Соціальна роль професійної діяльності юристів в сучасній Україні

Содержание:Вступ 3 1. Загальна характеристика юридичної професії на сучасному етапі 4 2. Структура юридичної професії 6 3. Особливості юридичної деонтології професії юриста 11 Висновки 15 Список використаних джерел 18  

Вступление:Стратегія розвитку правової держави та юридичної освіти перебуває в нерозривному зв’язку з домінуючими в суспільстві принципами правової доктрини, яка, по суті, і вико¬нує функцію вихідних начал праворозуміння, закладає основи пізнання юридич¬ної діяльності. Гуманізація правової доктрини України зумовила переосмислення не тільки методології правознавства, а й оновлення концепції юридичної освіти, розробку нової моделі юриста-професіонала. Головна мета вищої юридичної освіти має полягати в підготовці фахівця, здатного гармонізувати суспільні від-носини, розв’язувати складні конфліктні ситуації з огляду на те, що життя, здо¬ров’я, честь і гідність людини є вищими соціальними цінностями. Наукове осмислення сутності, закономірності та чинників формування професійно-соціальної компетентності в майбутніх юристів значною мірою пов’язано з аналізом теорій соціалізації та розвитку особистості: психоаналітич¬ної (Е. Еріксон, З. Фрейд та ін.); когнітивної (Л. Кольберг, Ж. Піаже та ін.); кон¬вергенції (В. Штерн та ін.); «соціального научіння» (Б. Скіннер, Е. Торндайк) та ін. Актуальність теми на сьогодні визначена від¬сутню наукових розробок з проблеми формування професійно-соціальної компетентно¬сті юристів, що стало основою для дослідження у даній роботі. Мета дослідження – розкрити соціальну роль професійної діяльності юристів у сучасній Україні.  

Выводы:Таким чином, підсумовуючи викладене, можна констатувати, що соціальний портрет сучасного юриста визначається такими характеристиками. По-перше, підвищенням значущості юристів та юридичної ді¬яльності в суспільному житті, що обумовлюється розгортанням демократичних процесів в Україні, побудовою ринкової економіки, глобалізацією сучасного світу. Як наслідок, у нашій державі відбувається стрімке збільшення кількості юристів (передусім приватних) та збільшення обсягу надаваних юридичних послуг. Втім, зазначена тенденція гальмується відсутністю чіткої ідеології розвитку юридич¬ного сектору та недосконалістю системи професійної освіти. По-друге, змінами в юридичній професії, зокрема, у бік інтернаціоналізації та спеціалізації фахівців. Підсилюються формальні вимоги, які висуваються до правників. Створюється концептуальне уявлення про сукупність деонтологічних вимог, яким мають відпо¬відати особи, які займаються юридичною практикою. Зазначені мо¬менти мають на меті подолання деформацій професійної свідомості, яка є однією з основних загроз сучасного юриста. По-третє, реформуванням юридичної освіти, основними проб¬лемами якої є: надмірна кількість вищих навчальних закладів, окремі з яких не мають необхідних для сучасної освіти інтелектуальних, матеріальних, організаційних ресурсів, якість заочної і дистанційної освіти, недосконалі державні стандарти, певна відірваність від інших сфер знань і «затеоретизованість» освіти, її закритість тощо. По-четверте, бурхливим розвитком, який спостерігається в су¬часній юридичній науці, що проявляється в утворенні Національної академії правових наук України як координуючого центру наукових досліджень, збільшенні і розгалуженні наукових центрів, деідеологізації і плюралізації юриспруденції тощо. Аналіз історії вітчизняної правової системи, соціально-психо¬логічних типів юристів минулого дає підстави стверджувати, що певні морально-професійні вимоги до представників юридичної про¬фесії існували від самих джерел становлення правової системи і ево¬люціонували відповідно до ступеню розвитку суспільно-політичного устрою держави. Відповідно, за умови зростання суспільних ідеалів гуманізму, свободи, справедливості «планка» професійних вимог до юристів щоразу піднімалася все вище. Тому формування моральної і професійної культури юриста на різних етапах історичного розвитку було тісно пов’язане з рівнем культури того суспільства, в якому він жив. Відтак у своїй діяльнос¬ті юрист як особистість опановував все те, що було створене суспіль¬ством, як негативне, так і позитивне (ідеологічні, політичні, мораль¬ні, естетичні якості). Хоч юрист нашого часу живе, діє і мислить у зовсім інших соціально-економічних і культурних умовах, все ж у певному значенні він є послідовником юриста минулого. Звичайно професій¬ні ситуації не можна узагальнювати в історичному аспекті, бо типологізувати можна тільки ситуації морального вибору, однак, скажімо, немає ніякого надійного рецепту кар’єрного росту, а правила духов¬ного виживання в умовах повального кар’єризму відомі з давніх-давен і вони лише поглиблюються від епохи до епохи. Тому, акцентуючи увагу на безперечно прогресивній спрямова¬ності української правової системи, варто виділити ті негативні риси, які сучасний юрист «успадкував» від юриста минулого: 1. Зловживання владою, службовим становищем з корисливою метою, перевищення своїх повноважень, упередженість, невиправдана жорстокість, тяганина. 2. Традиційне і значною мірою ідеологізоване розуміння своєї мети, завдань і призначення «вершити правосуддя», політика подвій¬них стандартів. 3. Наявність схильності до обвинувачення в правосвідомості юристів і водночас упевненість, що презумпція невинуватості ними виконується. Це стосується переважно кримінального процесу, який домінує в аналізах дослідників. 4. Авторитарні схильності, що виявляється в непогрішимості, яка тяжіє до келійності, корпоративності. Отже, на всіх історичних етапах становлення української право¬вої системи було немало гідних її представників з високим рівнем особистісного професійного потенціалу й орієнтацією спрямованос¬ті соціально-психологічних настанов на служіння людині, утверджен¬ня справедливості. Такі юристи усвідомлювали свій морально-професійний обов’язок та сприймали посаду не як джерело матері¬ального благополуччя, а передусім як покликання відданого служін¬ня суспільному благу. Безумовно, така орієнтація передбачала творче ставлення до своєї професії, яка була найкращим способом самореалізації. Таким чином, той юрист, який (за Вебером) жив «для про¬фесії», «для правосуддя», черпав свою внутрішню рівновагу і почут¬тя особистої гідності з усвідомлення того, що служить справі і в цьому бачив сенс свого життя. Так, в історії вітчизняної юриспруден¬ції є багато прикладів не лише ефективного з погляду правозастосування, а й високоморального, інколи жертовного служіння людям. Саме юристи з високим рівнем морального і професійного розвитку заклали підвалини юриспруденції, без яких важко уявити сучасну юридичну практику в правовий соціальній державі.  

Литература:1. Вісник державних законів для всіх земель УНР. – 1919. – Вип. 5. 2. Баренбойм П. «...И судили они народ во всякое время» Текст / П. Баренбойм // Рос. юстиция. – 1997. – № 3. – С. 13-15. 3. Бистрицький Є. К. Філософський образ культури та світ національного буття Текст / Є. К. Бистрицький // Феномен української культури. – К., 1996. – С. 62-90. 4. Бобрынев В. Как «революционная целесообразность» обернулась произ¬волом Текст / В. Бобрынев // Рос. юстиция. – 2003. – № 2. – С. 63-69. 5. Ключевский В. О. Сочинения Текст / В. О. Ключевський. – М., 1987. – В 9 т. – Т. 1 : Курс русской истории. 6. Козелецький В. Рекомендації щодо зовнішнього вигляду та поведінки прокурорсько-слідчих працівників, державних службовців та службов¬ців прокуратури Текст / В. Козелецький // Вісн. прокуратури. – 2011. – № 1 (115). – С. 52-54. 7. Кульчицький В. С. Історія держави і права України Текст / В. С. Кульчицький, М. І. Настюк, Б. Й. Тищик. – Л., 1996. – 296 с. 8. Лазаревський А. М. Суды земские, гродские и подкоморские в XVIII веке Текст / Антологія української юридичної думки / редкол. Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. ; упоряд. : І. Б. Усенко, Т. І. Бондарук, О. О. Самійленко ; відп. ред. І. Б. Усенко. – У 6 т. – Т. 3 : Історія держави та права України: козацько-гетьманська доба. – К. : Юрид книга, 2003. – С. 540-554. 9. Леже Р. Великие правовые системы современности: сравнительно-правовой подход Текст / Р. Леже ; пер. с фр. А. В. Грядова. – М. : Волтерс Клувер, 2009. – 584 с. 10. Максимейко М. О. Русская Правда и Литовско-Русское право Текст / М. О. Максимейко // Академічна юридична думка / уклад. : І. Б. Усенко, Т. І. Бондарчук ; за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : Ін Юре, 1998. – С. 307-315. 11. Падох Я. Ґрунтове судочинство на Лівобережній Україні у другій по¬ловині XVII-XVIII століття Текст / Я. Падох // Антологія української юридичної думки / редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. ; упоряд. : І. Б. Усенко, Т І. Бондарук, О. О. Самійленко ; відп. ред. І.Б. Усенко. – У 6 т. – Т 3 : Історія держави та права України: козацько-гетьманська доба. – К. : Юрид. книга, 2003. – С. 520-540. 12. Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси Текст / В.Т. Пашуто. – М., 1959. – 331 с. 13. Повість минулих літ Текст // Дніпрова хвиля : хрестоматія / за ред. П. П. Кононенка. – К. : Рад. шк., 1990. – С. 63-71. 14. Розин В. М. Генезис права: методологический и культурологический анализ Текст / В. М. Розин. – М. : NOTA BENE, 2003. – 336 с. 15. Слово многоцінне: хрестоматія української літератури, створеної різни¬ми мовами в епоху Ренесансу (друга половина ХУ -ХУП століття) та в епоху Бароко (кінець ХV -ХVШ століття) Текст : у 4 кн. – К. : Аконіт, 2004 – Кн. 4. – 780 с. 16. Смыкалин А. Судебная контрреформа конца XIX века: миф или реальность? Текст / А. Смыкалин // Рос. юстиция. – 2001. – № 9. – С.41-45. 17. Соловьев Э. Ю. Прошлое толкует нас (очерки по истории философии и культуры) Текст / Э. Ю. Соловьев. – М. : Политиздат, 1991. – 432 с. 18. Софроненко К. А. Общественно-политический строй Галицко-Волынской Руси XI – XIII вв. Текст / К. А. Софроненко. – М., 1995. – 140 с. 19. Тацій В. Я. Вибрані статті, виступи, інтерв’ю Текст / В. Я. Тацій ; упоряд. : О. В. Петришин, Ю. Г. Барабаш, В. І. Борисов ; відп. за вип. О.В. Петришин. – Х. : Право, 2010. – 936 с. 20. Тищик Б. Й. Історія держави і права України Текст / Б. Й. Тищик. – Л., 1996 – С. 181-182.