Соціальна комунікація як передумова процесу соціалізації

Вступление:Важливу роль у формуванні та розвитку особистості відіграє процес соціалізації. Проте цей процес є дуже тривалим, і залежить від багатьох чинників. Однією з передумов процесу соціалізації є соціальна комунікація. Людина – істота суспільна, з давніх-давен люди використовували соціальну комунікацію в різних її проявах, проте тривалий час не було ніякого наукового обґрунтування цього феномену. Особистість нероздільно пов’язана із зовнішнім соціальним середовищем, вона ніби розчиняється в ньому, проте зберігає свою індивідуальність. Щоб стати людиною, мало однієї біологічної спадковості, по¬трібна спадковість соціальна. Процес засвоєння людиною певної системи знань, норм і цінностей, притаманних повноправним членам суспільства, звичайно називають соціалізацією. Іншими словами, соціалізація – це перетворення біологічного індивіда на соціальну істоту, входження індивіда в соціум. Процес соціалізації проходить в декілька етапів: в немовлячому віці процес соціалізації здійснюється через несвідому комунікацію з батьками; у ранньому і дошкільному дитинстві соціалізація дитини відбувається через соціальну комунікацію з дорослими, зокрема з батьками, вихователями в дитячому садку; починаючи з шкільного віку коло людей, з якими індивід вступає в соціальну комунікацію розширюється. Проте процес соціалізації на цьому не завершується, а триває і далі. Соціальна комунікація – це обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві.

Выводы:Отже, з викладеного вище можна зробити висновки, що процес соціалізації особистості є складним, неоднозначним і таким, що триває все життя. Головною передумовою процесу соціалізації є соціальна комунікація, завдяки якій відбувається входження людини в оточуюче її соціальне середовище. Довгий час проблемі соціальної комунікації не приділялася потрібна увага, лише останнім часом соціальна комунікація почала розглядатися з наукової точки зору. Динамічний розвиток інформаційно-обчислювальної техніки дав потужний поштовх інформатиці (Information Science), яка, втім, зародилася на удосконаленні лише системи наукової комунікації, залишивши осторонь системи економічної, політичної, масової комунікації та ін. Наприкінці ХХ ст. проблеми соціальної комунікації стали предметом дослідження соціології, психології, політології, культурології, філософії, документалістики, інформатики, журналістики, теорії реклами і паблік рилейшнз тощо.

Литература:1. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, паблік рилейшнз: Монографія. – К.: МАУП, 2005. 2. Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации. – СПб.: Нотабене, 2002. 3. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С.О. Макєєва. – 3-тє вид., стер. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2005. 4. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002.