Радянське право України в умовах тоталітарного режиму кінець 20-х початок 50-х років.

Содержание:   ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. РАДЯНСЬКА УКРАЇНА У СКЛАДІ СРСР У ПЕРІОД З КІНЦЯ 20-Х ПОЧАТОК 50-Х РОКІВ 20 СТОРІЧЧЯ 6 1.1. Правовий статус України як республіки колишнього СРСР 6 1.2. Формування партійно-бюрократичної диктатури та уніфікація правової системи 10 РОЗДІЛ 2. РАДЯНСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ У ПЕРІОД З КІНЦЯ 20-Х – ПОЧАТОК 50-Х РОКІВ 20 СТОРІЧЧЯ 15 2.1. Основні нормативно-правові акти та їх характеристика 15 2.2. Основні тенденції розвитку права у кінці 20-х – на початку 50-х років 20 сторіччя 23 2.3. Система органів державної влади та правоохоронних органів 25 ВИСНОВКИ 30 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 34  

Реферат:  

Вступление:   Актуальність теми дослідження визначається процесом формування громадянського суспільства Формування політико-правової системи сучасної України є логічним продовженням тих процесів, які виразно простежуються в усій попередній історії, у її соціально-економічному, політичному житті, у сфері ідеології, культури, національній політиці. Сутнісне становлення правосвідомості відбувається у взаємодії з суспільством. Ця взаємодія носить системний характер. Розвитку будь-якої системи властива суперечність. З цієї точки зору суспільство (як система) і правосвідомість (як частина цієї системи) вступають у протиріччя один з одним. Ефективному вирішенню цього протиріччя покликана сприяти правова політика громадянського суспільства. Провідна роль у формуванні правової політики належить державі, що не виключає і вагомої участі в її розробці і реалізації партій, різних громадських організацій і усього суспільства в цілому. Проте в умовах становлення Радянської держави монопольне право на розробку і реалізацію будь-якої політики, у тому числі правовий, належало партії, що підмінила державні функції. Діюча правова система мала ряд достоїнств. Недоліки, які існували в цей час, накладали негативний відбиток на зміст право, тим самим віддаляючи її від досягнень і тенденцій російської дореволюційної правової культури, а ще більше ? від основних ліній правового прогресу, ідеалів і цінностей гуманістичного права. Особливо гостро ця проблема стоїть в українському суспільстві. Пояснення можна знайти в українському менталітеті, коли нормативні відносини сприймаються досить варіативно, а правову поведінку населення часто не можна назвати законослухняною. Це обумовлено рядом причин: низьким рівнем правової свідомості громадян і посадовців; недостатньою інформованістю населення про свої права і обов’язки; неукомплектованістю юридичного корпусу; недостатньо високим професіоналізмом юристів-практиків; протиріччями у законодавстві, у тому числі в адміністративно-правовому нігілізмі у правовому лобіюванні і ігноруванні «незручних» конституційних норм; слабкістю правоохоронної і судової систем. В умовах, коли нормативне поле не до кінця сформоване, законодавчий процес суперечливий, а правила соціальної, економічної і політичної взаємодії періодично «встановлюються» заново наново в юридичному порядку, правосвідомість і правова культура населення стають ключовим чинником, який може забезпечити або підтримку певного формального порядку, або хаотичне «беззаконня» протиправних стосунків. Від того, які будуть створені умови для розвитку правосвідомості і правової культури, залежить, яким буде суспільство в подальший період. У цьому аспекті важливе вивчення чинників що впливають на становлення і розвиток правосвідомості і правової культури. Правове будівництво в сучасній Україні має бути орієнтоване на формування і підтримку системи, що забезпечує в першу чергу правомірну поведінку усіх громадян, що входять в різноманітні соціальні групи, організації і інститути. У цьому сенсі вивчення і спрямована дія на розвиток правосвідомості і правової культури населення, подолання усіх видів і форм правового нігілізму і протиправної активності в усіх соціальних шарах і функціональних групах є одним з актуальних завдань нинішнього етапу розвитку. Метою дослідження є розкрити основні риси радянського права України в умовах тоталітарного режиму ? кінець 20-х початок 50-х років. Для цього були вирішені наступні завдання: - проаналізовано правовий статус України як республіки колишнього СРСР; - охарактеризовано процес формування партійно-бюрократичної диктатури та уніфікація правової системи; - надано оцінку основним нормативно-правовим актам тих часів; - виділено основні тенденції розвитку права у кінці 20-х – на початку 50-х років 20 сторіччя; - охарактеризовано систему органів державної влади та правоохоронних органів. Об’єктом дослідження є інститути органів державної влади, правоохоронних органів Радянської України 20-50 рр. 20 ст., система нормативних актів нашої держави, історичні особливості її державного апарату. Предметом дослідження стало правове регулювання діяльності органів державної влади, правоохоронних органів із формування та реалізації законів та інших нормативних актів. Методологічною основою дослідження є компаративний (порівняно-історичний метод), змістом якого є виділення, порівняння і аналіз історичних форм практики правового регулювання політичного життя громадянського суспільства. Окрім цього, були використані і методи інших наук ? статистики, соціальної психології. А також приватно наукові методи пізнання : історико-юридичний, нормативно-логічний, структурно-функціональний, порівняльно-правовий і інші. Джерелами дослідження стали: нормативні акти СРСР, УРСР кінця 20-х– 50-х рр. 20 ст., наукові праці та дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців. Логіка дослідження зумовила наступну структуру: вступ, висновки, три розділи по два підрозділи у двох із них. Загальний обсяг 34 сторінки, список використаних джерел із 25 найменувань.  

Выводы:   Найбільш прийнятним способом розвитку сучасної української правової системи є не зв’язана з революційним насильством її природна еволюція ? звичайно історична, закономірна, така, що триває безперервно, якісна і кількісна зміна правових засобів, при якій відбувається «розгортання», зміна усієї правової системи від нижчого до вищого, від простого до складного, до більше передового і досконалого стану, сприяючого ефективнішого регулювання громадських стосунків. Радянською державою був створений особливий варіант гранично заідеологізованої правової системи, ґрунтований на планових адміністративно-командних методах управління. При цьому, незважаючи на загальну негативну правову картину Радянської держави, існував в радянській правовій системі і законодавчий масив, що спирався на національну культуру, правові традиції і прогресивну юридичну техніку. Поетапне реформування радянської правової системи у дусі гуманістичних і загальнодемократичних начал спричинило кризу системотворчої основи радянської правової системи ? соціалістичній державній ідеології і, як наслідок, розпад і деградацію радянської правової системи в цілому. Нині відбувається остаточне становлення і зміцнення в науці теорії держави і права загальної теорії правової системи, що свідчить про наукове визнання цій категорії як частині об’єктивної правової реальності. Еволюція сучасної української правової системи проходить в складних, специфічних умовах, здатних украй неоднозначно впливати на її процес, що знаходить своє відображення, як в позитивних тенденціях правового прогресу, так і в негативних моментах, розвиток яких веде до регресу правової системи України. Вітчизняна правова система поступово виходить із стану застою і занепаду, в якому вона знаходилася в період розпаду Радянської держави і перші роки існування сучасної України, проте її поступальна хода стримується істотними недоробками у сфері законотворчої і правозастосовної діяльності. Історичний досвід реформування правоохоронної системи радянського суспільства в 1926-1934 роках переконливо підтвердив неоднозначність процесів радянського державного будівництва, з одного боку, що дозволили реалізувати масштабні програми розвитку, а з іншої - що породжували численні негативні моменти, обумовлені посиленням репресивних начал в політиці радянської держави. Проведене дослідження дозволило встановити, що кримінально-правова реформа, що розгорнулася в країні в даний період, порушила поступальну ходу радянського суспільства шляхом зміцнення соціалістичної законності. У рамках здійснення масштабних соціально-економічних перетворень більшовицьке керівництво, кінець кінцем, пішло шляхом переведення правоохоронних органів на надзвичайний режим роботи і формування потужних репресивних структур. Проте режим надзвичайності, який на початку 30-х років перетворився на невід’ємну складову життя радянського суспільства, створив грунт для всіляких зловживань, що з часом не лише усе більш деформували громадську правосвідомість, але і внесли хаос у функціонування самої правоохоронної системи. Вивчені документи показали, що у рамках періоду сталося серйозне послаблення системи правосуддя. Діяльність суду по захисту прав громадян була вихолощена, придбала каральний ухил. Курс на посилення судових репресій не просто відродив надзвичайне судочинство, але і привів до перетворення судів на придаток ОДПУ-НКВС. При цьому передача слідства в підпорядкування прокуратури, а також нівелювання повноважень органів дізнання і слідства, що практично знищила грань між розшуком і юстицією, надали звинувачувальний ухил усієї діяльності прокуратури і створили сприятливі умови для масових зловживань. Дослідженням встановлено, що в 1926-1934 рр. основним вектором розвитку правоохоронної системи СРСР стало всемірне зміцнення органів внутрішніх справ і державної безпеки, як каральних органів прямої дії, у результаті, об’єднаних у рамках загальносоюзного НКВС. При цьому в умовах формування тотального поліцейського режиму що організаційно домінував в цій зв’язці з 1930 р. Органам держбезпеки більшовицьким керівництвом була знайдена ефективна противага в особі реорганізованих органів внутрішніх справ, функціонально більше пристосованих до виконання функцій поточного контролю і регулювання у сфері забезпечення правопорядку. Соціалістичне суспільство радикально відрізняється від капіталістичного, наближаючись, якщо скористатися марксовою схемою типології історії, до феодального Проте точнішим буде виділення соціалізму і властивої йому державно-правової системи в окремий(однойменний) тип суспільства і відповідну соціалістичну сім’ю правових систем. Радянська правова система ? конкретно-історичний тому приклад і характеризується наступними особливостями. Радянська правова система в цілому базувалася на ідеї зобов’язань людини перед державою. У відносинах цих двох суб’єктів панував дозвільний правовий режим для першого і загальнодозволенного для другого: громадянинові можна було робити лише те, що йому дозволяло державу; останнє ж могло забороняти все, що вважало потрібним і корисним для справи будівництва соціалізму і комунізму (наприклад, встановлювати граничні норми площі і розмірів для ділянок і будинків індивідуальної забудови, граничну висоту і площу будиночків в садівничих товариствах і т. д. Відношення партійно-державного керівництва до прав людини було різко негативним. Громадянські і політичні права громадян оцінювалися як другорядні порівняно з соціально-економічним мінімумом(чи правами) населення і упевненістю в завтрашньому дні. Заперечувалися і порушувалися міжнародні стандарти прав людини, широко практикувалася примусова праця, свобода пересування була украй обмеженою.  

Литература:   1. Конституция (Основной Закон) СССР: Утверждена Чрезвычайным VIII съездом Советов Союза ССР 5 декабря 1936 года (с последующими изменениями и дополнениями) Электронный ресурс / Электронная библиотека Исторического факультета МГУ им. М.В.Ломоносова. ? Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/articles/history/1936cnst.htm. 2. Про заходи охорони громадських земель колгоспів від роздроблення : Постанова ЦК ВКП(б) і СНК СССР від 04.05.1939 // КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. Т. 1. – М., 1970. – 362 с. 3. Про зміну в політиці заготівель і закупівель сільськогосподарських продуктів : Постанова ЦК ВКП(б) і СНК СССР від 06.03.1940 // КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. Т. 1. – М., 1970. – 362 с. 4. Про заборону виключення колгоспників з колгоспів : Постанова ЦК ВКП(б) і СНК СССР від 14.04.1939 // КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. Т. 1. – М., 1970. – 362 с. 5. Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановленні державної допомоги багатосімейним, розширення мережі пологових будинків, дитячих ясел і дитячих садів, посиленні кримінального покарання за неплатіж аліментів і про деякі зміни в законодавстві про розлучення : Постанова ЦК і СНК СРСР. Т. 1. // КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. – М., 1970. – 362 с. 6. Алексеев В. В. Гибель Советского Союза в контексте истории социализма / В. В. Алексеев, С. А. Нефедов // Общественные науки и современность. ? 2002. ? № 6.– С. 11-16. 7. Борисов A. B. К истории формирования социалистического правового государства. Дискуссии 20-х годов о роли права в жизни советского общества в СССР / А. В. Борисов. – М. : Право, 1991. – 45 с. 8. Ведєрніков Ю. А. Теорія держави і права : Навч. посіб. / Ю. А. Ведєрніков, А. В. Папірна. ? К. : Знання, 2008. – 482 с. 9. Гусєв В. І. Історія України Текст : Навч. посіб. для учнів ст. кл. / В. І. Гусєв, Ю. О. Калінцев, С. В. Кульчицький ; Ред. С. В. Кульчицький. ? К. : Вища шк., 2003. ? 431 с. 10. Епплбом Е. Історія ГУЛАГу / Енн Епплбом; Переклад з англійської Андрія Іщенка. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 367 с. 11. Исаев И. А. История государства и права России / И. А. Исаев. ? М. : Юристъ, 1996. ? 544 с. 12. Історія держави і права України : Навчальний посібник з історії держави і права України / За ред. І. Я. Терлюка. ? Львів : Брама, 2003. – 781 с. 13. Історія держави і права України : Підручник / А. С. Чайковський (кер. авт. кол.), В. І. Батрименко, Л. О. Зайцев, О. Л. Копиленко та ін.; За ред. А. С. Чайковського. ? К. : Юрінком Інтер, 2003. ? 512 с. 14. Калініченко В. В. Історія України : Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів / В. В. Калініченко, В. В. Рибалка. – Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004. – 628 с. 15. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права : Підручник / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. ? К. : Кондор, 2006. ? 477 с. 16. Музиченко П. П. Історія держави і права України : Навч. посіб. / П. П. Музиченко. ? 4-те вид., стер. ? К. : Т-во «Знання», КОО, 2003. ? 429 с. 17. Самійленко І. К. Формування основ радянського права / І. К. Самійленко // Держава і право. – 2008. – №10. – С. 56-58. 18. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : Підручник / О. Ф. Скакун ; Пер. з рос. – Харків : Консум, 2001. ? 656 с. 19. Стецовский Ю. История советских репрессий : Учебник / Ю. Стецовский. ? в 2-х томах, Т.1. – М., 1997.– 145 с. 20. Танцюра В. І. Політична історія України : Навчальний посібник / За ред. В. І. Танцюри. ? 2-ге вид., доповн. ? К., 2008. ? 552 с. 21. Тацій В. Я. Історія держави і права України / В. Я. Тацій, А. Й. Рогожин, В. Д. Гончаренко. – У двох томах. Том 2. – Київ : Ін Юре, 2003. – 580 с. 22. Ткачук Анатолій. Адміністративно-територіальний устрій та структура влади в Українській РСР за Конституцією 1937 року / Анатолій Ткачук // Вісник Інституту Громадянського Суспільства. – 2009. – №11. – С. 9-13. 23. Чистяков О. И. Хрестоматия по истории отечественного государства и права, послеоктябрьский период / О. И. Чистяков. – М. : Юрид. лит., 1994. – 468 с. 24. Шитюк М. М. Сталінські репресії 20-50-х років проти єврейського населення Миколаївщини / М. М. Шитюк // Еврейское население Николаевщины. ? Николаев. ? 1996. ? С. 35-39. 25. Юридична енциклопедія: В 6 т. ? Т. 3. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. ? К. : «Укр. енцикл.», 1998. – 672 с.