Выводы:Діалогічне мовлення – це процес взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець. Діалогічне мовлення має свої комунікативні, психологічні та мовні особливості. В процесі навчання нас цікавлять такі ситуації дійсності, які спонукають до мовлення - мовленнєві, або комунікативні - вони завжди містять у собі стимул до мовлення. Навчальні комунікативні ситуації створюються на уроці за допомогою вербальних і невербальних аудіовізуальних засобів, які мають стимулювати мотивацію навчання, викликати інтерес до участі у спілкуванні, бажання найкраще виконати завдання. Характерними мовними особливостями діалогічного мовлення є його еліптичність, наявність "готових "мовленнєвих одиниць, слів-заповнювачів пауз, а також так званих "стягнених форм". У діалозі широко вживаються "готові" мовленнєві одиниці. Їх називають "формулами", "шаблонами", "кліше", "стереотипами". Вони використовуються для висловлення подяки, обміну привітаннями, для привертання уваги співрозмовника на початку розмови, для підтвердження або коментування почутого тощо. У діалогічному мовленні часто зустрічаються слова, які називають "заповнювачами мовчання". Вони служать для підтримання розмови, для заповнення пауз у ній, коли мовець підшукує відповідну репліку. Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності, але тісно пов'язані одна з одною за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв'язок має місце між суміжними репліками. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають діалогічною єдністю (ДЄ). Діалогічна єдність є одиницею навчання діалогічного мовлення. В реальних діалогах більшість ДЄ є складними, наприклад: "запитання – відповідь – спонукання" тощо. Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями (думками), діалог-обговорення (дискусія). В початкових класах важливо також розвивати в учнів уміння виражати особисте ставлення до сприйманої інформації. При навчанні говорінню є деякі моменти, які вимагають спеціального навчання. Функціональні опори дають прекрасну можливість викликати певний матеріал у мовленні учнів. Функціональні моделі діалогу можуть бути дані на картках (загальних і індивідуальних), у повному/усіченому вигляді. Також можна використати драматизацію, яка полягає в тому, що учні грають по ролях досліджуваний текст; ситуації, близькі до змісту тексту; або імпровізують, повністю відхиляються від змісту тексту, опираючись проте на його активну лексику. Розвитку навичок діалогічного мовлення сприяють різні ігри («Хвалько», «Відгадай»), рольові грі, різні ігрові прийоми. Система вправ для навчання діалогічного мовлення складається з трьох основних етапів: І етап – початковий, на якому відбувається презентація матеріалу; ІІ етап – середній, на якому відбувається практика сформованих вмінь та навичок діалогічного мовлення; ІІІ етап – останній, креативний – на цьому етапі відбувається творча, самостійна робота учнів у процесі діалогічного мовлення. Існують різні шляхи навчання діалогічного мовлення: навчання діалогічній єдності, навчання мікродіалогу та макродіалогу (самостійна робота учнів). Також відокремлюються і інші шляхи навчання діалогічного мовлення за допомогою тексту-зразка, на основі складання діалогу «Крок за кроком», створюючи певну ситуацію спілкування та використовуючи рольову гру. Навчання діалогічного мовлення відбувається у комплексі, що передбачає собою вправи для кожного етапу формування вмінь і навичок ведення діалогу.