво за законом, комерційне представництво;
? проаналізувати наслідки представництва без повноважень або з перевищенням повноважень, розглянути окремі проблеми цивільно-правового представництва.
Нормативну основу дослідження склали Конституція України, Цивільний кодекс України, інші нормативно-правові акти, що регулюють відношення представництва.
Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують – дев’ять підрозділів, висновків, списку використаної літератури (22 найменування).