Причини занепаду Української Русі, її історико-правова спадщина

Содержание:Вступ 3 1. Розпад Давньоруської держави 4 2. Правова спадшина Київської Русі 8 3. Історичне значення Київської Русі. 11 Висновок 15 Список використаних джерел 16  

Вступление:Київська Русь залишалась об'єднаною державою до 1132 р. Пізніше князівства почина¬ють порівняно самостійно проводити свою внутрішню і зовнішню політику. Наймогутнішими на українських землях були Київське, Чернігівське, Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке князівства. Серед князівств на білоруській землі головним було Полоцьке, з-поміж князівств на російських теренах виділились Владимиро-Суздальське і Новгородська земля. Інколи посилення князівств називають «розпадом» Київської Русі. Це неточно передає суть історичних подій тієї доби: визначальним був не розпад, а навпаки, більш стійке, зумовлене економічним «і політичним розвитком згуртування споріднених племен, входження яких до Київської Русі ще не мало тривкої основи. Виділення князівств створювало умови для вдосконалення державного апарату, дальшого формування великого землеволодіння, розвитку сільського господарства, піднесення міст ? осередків ремесла й торгівлі. Негативним явищем були міжусобні війни, які вели між собою більшість князівств, нерідко утворювались коаліції князів для боротьби з іншими князівськими коаліціями. Ослаблення князівської влади сприяло зростанню в окремих князівствах ролі віча, яке було формою участі міського населення в управлінні. Інколи на них приймалися рішення про вигнання чи запрошення князів, оголошення війни або укладення миру. Деякі історики вважають віче найважливішим залишком народоправства слов'янських племен попередньої доби, інші дослідники підкреслюють зростання впливів боярства і заможних містичів, які не раз вдавалися до підкупу або до прямого насильства щодо учасників віч. Князівські міжусобиці стали особливо небезпечними, коли зросла загроза з боку зовнішніх ворогів. Саме через роздрібленість князівств Київська Русь не змогла протистояти навалі монголо-татар.  

Выводы:Не викликає подиву те, що через порівняно короткий період створене першими київськими правителями об'єднання земель почало розпадатися. Аналогічна доля спіткала інші середньовічні імперії Європи, зокрема державу Карла Великого. Цим величезним, хоч і примітивним, політичним утворенням просто бракувало відповідних технічних засобів та організаційних структур для того щоб утримувати обширні території протягом тривалого часу. На Русі Рюриковичі через членів своєї розгалуженої династії забезпечували принаймні позірну єдність земель. Хоч це тривало рівно стільки, скільки між князями була згода щодо того, хто серед них найстарший і, отже, мав право на верховну владу. З порушенням такої одностайності різко слабшали родові та особисті узи між різними князівствами. Проте існував іще один аспект проблеми політичної роздробленості. З перемогою принципу спадкового престолонаслідування (вотчини) над системою старшинства або ротації Ярослава Мудрого княжі роди все глибше пускали коріння у своїх батьківських землях, для них дедалі очевиднішим ставав той факт, що їхнє майбутнє пов'язане з удільними володіннями, а не з Києвом, за який точилася безперервна боротьба. Протягом XII ст. виникло від 10 до 15 таких удільних князівств, найбільшими з яких були Галицько-Волинське, Володимиро-Суздальське, Новгородське, Чернігівське та Смоленське. Кожне мало незалежний політичний, економічний і навіть культурний статус. Унаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на ціле з багатьма центрами, пов'язаними спільними релігійними та культурними традиціями, династичними узами. Проте центри ці були значною мірою самостійними й часто ворогували між собою.  

Литература:1. Історія України / Баран Володимир Кіндратович, Грицак Ярослав Йосипович, Ісаєвич Ярослав Дмитрович і а ін. ; керівник авт. кол. Ю. Зайцев // Вид. 2-ге, зі зміна¬ми. ? Львів : Світ, 1998. ? 488 с. 2. Історія України з давнини до початку XXI століття : навчальний посібник / Авторський колектив: В.Т. Британ,.Ю. Висоцький, О.В. Михайлюк, Н.Г. Мосюкова, Л.С. Підлісна. ? Дніпропетровськ, 2007. – 170 с. 3. Історія держави та права України : підручник: у 2-х т./ Кол. авторів В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін. ; за ред.. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. ? К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003 – Том 1. – 2003. – 656 с. 4. Мирончук В.Д. Історія України : навч. посіб. / В.Д. Мирончук, Г. Ігошкін // 2-ге вид., випр. ? К. : МАУП, 2002. ? 328 с. 5. Рибалка І.К. Історія України. ? Частина 1: Від найдавніших часів до кінця XVIII століття : підр. для іст. фак. вищих навч. закладів / І.К. Рибалка. ? X. : Основа, 1994. ? 448 с. 6. Субтельний О. Україна: Історія : уч. посібник / Орест Субтельний. ? Київ : Либідь, 1993. ? 720 с.