Судовий захист прав свобод та законних інтересів приватних осіб в Україні

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ, СВОБОД ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПРИВАТНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ 6 1.1. Поняття, ознаки та принципи правосуддя в Україні 6 1.2. Права та свободи людини як елементи правового статусу особи 19 РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ, СВОБОД ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПРИВАТНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ 39 2.1. Правове регулювання судового захисту прав, свобод та законних інтересів приватних осіб в Україні в системі цивільного, адміністративного та кримінального судочинства 39 2.2. Роль прокурора в процесі судового захисту прав, свобод та законних інтересів приватних осіб в Україні 46 2.3. Місце та роль інституту адвокатури в судовому захисті прав, свобод та законних інтересів приватних осіб в Україні 59 РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКІ ІНСТИТУТИ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ, СВОБОД ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПРИВАТНИХ ОСІБ 67 3.1. Правовий статус Європейського Суду з прав людини та його діяльність щодо захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України 67 3.2. Перспективи захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України в Європейському Суді Справедливості після вступу України до ЄС 84 ВИСНОВКИ 96 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 100  

Вступление:Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що одним із головних завдань держави та її органів Конституція України визначає забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, захист прав і свобод людини, охорону прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, трудових колективів і громадських об’єднань, боротьбу зі злочинами та іншими правопорушеннями. Зокрема, у ст. 3 Конституції України зазначається: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Цю ж ідею закладено у ч. 2 ст. 21 «Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» та в ч. 2 ст. 22 «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані». Визнання у ст. 3 Конституції людини найвищою соціальною цінністю, її прав і свобод змістом і метою діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод головним її обов'язком, безперечно, має величезне значення, але це положення поки залишається лише програмною установкою. Це означає, що Україну не можна визнати правовою державою, адже права і свободи особи не стали поки що вищою цінністю. Формування правової держави і створення умов, за яких людина дійсно стає вищою соціальною цінністю, є надзвичайно складним завданням, його вирішення можливе лише в результаті тривалих зусиль суспільства, пов’язаних з подоланням всього комплексу наявних проблем. У Конституції відображені головні напрямки розвитку громадянського суспільства і створення демократичної правової соціальної держави в Україні. Серед них важливе місце посідають положення, які закріплюють основні засади забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи, зокрема судового захисту прав, свобод та законних інтересів приватних осіб в Україні. У новітньому періоді наукових досліджень проблеми прав і свобод людини та громадянина висвітлені у наукових працях українських вчених у сферах філософії права, теорії держави і права, конституціоналізму, соціології права, суміжних галузей правової і політичної науки: В. Авер’янова, В. Бабкіна, О. Бандури, В. Бачиніна, І. Бичка, С. Бублика, О. Гвоздіка, В. Горшеньова, О. Данел`яна, В. Забігайла, К. Жоля, А. Іщенка, Р. Калюжного, В. Кампо, А. Козловського, М. Козюбри, А. Колодія, Я. Кондратьєва, М. Костицького, Л. Кривенко, В. Ларіонової, Ю. Леонова, С. Максимова, О. Манохи, О. Мироненка, О. Мурашина, Є. Назаренка, А. Олійника, М. Орзіха, В. Опришка, М. Панова, В. Погорілка, П. Рабіновича, В. Рибалки, Ю. Римаренка, А. Селіванова, В. Свінціцького, В. Сіренка, В. Синьова, О. Скакун, В. Скоморохи, С. Сливки, В. Тація, В. Тимошенка, І. Тимченка, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Цвєткова, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, Б. Чміля, С. Яковенка та інших. Відповідно, метою дослідження є характеристика системи судового захисту прав, свобод та законних інтересів приватних осіб в Україні. Відповідно до мети, завданнями дослідження є: ? з’ясувати поняття, ознаки та принципи правосуддя в Україні; ? вивчити права та свободи людини як елементи правового статусу особи; ? дослідити правове регулювання судового захисту прав, свобод та законних інтересів приватних осіб в Україні в системі цивільного, адміністративного та кримінального судочинства; ? проаналізувати роль прокурора в процесі судового захисту прав, свобод та законних інтересів приватних осіб в Україні; ? визначити місце та роль інституту адвокатури в судовому захисті прав, свобод та законних інтересів приватних осіб в Україні; ? дослідити правовий статус Європейського Суду з прав людини та його діяльність щодо захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України; ? визначити перспективи захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України в Європейському Суді Справедливості після вступу України до ЄС. Предмет дослідження складають норми законодавства України з питань судового захисту прав, свобод та законних інтересів приватних осіб в Україні. Відповідно, об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері судового захисту прав, свобод та законних інтересів приватних осіб в Україні. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дослідженні застосовувалася система принципів, прийомів та підходів, яка побудована на філософських, загальнонаукових та спеціальних методах. Їх використання дало змогу забезпечити єдність соціально-правового та гносеологічного аналізу розвитку філософсько-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина, історизм, об'єктивність, конкретність істини тощо. У процесі дослідження використовувались загальнонаукові методи дослідження, такі, як системний та структурно-функціональний підходи, аналіз і синтез, порівняння та протиставлення, аналогії та інші.  

Выводы:Підсумовуючи результати проведеного дослідження, можемо зробити наступні висновки. Правосуддя ? це особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів, стосовних до прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань та кримінальних справ і застосування встановлених законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних. Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному громадянинові гарантується право на захист у суді його порушених прав і свобод. Соціальна роль судової влади в демократичному суспільстві полягає в забезпеченні в різного роду конфліктах верховенства права, визначеного в конституціях і інших законах, міжнародних договорах, а також в прирівняних до закону або підзаконних актах. Судовій владі притаманні певні загальні ознаки, характерні для влади взагалі. Їх аналіз дозволяє з’ясувати, у чому полягає та виявляє себе владний характер діяльності й повноважень суду. Хоча кожна ознака, властива владі взагалі, стосовно судової влади, безумовно, набуває певної специфіки. Крім того, вона містить ознаки, що розкривають її специфіку, унікальну природу, виключне місце в системі державної влади, ? специфічні ознаки. Усі ці ознаки в сукупності, доповнюючи одна одну, дозволяють визначити поняття судової влади з урахуванням її владної сутності. Проаналізувавши систему гарантій прав і свобод особи в країні, можна зробити висновок, що в Україні існує практично необмежене коло засобів захисту прав і свобод людини і громадянина. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Але одночасно існує така проблема: хоча права і свободи особи, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в сфері прав і свобод людини і громадянина свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи ще перебуває на досить низькому рівні. Насамперед це стосується деяких соціально-економічних прав і свобод людини, закріплених і гарантованих чинною Конституцією. Поки що фактично вони носять більше декларативний, ніж реальний характер, в більшій мірі проголошені, ніж гарантовані. Механізм здійснення та захисту цих і деяких інших прав і свобод з тих чи інших причин іноді реалізується дуже повільно або навіть гальмується. Конституція України 1996 р. визначає вихідні засади діяльності судової влади. Встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Отже, право громадянина на захист суб’єктивних прав та інтересів може бути реалізоване шляхом звернення до спеціального органу держави – суду, позаяк судова система створюється заради захисту суб’єктивних прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Тобто поняття права на судовий захист має комплексний характер і містить у собі основні елементи правосуддя, зокрема: 1) закріплену законом можливість особи звернутися до суду з вимогою про захист її порушеного права; 2) орган правосуддя, здійснюючи судочинство у відповідній формі, у такий спосіб реалізує судову владу; 3) право здійснювати правосуддя належить тільки судовим органам, оскільки присвоєння функцій правосуддя ким-небудь іншим, а також делегування функцій судів, не допускається; 4) необхідність установлення юридичного і фактичного обґрунтування в суді заявленої вимоги шляхом реалізації конституційних та законодавчих приписів щодо змагальності. Одним із гарантів реалізації конституційних прав людини та громадянина є прокурорський нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами. До того ж прокуратура як державний орган має головним завданням охорону та захист прав і свобод людини та громадянина, гарантованих йому Конституцією України. Тому під наглядом прокуратури опиняється цілий комплекс прав і свобод людини та громадянина, встановлений Конституцією України. Виходячи з положень чинного законодавства і вказівок, що містяться у наказах Генерального прокурора України, можна зробити такий висновок: після набуття Україною державної незалежності правозахисна складова в діяльності прокуратури стає дедалі більш значимою. Формами представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави у суді є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; участь у розгляді судами справ; внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за ново виявленими обставинами. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Особливе значення в діяльності адвоката мають його повноваження в кримінальному процесі. Важливе значення мають повноваження адвоката в цивільному і господарському процесі. Відповідно до ст.6 Закону України «Про адвокатуру», главі 12 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.28 Господарсько-процесуального кодексу України адвокати виконують одночасно функції правозаступництва і представництва. Розвиток правової системи України відбувається в умовах реалізації її курсу на євроінтеграцію, зміцнення демократичних засад, подолання кризових явищ у праві, політичних процесах, інших сферах державного і політичного життя. Процес розвитку правової системи – складний та багатофункціональний, потребує всебічного пізнання основних закономірностей функціонування сучасних правових систем світу. Однією з основних тенденцій розвитку сучасного права є його глобалізація, пов’язана, зокрема, з посиленням зовнішнього впливу на розвиток національних правових систем. Повноваження Європейського Суду з прав людини визнаються нормами Конвенції Ради Європи «Про захист прав людини і основоположних свобод». Відповідно до ч.1 ст.32 Конвенції повноваження Суду поширюються на всі питання, які стосуються тлумачення і застосування Конвенції і Протоколів до неї, і які передаються йому у відповідності зі ст. 33, 34, 47. Європейський Суд з прав людини оцінює виконання державами своїх зобов'язань по Конвенції і Протоколах до неї у випадках, коли Суд розглядає скарги, визнані прийнятними відповідно до Конвенції. Відповідно, заява до Європейського Суду може бути подана тільки щодо дій або бездіяльності держави в особі її органів або посадових осіб, що зобов'язані забезпечити дотримання норм Конвенції, а не щодо будь-яких фізичних або юридичних осіб, які, можливо, із погляду заявника, не дотримувалися положень Конвенції. Це означає, що відповідачем у Європейському Суді з прав людини може бути тільки держава-учасник Конвенції, яка обвинувачується в порушенні норм Конвенції та (або) тих Протоколів до неї, у яких ця держава бере участь. Саме держава-учасниця в особі її органів і посадових осіб, використовуючи повною мірою механізм державної влади, зобов'язана забезпечити в межах своєї юрисдикції права і свободи, закріплені в Конвенції й у Протоколах до неї. Рішення Європейського суду є обов'язковими для виконання, контроль над цим забезпечує Комітет Міністрів Ради Європи. Підсумовуючи результати проведеного дослідження, можемо зробити наступні висновки. Правосуддя ? це особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів, стосовних до прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань та кримінальних справ і застосування встановлених законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних. Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному громадянинові гарантується право на захист у суді його порушених прав і свобод. Соціальна роль судової влади в демократичному суспільстві полягає в забезпеченні в різного роду конфліктах верховенства права, визначеного в конституціях і інших законах, міжнародних договорах, а також в прирівняних до закону або підзаконних актах. Судовій владі притаманні певні загальні ознаки, характерні для влади взагалі. Їх аналіз дозволяє з’ясувати, у чому полягає та виявляє себе владний характер діяльності й повноважень суду. Хоча кожна ознака, властива владі взагалі, стосовно судової влади, безумовно, набуває певної специфіки. Крім того, вона містить ознаки, що розкривають її специфіку, унікальну природу, виключне місце в системі державної влади, ? специфічні ознаки. Усі ці ознаки в сукупності, доповнюючи одна одну, дозволяють визначити поняття судової влади з урахуванням її владної сутності. Проаналізувавши систему гарантій прав і свобод особи в країні, можна зробити висновок, що в Україні існує практично необмежене коло засобів захисту прав і свобод людини і громадянина. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Але одночасно існує така проблема: хоча права і свободи особи, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в сфері прав і свобод людини і громадянина свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи ще перебуває на досить низькому рівні. Насамперед це стосується деяких соціально-економічних прав і свобод людини, закріплених і гарантованих чинною Конституцією. Поки що фактично вони носять більше декларативний, ніж реальний характер, в більшій мірі проголошені, ніж гарантовані. Механізм здійснення та захисту цих і деяких інших прав і свобод з тих чи інших причин іноді реалізується дуже повільно або навіть гальмується. Конституція України 1996 р. визначає вихідні засади діяльності судової влади. Встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Отже, право громадянина на захист суб’єктивних прав та інтересів може бути реалізоване шляхом звернення до спеціального органу держави – суду, позаяк судова система створюється заради захисту суб’єктивних прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Тобто поняття права на судовий захист має комплексний характер і містить у собі основні елементи правосуддя, зокрема: 1) закріплену законом можливість особи звернутися до суду з вимогою про захист її порушеного права; 2) орган правосуддя, здійснюючи судочинство у відповідній формі, у такий спосіб реалізує судову владу; 3) право здійснювати правосуддя належить тільки судовим органам, оскільки присвоєння функцій правосуддя ким-небудь іншим, а також делегування функцій судів, не допускається; 4) необхідність установлення юридичного і фактичного обґрунтування в суді заявленої вимоги шляхом реалізації конституційних та законодавчих приписів щодо змагальності. Одним із гарантів реалізації конституційних прав людини та громадянина є прокурорський нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами. До того ж прокуратура як державний орган має головним завданням охорону та захист прав і свобод людини та громадянина, гарантованих йому Конституцією України. Тому під наглядом прокуратури опиняється цілий комплекс прав і свобод людини та громадянина, встановлений Конституцією України. Виходячи з положень чинного законодавства і вказівок, що містяться у наказах Генерального прокурора України, можна зробити такий висновок: після набуття Україною державної незалежності правозахисна складова в діяльності прокуратури стає дедалі більш значимою. Формами представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави у суді є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; участь у розгляді судами справ; внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за ново виявленими обставинами. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Особливе значення в діяльності адвоката мають його повноваження в кримінальному процесі. Важливе значення мають повноваження адвоката в цивільному і господарському процесі. Відповідно до ст.6 Закону України «Про адвокатуру», главі 12 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.28 Господарсько-процесуального кодексу України адвокати виконують одночасно функції правозаступництва і представництва. Розвиток правової системи України відбувається в умовах реалізації її курсу на євроінтеграцію, зміцнення демократичних засад, подолання кризових явищ у праві, політичних процесах, інших сферах державного і політичного життя. Процес розвитку правової системи – складний та багатофункціональний, потребує всебічного пізнання основних закономірностей функціонування сучасних правових систем світу. Однією з основних тенденцій розвитку сучасного права є його глобалізація, пов’язана, зокрема, з посиленням зовнішнього впливу на розвиток національних правових систем. Повноваження Європейського Суду з прав людини визнаються нормами Конвенції Ради Європи «Про захист прав людини і основоположних свобод». Відповідно до ч.1 ст.32 Конвенції повноваження Суду поширюються на всі питання, які стосуються тлумачення і застосування Конвенції і Протоколів до неї, і які передаються йому у відповідності зі ст. 33, 34, 47. Європейський Суд з прав людини оцінює виконання державами своїх зобов'язань по Конвенції і Протоколах до неї у випадках, коли Суд розглядає скарги, визнані прийнятними відповідно до Конвенції. Відповідно, заява до Європейського Суду може бути подана тільки щодо дій або бездіяльності держави в особі її органів або посадових осіб, що зобов'язані забезпечити дотримання норм Конвенції, а не щодо будь-яких фізичних або юридичних осіб, які, можливо, із погляду заявника, не дотримувалися положень Конвенції. Це означає, що відповідачем у Європейському Суді з прав людини може бути тільки держава-учасник Конвенції, яка обвинувачується в порушенні норм Конвенції та (або) тих Протоколів до неї, у яких ця держава бере участь. Саме держава-учасниця в особі її органів і посадових осіб, використовуючи повною мірою механізм державної влади, зобов'язана забезпечити в межах своєї юрисдикції права і свободи, закріплені в Конвенції й у Протоколах до неї. Рішення Європейського суду є обов'язковими для виконання, контроль над цим забезпечує Комітет Міністрів Ради Європи.  

Литература:1. Конституція України. Закон вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - № 30. - ст. 141. 2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - додаток до № 51. - ст. 112. 3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - ст. 131. 4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13.04.2012. - № 4651-VI. 5. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012. - № 5076-VI. 6. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV, 23.02.2006 // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 30. - ст. 260. 7. Закон України «Про Вищу раду юстиції» № 22/98-ВР. - 15.01.1998. 8. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 № 3781-XII // Відомості Верховної Ради України, 1994. - № 11. ? ст. 50. 9. Закон України «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30.06.1999 № 783-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 34, ст. 274. 10. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23.12.1993 № 3782-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1994. ? № 11. - ст. 51. 11. Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 № 392/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 48. - ст. 263. 12. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996. - № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - ст. 272. 13. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року № 2135-XII. 14. Закон України «Про попереднє ув’язнення» від 30.06.1993. - № 3352-XII. 15. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 1. - ст. 1. 16. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» вiд 07.07.2010. - № 2453-VI Електронний ресурс // Верховна Рада України. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi. 17. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 53. - ст. 793. 18. Указ Президент України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів» від 10.05.2006. - № 361/2006. 19. Указ Президента України «Про Академію суддів України» від 11 жовтня 2002 року № 918/2002. 20. Указ Президента України «Про Порядок складення присяги судді особою, вперше призначеною на посаду професійного судді» від 06.04.2011 № 380/2011. 21. Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» від 08 квітня 2008 № 311/2008. 22. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми організаційного забезпечення діяльності судів на 2003-2005 роки» від 16.06.2003 № 907. 23. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів» № 710 від 1 липня 1996 р. 24. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати винагороди та відшкодування витрат на проїзд і наймання житла, виплати добових народним засідателям і присяжним за час виконання ними обов’язків у суді» від 11 жовтня 2002 р. № 1506. 25. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 р. № 5 (із змінами, внесеними постановами від 4 червня 1993 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12) // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972–2002 : Офіц. вид. – К., 2003. 26. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» № 8 від 24 жовтня 2003 р. 27. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції» № 6 від 30.05.2008 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 14 від 24.10.2008 року). 28. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 1 від 23.12.2005 р. 29. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» № 2 від 11 лютого 2005 р. 30. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» № 4 від 25 квітня 2003 року. 31. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» № 11 від 27 грудня 1985 року з подальшими змінами // збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: навч. посібник / укл. Б. О. Кирись. – Львів : ПАІС, 2005. – С. 403–409. 32. Рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2011 у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України «щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України » від 13.12.2011 // Вісник Конституційного Суду України. – 2012. - №1. 33. Рішення Конституційного Суду України № 1-рп від 09.02.1999 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів). Окрема думка судді Конституційного Суду України Козюбри М. І. стосовно цього Рішення Конституційного Суду // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – № 2. 34. Рішення Конституційного Суду України по справі № 117/2000 за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16.11.2000 року № 13 - РП/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 47, стор. 109, стаття 2045, код акту 17236/2000 35. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19 жовтня 1973 року. 36. Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Про схвалення «Основних принципів незалежності судових органів» № 40/32 від 29 листопада 1985 року та № 40/146 від 13 грудня 1985 року. 37. Конвенція Ради Європи «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950. 38. Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R (86) 12 «Про заходи щодо недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суддів» від 16 вересня 1986 року. 39. Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R (95) 12 «Про спрощення управління системою кримінального правосуддя» від 11 вересня 1995 року. 40. Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R (94) 12 «Про незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року. 41. Договір про Європейський Союз : Міжнародний документ від 07.02.1992 // Конституційні акти Європейського Союзу. Ч. 1 / упор. Г. Друзенко ; за заг. ред. Т. Качки. – К. : Юстиніан, 2005. – 512 с. 42. Про ратифікацію Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263. 43. Баумгартнер Х. М. Свобода и человеческое достоинство как цели государства / Х. М. Баумгартнер // Политическаяфилософия в Германии: Сб. ст. Изензее Й. и др. : Пер. с нем. – М. : Современные тетради, 2005. – С. 19?20. 44. Берлін І. Дві концепції свободи / І. Берлін // Сучасна політична філософія: Антологія ; Упоряд. Я. Кіш:Пер. з англ. – К. : Основи, 1998. – С. 59. 45. Беляев В.П. Контроль как форма юридической деятельности и гарантия законности // Право и политика. – 2004. – № 2. – С. 17 46. Білоусенко В. Питання судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку в постановах Пленуму Верховного Суду України // Коментар судової практики з кримінальних справ. – К., 1997. - № 6. – с. 89. 47. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева. — 3-е изд., доп. и перераб. - М. : ИНФРА-М, 2007. ? 858 с. 48. Бюлетені бюро інформації Ради Європи в Україні: Бюлетень № 9. Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.coe.kiev.ua/bul/bul9/ index.htm. 49. Васечко Л. О. Взаємозвязок національного і міжнародного права: сучасний погляд / Л. О. Васечко // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2010. – № 1. – С. 35-41. 50. Вильгельм Гумбольдт. О пределах государственной деятельности. Серия «Философия свободы». Выпуск 1. / Г.Вильгельм ; Пер. с нем. – Москва : Три квадрата, 2003. – 200 с. 51. Всеобщая декларация прав человека. - М. : Юристъ, 1989. - С. 7 52. Гаєк Ф. А. Конституція свободи: Пер. з англ. / Ф. А. Гаєк – Львів : Літопис, 2004. – С. 15 53. Гоббс Т. Левіафан: Пер. з англ. / Т. Гоббс. – К. : Дух і Літера, 2000. – С. 215 54. Гобгауз Л. Т. Апологія свободи / Л. Т. Гобгауз ; Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий // Лібералізм: Антологія. – К. : Смолоскип, 2002. – С. 461. 55. Годованець В. Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій / В. Ф. Годованець. ? 2-ге вид., стереотип. - К. : МАУП, 2001. - 216 с. 56. Грошевой Ю. М. Правовые свойства приговора – акта социалистического правосудия : Учеб. пособ. / Ю. М. Грошевой. – Х. : 1978. – C. 53 57. Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве / Ю. М. Грошевой. – Х., 1975. – C. 5?132. 58. Давыдов П. М. Судопроизводство по новому УПК РСФСР: пособие для студентов стационара, заочного и вечернего факультетов / П. М. Давыдов, Д. В. Сидоров, П. П. Якимов; под. ред. Г. И. Бровика. – Изд-во Свердловского юридического института, 1962. – 450 с. 59. Дарендорф Р. После 1989. Мораль, революция и гражданское общество. Размышление о революции в Европе: Пер. с англ. / Р. Дарендорф – М. : Ad Marginem, 1998. – С. 62 60. Долежан В. В. Вимоги до прокурорів-обвинувачів у світлі Рекомендацій Ради Європи / В. В. Долежан, Ю. Є. Полянський // Перспективи судово-правової реформи в Україні : зб. наук. публікацій. ? Одеса : Юридична література, 2009. - С. 569?577. 61. Дубинский А. Я. Основания к прекращению уголовного дела в стадии предварительного расследования / Анатолий Яковлевич Дубинский. – К., 1973. – 132 с. 62. Дубинсний А. Я. Привлечение в качестве обвиняемого / А. Я. Дубинсний, В. А. Сербулов - К., 1989. - С. 15. 63. Енциклопедія політичної думки: Пер. з англ. – К. : Дух і літера, 2000. – 472 с. 64. Єгорова В. С. Особливості конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції / В. С. Єгорова // Економіка. Фінанси. Право. – К., 2003. – № 10. – С. 31–33. 65. Єгорова В. С. Щодо правосуб’єктності суддів судів загальної юрисдикції / В. С. Єгорова // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 37. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – С. 206–212. 66. Загальна теорія держави і права / за ред. проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина. – Х. : Право, 2002. – 432 с. 67. Зайчук О. В. Теорія держави і права. Академічний курс : Підручник / О. В. Зайчук, Н. М.Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. 68. Интервью с заместителем Председателя Конституционного Суда РФ Т. Г. Морщаковой // Законодательство. – 1999. – № 5. 69. Калашник Н. Г. Міжнародні норми та стандарти щодо поводження із засудженими та ув’язненими. Збірник міжнародних нормативних документів (Для організації занять з персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України) / Н. Г. Калашник, Е. В. Севрюк. – К., 2007. – 176 с. 70. Кант И. Метафизика нравов / Кант И. // Критика практического разума. – Изд. третье, стереотип. – СПб. : Наука, 2007. – 528 с. 71. Карпачова Н. Міжнародні стандарти у галузі прав і свобод людини та проблеми їх реалізації в Україні / Н. Карпачова // Право України. – 2009. – № 4. – С. 4-21. 72. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України : Підручник / Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – С. 491. 73. Коваль І. Право на справедливий суд: практика Європейського суду з прав людини щодо України / І. Коваль // Право України. – 2006. – № 10. – С. 132. 74. Козюбра М. І. Основи конституційного права України / М. І. Козюбра, А. М. Колодій. - К. : Юрінком, 1997 – С. 25 75. Коментар до Конституції України. – К. : Наукова думка, 1996 – С. 14 76. Кони А. Ф. На жизненном пути / А. Ф. Кони. – М., 1959. – Т. 1. – С. 129. 77. Коновалов В. П. Об организации виктимологического исследования направления профилактики преступности в Таджикской ССР (научно методическая информация) / В. П. Коновалов, Л. В. Франк. – Душанбе , 1976. – С. 15. 78. Конституционное (государственное) право: Справочник / Под ред. В. И. Лафитского. ? М. : Юристъ, 1995. ? 191 с. 79. Корчева Т. В. Проблеми діяльності захисника в досудовому провадженні та в суді першої інстанції / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2006. – 22 c. 80. Крижановський В. Я. Міжнародні стандарти судового захисту прав людини та їх імплементація в систему правозахисту в Україні / В. Я. Крижановський // Актуальні проблеми політики. – 2011. – вип. 42. – С. 116-122. 81. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – 5-е вид., перероб. і доп. – К. : 896 с. 82. Ларин А. М. Теоритическая модель уголовно-процесуального законодаткльства / А. М. Ларин. – М., 1985. – с. 241. 83. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій : Навч. посібник / Л. М. Лобойко. - К. : Істина, 2007. ? 456 с. 84. Локк Дж. Два трактати про врядування / Пер. з англ. О. Терех, Р. Димерець. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. – 265 с. 85. Лупинская П. А. Решения в уголовном судопроизводстве: теория, законодательство и практика / П. А. Лупинская. – М., 2006. – C. 33 86. Маляренко В. Т. Прокурор у кримінальному судочинстві / В. Т. Маляренко, І. В. Вернидубов.- К., 2001. – с. 140. 87. Марченко М. Н. Судебное правотворчество и судейское право / М. Н. Марченко. – М., 2007. – C. 17. 88. Маршунов М. Н. Прокурорско-надзорное право/ М. Н. Маршунов // Проблемы правового регулирования. - Спб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1991. - С. 80. 89. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України: Підручник / М. М. Михеєнко, В. Т. Hop, В. П. Шибіко. - К. : Либідь. 1992. – 431 с. 90. Михеєнко М. М. Про момент виникнення функції обвинувачення у кримінальному процесі / М. М. Михеєнко // Право України. – 2006. – № 3 – С. 63. 91. Міл Д. С. Про свободу: Есе : Пер. з англ. / Д. С. Міл – К. : Основи, 2001. – 463 с. 92. Молдован А. В. Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США : Навч. посібник / А. В. Молдован. – К., 2005. – C. 148. 93. Молдован В. В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США / В. В. Молдован, А. В. Молдован. – К., 1999. – С. 9. 94. Монтескье Ш. Л. О духе законов // Избранные произведения: Пер. с фр. – М. : Госполитлитиздат,1955. – с. 288–289. 95. Нерсесянц В. С. Суд не законодательствует, и не управляет, а применяет право/ В.С. Нерсесянц // Судебная практика как источник права. – М., 1997. – C. 34?42. 96. Николаева Л. А. Административная юстиция и административное судопроизводство : зарубежный опыт и российские традиции : сборник / Л. А. Николаева, А. К. Соловьева. – СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 332 с. 97. Никоненко М. Деякі питання презумпції невинуватості і права особи на захист в кримінальному процесі / М. Никоненко // Право України. – 1999. – № 4. – С. 56. 98. Онопенко В. Механізм захисту прав людини в Україні потребує істотного вдосконалення / В. Онопенко // Право України. – 2011. – № 7. − С. 64-68. 99. Організація судових та правоохоронних органів: підручник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів / І. Є. Марочкін, Н. В. Сібільова, В. П. Тихий та ін. ; За ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової. ? Х. : ТОВ «Одіссей», 2007. - 528 с. 100. Осетинський А. Сучасні проблеми реформування системи правосуддя у контексті адаптації до європейських стандартів / А. Осетинський // Право України. – 2008. – № 4. – С. 7. 101. Офіс Ради Європи в Україні Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.coe.kiev.ua/. 102. Парадеев В. М. О понятии обвинения / В. М. Парадеев // Уголовно-процессуальные формы борьбы с правонарушениями. – Свердловск, 1983. – С. 44. 103. Перлов И. Д. Судебные прения и последнее слово подсудимого в советском уголовном процессе / И. Д. Перлов. – М. : Знание, 1957. – 202 с. 104. Побегайло Г. Д. Судебные прения в советском уголовном процессе / Г. Д. Побегайло. – М. : ВЮЗИ, 1982. – 39 с. 105. Погорілко В. Ф. Конституційне право України / В. Ф. Погорілко. – К. : Наукова думка, 2000 – С. 210. 106. Погорілко В. Ф. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика (Нормативні документи та коментарі) : Монографія. / В. Ф. Погорілко. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – С. 652. 107. Полубинский В. И. Правовые основы учения о жертве преступления / В. И. Полубинский. - Горький : 1979. - С. 32?33. 108. Попелюшко В. О. Судовий розгляд кримінальної справи: навч. посібник / В. О. Попелюшко. – К. : Кондор, 2006. – 220 с. 109. Рахунов Р. Д. Вещественные и письменные доказательства в советском уголовном процессе / Р. Д. Рахунов // Учен. зап. ВИЮН. – М., 1959. – Вып. 10. – С. 217. 110. Реєстр адвокатських об’єднань, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України станом на 27.01.2012 / Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua/0/3190. 111. Речицкий В. Свобода и государство / В. Речицкий. – Х. : Фолио, 1998. – 144 с. 112. Речицкий В. Символическая реальность и право. – Львов : ВНТЛ Классика, 2007. – 732 с. 113. Ривлин А.Л. Об уголовно-правовых и уголовно-процессуальных отношениях / А. Л. Ривлин // Российский ежегодник уголовного права. 2006., № 1. – СПб. : Изд. Дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2007 г. – С. 621?629. 114. Ривман Д. В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. Учебное пособие / Д. В. Ривман. - Л. : Изд-во Высшего политического училища МВД СССР, 1975. – 153 с. 115. Рогатюк І. В. Формування функції обвинувачення та її реалізація у кримінальному процесі. Дис.канд. юрид. Наук / І. В. Рогатюк. – К., 2004. 116. Ротару А. В. Механізм зближення національних правових систем / А. В. Ротару // Часопис Київського університету права. – 2011. – №2. – С. 74-77. 117. Рыбальская В. Я. Виктимологические проблемы преступности несовершеннолетних/ В. Я. Рыбальская. - Иркутск, 1983. - С. 184?-188. 118. Саракуца М. О. Система джерел права Європейського Союзу / М. О. Саракуца // Право і безпека. – 2010. – № 4 (36). – С. 27-31. 119. Сенаторов М. В. Поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві / М. В. Сенаторов // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №1 (32). – С. 202-210. 120. Сенаторов М. В. Потерпілий від злочину: значення для кваліфікації злочину та призначення покарання / М. В. Сенаторов // Право України. – 2004. – № 3. – С. 110?113. 121. Сирота А. І. Деякі проблеми удосконалення правового статусу органів державного управління / А. І. Cирота // Теоретичні та практичні проблеми становлення правової держави в Україні : матеріали допов. і тези виступів наук. конф. (4–5 травня 1995 року). – Чернівці, 1995. – С. 109. 122. Скиннер К. Свобода до либерализма: Пер. с англ. / К. Скиннер – СПб. : Изд-во Европ. ун-та в С.Петербурге, 2006. – С. 74 123. Смыслов В. И. Свидетель в советском уголовном процесе / В. И. Смыслов. – М., 1973. – С. 12. 124. Справа «Хужін та ін. проти Росії». Переклад В. Добрянської. Електронний ресурс. – Режим доступу: http//www.nedialaw.kiev.ua /zmisud/ecourt/214. 125. Справа Алене де Рібемон проти Франції : Постанова ЕСПЛ від 10 лютого 1995 р. Електронний ресурс. – Режим доступу: http// www.nedialaw.kiev.ua/zmisud/ecourt/217. 126. Стецовский Ю. И. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту / Ю. И. Стецовский, А. М. Ларин. – М. : Наука, 1988. – 316 с. 127. Стецюк П. Б. Основи теорії конституції та конституціоналізму. Частина перша: Посібник для студентів / П. Б. Стецюк. - Львів : Астролябія, 2004. - 232 с. 128. Строгович М. С. Курс советского уголовного процеса/ М.С. Строгович. - М., 1970. - Т. 2. – С. 271-307. 129. Строгович М. С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе / Строгович М. С. – М., 1955. – 383 c. 130. Строгович М. С. Уголовное преследование в советском уголовном процессе / М. С. Строгович. - М. : Изд-во АН СССР, 1951 – C. 81?87. 131. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України : підручник / О. С. Захарова, В. С. Ковальський, В. С. Лукомський та ін. ; відп. ред. В. Маляренко. – 3-е вид., перероб. та доп. – К. : Атіка, 2009. – 640 с. 132. Тацій В. Імплементація європейських стандартів у галузі прав людини – важливий напрям правової політики України / В. Тацій // Право України. – 2010. − № 10. – С. 48. 133. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / В.М. Тертишник. ? К. : А. С. К., 2007. - 1056 с. 134. Тертышников В. И. Гражданский процесс. Курс лекций / В. И. Тертышников. - Х. : РИРЕГ, 1995. - 158 с. 135. Тыричев И. В. Принципы советского уголовного процесса / И. В. Тыричев. – М. : Юрист, 1983. – 800 с. 136. Франк Л. В. Потерпевшие от преступления и проблемы советской виктимологии / Л. В. Франк. – Душанбе, 1977. ? С. 108?109. 137. Цымбаренко И.Б. Международно-правовые основы судебной защиты прав и свобод личности / И.Б. Цымбаренко // Государство и право. – 2001. – № 2. – С. 49-57. 138. Цыпкин А. Л. Право на защиту в советском уголовном процессе / А. Л. Цыпкин. – Саратов : Изд-во Саратовского у-та, 1959. – 320 с. 139. Чорнооченко С. І. Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп. : Навчальний посібник / С. І. Чорнооченко. — Київ : Центр навчальної літератури, 2005. — 472 с. 140. Шевчук С. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: практика застосування та принципи тлумачення у контексті сучасного українського право розуміння / С. Шевчук // Практика Європейського Суду з прав людини. Рішення, коментарі. – 1999. - № 2. 141. Шибіко В. П. Кримінальний процес: практикум / В. П. Шибіко, В. В. Молдован. - К. : Юрінком Інтер. 2000. - 304 с. 142. Юдківська Г. Ю. Застосовність принципу презумпції невинуватості до відсторонення та звільнення обвинувачених з роботи: аналіз прецедентного права Європейського Суду з прав людини / Г. Ю. Юдківська // Часопис Академії адвокатури України. Число 1, квітень, 2008 143. Яворська І. М. Значення практики Суду Європейського Союзу у ипроцесі гармонізації законодавства України з правом ЄС / І. М. Яворська // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2010. – № 1. – С. 468-472. 144. Ясаи Энтони, де. Государство / Энтони де Ясаи ; пер. с англ. Г. Покатовича под ред. Ю. Кузнецова. - М. : ИРИСЭН, 2008. - 410 с. 145. Лунін С. В. Принцип змагальності сторін як гарантія ефективного судового захисту / С. В. Лунін // Часопис Академії адвокатури України – 2011. - № 10 146. Беляевская О. Я. Конституционное право человека и гражданина на судебную защиту / О. Я. Беляевская. – Архангельск : Помор. ун-т, 2008. – С. 114-115 147. Шило О. Г. Щодо суб’єктів рнеаоізації права на судовий захист / О. Г. Шило // Часопис Академії адвокатури України – 2011. - № 12 (3) 148. Барабаш А. С. Публичное начало российского уголовного процесса / А. С. Барабаш : центр Пресс, 2009. – С. 41 149. Мизулина Е. Б. Уголовный процесс: концепция самоограничения государства: автореф. дис. д-ра юрид. наук : 12.00.09 ; 12.00.11 / Е. Б. Мизулина ; Ин-т государства и права Рос. акад. наук. – М., 1993 150. Грабовська О. О. Форми участі прокурора у цивільному процесі України: проблеми теорії та законодавчого регулювання / О. О. Грабовська // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2010. - № 1. – С. 17-20 151. Подоляка А. М. Захист прав і свобод громадян засобами адвокатури / А. М. Подоляка // Форум права. – 2009. – № 1. – С. 431–437 152. Заруцький О. Щодо Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Електронний ресурс / О. Заруцький. – Режим доступу : http://khpg.org/index.php?id=1346404980