Выводы:Вивчення проблеми мотивації навчальної діяльності учнів дозволило виокремити наступні висновки відповідно до поставлених у роботі завдань:
1. Теоретично проаналізовано особливості визначення та сутності навчальної мотивації у працях вітчизняних та зарубіжних психологів та педагогів.
Встановлено, що мотивація трактується як сукупність взаємопов’язаних мотивів, які визначають спрямованість поведінки, впливають на емоції, прагнення переживання та установки(поділяється на внутрішню та зовнішню). Взагалі будь-яка діяльність людини є мотивованою, оскільки без певного мотиву не відбувалося б ніяких дій.
Навчальна мотивація є важливою не тільки у межах освітніх завдань педагогічного процесу, а й у справі стимулювання особистості до оволодіння знаннями про оточуючий світ, отримання нею досвіду адекватної поведінки у суспільстві, засвоєння знань, вмінь, навичок, необхідних для успішної життєдіяльності та професійного самовизначення.
Відповідно до навчальної мотивації виділяють такі групи мотивів, які стимулюють учнів до пізнавальної активності: пізнавальні (інтерес до нових знань); соціальні (існування у колективі); комунікативні (спілкування у колективі); мотиви відповідальності та тиску; мотиви перспективи (майбутня професійна діяльність).
Крім того, визначено, що мотивація навчання є зовнішньою та внутрішньою, позитивною та негативною, що може розглядатися як окремо, так і в поєднанні. Наприклад, зовнішня позитивна мотивація навчання пов’язана із визначенням потреби вчитися у школі, щоб забезпечити гарні взаємини із батьками. Внутрішня позитивна мотивація до навчання вважається найбільш оптимальною, оскільки вона характеризує свідоме ставлення до самого процесу та його результатів, бажання оволодіти знаннями та вміннями, прагнення до підвищення рівня освіченості тощо.
Протягом шкільного віку у дитини спостерігається не тільки зміна періодичних новоутворень та провідних видів діяльності, а й динаміка мотиваційних прагнень до навчання.
2. Узагальнено специфіку розвитку мотивації навчальної діяльності серед учнів різних вікових груп.
З’ясовано, що мотиваційна структура навчальної діяльності має особливості на різних вікових етапах розвитку дитини. У молодшому шкільному віці мотивація до навчання включає в себе не скільки сам процес, скільки результат. Діти орієнтуються на оцінку, ставлення вчителя та однолітків, адаптуються до соціального статусу школяра.
Встановлено, що ставлення до школи як інтегративний показник шкільної мотивації і структура навчальної мотивації підлітків взаємопов’язані з їх успішністю. Підлітки часто мають зниження пізнавальної активності та перехід до спілкування з однолітками, для них починає ставати важливим сам процес навчання.
Тільки з переходом до старшого шкільного віку спостерігається найбільш усвідомлюване позитивне ставлення учнів до навчання та бажання його дійсного результату – оволодіння знаннями, вміннями й навичками. В юнацькому віці мотивація навчання тісно пов’язана із професійним самовизначенням учнів, тому часто можна спостерігати зацікавленість учнів вивченням окремих предметів, які, на їх думку, є важливими для подальшого професійного становлення.
Відповідно до цього важливим є врахування вікових, психофізіологічних та індивідуальних показників учнів різних вікових категорій при проведенні з ними психолого-педагогічних заходів з метою підвищення мотивації навчальної діяльності.
3. Вказано дидактичні методи, прийоми і засоби впливу педагога на розвиток мотивації навчання учнів.
Констатовано, що всі педагогічні методи, засоби і прийоми формування мотивації навчальної діяльності учнів мають бути спрямовані на:
? підтримання пізнавальної активності учнів: включення їх у колективні форми діяльності, обговорення, взаємодію, створення атмосфери зацікавленості, інформатизація навчального процесу, володіння педагогічними прийомами заохочення;
? зміцнення окремих сторін мотивації: розвиток навченості, опанування прийомами роботи у стандартних ситуаціях, вироблення вміння ціле покладання, подолання навчальних перешкод у процесі діяльності та створення ситуації вибору;
? формування мотивації на окремих етапах уроку: узагальнення попередніх досягнень, підсилення акценту на майбутній роботі, зміна видів діяльності, використання різнорівневих завдань, підкреслення позитивного особистого досвіду кожного учня, диференційована оцінка праці;
? мотивацію невстигаючих учнів: показ шаблонів розв’язування типових завдань, створення ситуацій успіху, підтримка в учня впевненості, подолання навчальних невдач, розширення запасу знань, усунення прогалин у знаннях, неодноразове повторення, постійний контроль за діяльністю.
Також розглянуто особливості організації педагогічної діяльності з метою впливу на розвиток мотивації учнів на основі застосування дидактичних принципів та забезпечення сприятливих умов для цього.
На основі узагальнення особливостей навчальної мотивації учнів встановлено потребу визначення сучасних шляхів активізації даної діяльності.
4. Зазначено шляхи підвищення навчальної мотивації школярів.
Зокрема, підвищенню та стимулюванню внутрішньої мотивації учнів до успішної навчальної діяльності сприяють:
1. Постановка високої, проте досяжної навчальної мети та залучення учнів до цього процесу.
2. Забезпечення реального зв’язку процесу навчання з життям.
3. Визнання відмінностей у розвитку дітей, врахування їх індивідуальних вікових та психофізіологічних показників при плануванні та проведенні навчальних занять.
4. Створення адекватної системи оцінювання та застосування поміркованого винагородження учнів.
5. Сприяння співпраці, а не конкуренції учнів.
6. Посилення та підкріплення позитивної мотивації школярів, забезпечення ситуацій успіху.
7. Використання інноваційних методів навчання, що дають можливість розкрити потенційні можливості кожного учня, сприятимуть його вірі у власні сили.
8. Налагодити співпрацю з батьками та найближчим оточенням для забезпечення єдиної системи мотивування навчальної діяльності школярів.
Вважаємо, що впровадження вказаних шляхів сприятиме підвищенню мотивації учнів до навчальної діяльності та допоможе їх саморозкриттю й самореалізації в оточуючому світі.