Выводы:Одним з найважливіших і значущих об'єктів власності є земля. Державні земельні ресурси, разом з іншими ресурсами держави, повинні сприяти розвитку економічного потенціалу країни. Відповідно, державна політика в області земельних відносин повинна сприяти оптимальному використанню земельних ресурсів для мети розвитку економіки в цілому.
Відносини власності складають основу життєдіяльності будь-якого суспільства і матеріальну основу існування кожної людини. Володіння власністю завжди було пов'язано з матеріальним достатком і наявністю влади. Категорія власності займає центральне місце в системі соціальних відносин і визначає основи державного і суспільного ладу.
Основу формування і розвитку земельних відносин становить власність на землю. В економічній літературі зустрічаються різні поняття власності як категорії взагалі й земельної зокрема. Наприклад, державна, загальнонародна, колгоспно-кооперативна, спільна, сумісна, колективна, індивідуальна, спільна, часткова, особиста, приватна, приватнотрудова, комунальна тощо. Власність ? це економічна категорія, яка виявляється у відносинах між людьми з приводу привласнення матеріальних благ фізичними чи юридичними особами або ж державною чи територіальною громадою, або належність їм у суспільстві матеріальних благ (цінностей).
Відповідно до Конституції України власність на землю виступає в таких формах: державна, комунальна і приватна. Всі вони є рівноправними. Суб'єктами права власності на землю визначаються: народ України, громадяни, юридичні особи, держава. Конституція надала право кожному громадянину володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, визнала право приватної власності непорушним. Основний Закон Української держави заклав підмурівок для формування реального господаря ? власника землі й започаткував процес еволюції земельної власності у нашій країні: ми повернулися до цивілізованих форм власності ? державної, комунальної та приватної.
Сімнадцять років тому була прийнята Декларація «Про державний суверенітет України», яка започаткувала кардинальні зміни в новітній історії українського народу. Серед основних її положень визначено, що земля, як і всі інші природні ресурси, є власністю українського народу, матеріальною основою суверенітету Республіки й використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. У зв'язку з цим постало ключове питання щодо створення нової системи земельних відносин, яка мала принципово відрізнятися від тогочасної, побудованої на принципах монопольного права державної власності на землю. Розпочалася земельна реформа, що стосувалася передусім питань власності на землю, економічних інтересів селянина-трудівника, мотивації його праці, а в кінцевому підсумку ? ефективності суспільного виробництва.
Власність, особливо приватна, означає відповідальність людини перед собою, своїми нащадками і, зрештою, перед суспільством. Від остаточного розв'язання проблем власності на землю залежить подальший соціально-економічний розвиток українського села, Української держави, української нації.
Відсутність у чинному законодавстві переліку форм власності слід визнати недоліком правового регулювання відносин власності. З огляду на суспільну значимість, перелік форм власності доцільно передбачити в тексті Основного Закону України.