Психологічні особливості само розуміння особистості

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ І 6 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ САМОРОЗУМІННЯ ОСОБИСТОСТІ 6 1.1. Особистість та її формування 6 1.2. Етапи формування розуміння людиною самої себе 15 1.3. Психологічні засади процесу самопізнання особистості 23 1.4. Умови ефективності та адекватності саморозуміння 32 Висновки до розділу І 35 РОЗДІЛ ІІ 38 ДОСЛІДНИЦЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНА ЧАСТИНА 38 2.1 Методи діагностування самопізнання та саморозуміння особистості 38 2.2. Проведення експерименту, інтерпретація результатів 47 2.3. Рекомендації щодо ефективного розуміння особистістю себе 61 Висновки до розділу ІІ 64 ВИСНОВКИ 66 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 69 ДОДАТКИ 73

Вступление:Актуальність теми роботи. Значні зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві – руйнування пануючої ідеології, зміна соціальної структури на фоні інформаційної революції, що відбувається у світі, - супроводжуються розмиванням ціннісної структури суспільства, втратою почуття спільності, рольовими конфліктами. У даній ситуації особливу актуальність здобуває формування суб'єктної позиції особистості. Називаючи суб'єктом людину, розглянуту на вищому для нього рівні активності, цілісності, автономності, А. В. Брушлинский відзначав: «Найважливіше із всіх якостей людини - бути суб'єктом, тобто творцем своєї історії, вершителем свого життєвого шляху». Оскільки будь-яка людина не народжується, а стає суб'єктом у процесі своєї діяльності, спілкування й інших видів активності, те досить значимим є питання про критерії суб’єктності. Одним з досить істотних ознак суб’єктності є особливості самопізнання й саморозуміння, що забезпечують людині рефлексивні можливості, погляд на себе з боку. Суб'єкт - це той, хто має волю вибору й приймає рішення, ґрунтуючись на результатах свого самопізнання й саморозуміння. Якщо феномен самопізнання досить давно є об'єктом наукового аналізу й емпіричного дослідження, то вивчення саморозуміння як окремого психологічного феномена почалося порівняно недавно. У вітчизняній психології проблему саморозуміння згадували головним чином у зв'язку з вивченням самосвідомості особистості. Саморозуміння розглядається як синонім самосвідомості, самопізнання, функція самосвідомості, як ознака певного рівня самопізнання. У психології розвитку феномен саморозуміння традиційно розглядалася як характеристика самовизначення особистості й досліджувався як основне новоутворення підліткового віку (Л.С. Виготський; Л.І. Божович). Останнім часом намітилася тенденція розглядати саморозуміння як основну характеристику процесу соціалізації, що пронизує весь онтогенез дитини (Б. В. Кайгородов, І.А. Монахова, І. В. Романова, Н.І.Протасова). На думку Б. В. Кайгородова, саморозуміння погоджує «Я-Концепцію» з реальною дійсністю. У процесі саморозуміння здійснюється співвідношення, взаємодія й взаємовплив «Я», «Я-Концепції» і «Я-Образу». Основна функція саморозуміння полягає в збагненні дійсності й сенсу існування свого «Я» через усвідомлення й розуміння «Я-Образу» і «Я-Концепції». Вивчення саморозуміння як самостійна наукова проблема була поставлена в рамках психології людського буття. Проблема саморозуміння в даному контексті виникла як один з напрямків дослідження проблеми розуміння. В. В. Знаків відзначає взаємозумовленість розуміння людиною навколишнього світу й розуміння себе. Намагаючись зрозуміти об'єктивну реальність, людина пізнає й розуміє свій внутрішній мир. З позицій психології людського буття розуміння необхідно людині, щоб зрозуміти себе, визначити своє місце у світі, тому розуміння «є виходом зовні й таким актом саморозуміння, що виявляється зміною психічної реальності розуміючого суб'єкта». Актуальність теми дипломної роботи полягає в необхідності з’ясування психологічних особливостей саморозуміння особистості. Об’єктом роботи є процес саморозуміння особистості. Предметом дослідження є психологічні особливості саморозуміння особистості. Метою дипломної роботи є визначення особливостей процесу саморозуміння особистості, з’ясування умов ефективного самопізнання та саморозуміння особистості. Мета, предмет та об’єкт дослідження зумовили виконання наступних завдань в роботі: • зробити теоретико-методологічний аналіз літератури з даної проблеми та узагальнити досвід вітчизняних та зарубіжних психологів; • визначити особливості процесу саморозуміння особистості; • дослідити сутність та значення процесу саморозуміння особистості; • провести діагностику особистості з допомогою методик самопізнання та саморозуміння, інтерпретувати результати та надати рекомендації опитуваним. У процесі написання курсової роботи використовувалися методи теоретичного (аналіз літератури) та емпіричного (спостереження, опис) дослідження, аналізу і синтезу, узагальнення і систематизації.

Выводы:Вивчення саморозуміння як самостійна наукова проблема була поставлена в рамках психології людського буття. Проблема саморозуміння в даному контексті виникла як один з напрямків дослідження проблеми розуміння. Самопізнання має справу з пошуком знань, нагромадженням, аналізом, категоризацією інформації про себе. Саморозуміння ж ставляться скоріше до осмислення цієї інформації, доданню їй змісту, її поясненню, розгляду можливих причин і наслідків. «Розуміючи світ, людина повинна зрозуміти себе не як об'єкт, а усвідомити зсередини, з позицій змісту свого існування». Незважаючи на те, що в останні роки інтерес до проблеми саморозуміння підсилився, теоретичний аналіз і емпіричне дослідження феномена саморозуміння на сьогоднішній день є явно недостатнім. У сучасній науковій літературі, присвяченій даній проблемі, не дається детального й проробленого визначення феномена саморозуміння, не розглядаються його особливості як процесу, а також не ставиться питання про механізми й інструменти саморозуміння. Саморозуміння як процес проявляється в його безперервному русі від одного знання про себе до іншого знання, у формуванні від окремих ситуативних образів і неясних, розпливчастих знань - до більш-менш стійкого поняття про себе. Воно функціонує як процес побудови й корекції образу «Я» (наповнення самосвідомості змістом, що зв'язує людину з іншими людьми й продуктами його життєдіяльності). Знання про саму себе людина одержує шляхом аналізу ситуацій, у яких виявляється, їхньою класифікацією. Відношення особистості до інших і відношення суспільства до особистості в ситуації згоди, перешкод, конфлікту, кризи сприяють організації мислення про самого себе, збагненню свого внутрішнього "Я". Через оцінки й цінності інших людей, включених у відносини особистості, суб'єкт здобуває своє місце, місце свого "Я" у суспільстві. Приймає чи ні, як характеризує й переживає самого себе як носій систем соціальних відносин, своєрідного соціального об'єкта, по якій внутрішній структурі побудовані когнітивні елементи саморозуміння, якими є і яку природу мають відправні соціальні крапки саморозуміння, тобто колишні включення в соціальні групи (самовідторгнення із соціальними групами різного типу), як вони представлені в саморозумінні - все це має особистісне значення. Саморозуміння має складну структуру, що може бути представлена трьома взаємозалежними між собою компонентами: потребнісно-мотиваційним (системоутворюючим), когнітивним і емоційно-вольовим. Психоаналітичний напрямок розглядає саморозуміння як найважливіший фактор, що дозволяє особистості змінюватися в процесі взаємодії із психоаналітиком. Розуміння особистістю своїх подавлених почуттів, бажань, що веде до особистісної інтеграції, протиставляється механізмам захисту, у першу чергу, раціоналізації й інтелектуалізації. Таким чином, з позицій психоаналізу можна ставити й шукати шляхи рішення проблеми адекватності саморозуміння, досліджувати механізми саморозуміння, взаємозв'язок саморозуміння й саморегуляції. Для того, щоб людина могла розуміти себе, існує цілий банк особистісних методик, які діагностують характер, темперамент, конфліктність / неконфліктність, агресивність, тривожність та інші не менш важливі риси людини, дослідження яких є умовою кращого розуміння особистістю себе. Проаналізувавши банк методик, за допомогою яких відбувається самопізнання та саморозуміння особистістю себе, ми відібрали для проведення наступні з них: Тест Г. Айзенка, Методика «Чи конфліктна Ви людина?», Опитувальник Томаса, Методика діагностики показників і форм агресії А. Басса і А. Дарки, методика ММРІ та методика Шмішека. Нами була відібрана група осіб віком від 16 до 23 років, кількість якої складала 32 чоловіки. Ми провели з ними вказані методики та отримали результати, що свідчать про різноманітність особливостей їх особистісних ознак. Відповідно до результатів проведених методик ми надали опитаним людям консультації у залежності до того, який тип темпераменту, характеру, та особистісні риси їх притаманні. Поради стосувалися того, як поводити себе у різних ситуаціях та попереджувати негативні прояви особистісних рис та поведінки. Після проведення кореляційного аналізу можна зробити висновки про підтвердження нашої гіпотези: рівень саморозуміння особистості впливає на ефективність вирішення конфліктних ситуацій з коефіцієнтом кореляції 0,89 та рівнем залежності 78,8%. Тобто у 78,8% випадків особистості, які мають високий рівень саморозуміння ефективно вирішують конфліктні ситуації. Отримане нами значення коефіцієнта Пірсона вище за критичне, отже із ймовірністю 0,95 істотність зв’язку доведена. Вважаємо, що саморозуміння – важливий фактор повноцінного розвитку особистості та налагодження стосунків з іншими людьми. Адже від гармонії всередині залежить багато чого – і настрій людини, і її відношення до світу, і побудова взаємовідносин з оточуючими.

Литература:1. Андреева А. М. Социальная психология. - М., 1980. 2. Бандурка A.M., Друзь В.А. Конфликтология. — Харьков, 1997. 3. Белоус Б. Б. Темперамент и деятельность. — Пятигорск, 1990. 4. Белоусова З.И., Мищик Л.И., Бойко В.Є. Психолого-педагогические проблемы развития личности: Учебное пособие. - Запорожье, 1994. 5. Бобнева М.И. Нормы общения и внутренний мир личности // Проблемы общения в психологии. – М., 1981. 6. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. - М., 1982. 7. Бодалев А.А. Психология о личности. — М., 1988. 8. Гозман Л.Я. Психология эмоциональных отношений. - МГУ, 1987. 9. Голубева 3.А., Рождественская В.И. О психологических проявленнях свойств нервной системи// Вопросы психологии. — 1976. — № 5. 10. Ермолаева-Томина Л.Б. Демаскировка темперамента и ее педагогическое значение. — М.: Советская педагогика, 1953. - № 11. 11. Ішмуратов К.І. Конфлікт і згода. — К., 1996. 12. Каган М.С. Мир общения: проблема межсубьектных отношений. - М., 1988. 13. Келли Г., Тибо Дж. Межличностные отношения. Теория взаимозависимости // Современная зарубежная социальная психология. – М., 1984. 14. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системи. — Казань, 1969. 15. Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешить конфликты. - М., 1992. 16. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Навч. посібник. – К., 1995. 17. Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Изд. «Питер», 2001. 18. Кречмер Э. Строение тела и характер // Психология индивидуальных раз¬личий. - М:. 1982. 19. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. Учеб пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: ТЦ Сфера, при участии «Юрайт», 2002. 20. Куницына В.П., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение. – СПб., 2001. 21. Левин К. Разрешение социальных конфликтов. - СПб., 2000. 22. Левитов Н.Д. Вопросы психологии характера. - Изд. 4-е. - М., 1996. 23. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков // Психоло¬гия индивидуальных различий: Тексты. — М., 1982. 24. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: Учебное пособие. - К., 2000. 25. Ломов Б.Ф. Личность как продукт и субъект общественных отношений // Психология личности в социалистическом обществе: Активность и разви¬тие личности. – М., 1989. 26. Маклаков А.Г. Общая психология. – СПб.: Питер, 2001. 27. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – вид. 2-е, перероблене та доповнене. – К.: «Центр навчальної літератури», 2004. – 272с. 28. Максимова Н. Психокорекція підлітків із психопатіями й акцентуаціями характеру // Психолог. – 2003. - №44. – С.17-19. 29. Мерлин B.C. Структура личности: Характер, способности, са¬мосознание: Учеб. пособие к спецкурсу. — Пермь, 1990. 30. Мясищев В.Н. Психология отношений. – М., 1995. 31. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. — К., 1998. 32. Небылицин В. Д. Основные свойства нервной системы человека. - М., 1966. 33. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – 4-е изд. – М.: ВЛАДОС, 2001. 34. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. - К., 1990. 35. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – К.: Либідь, 2004. – 576с. 36. Орбан-Лембрик Л.Е. Спілкування як соціально-психологічний феномен // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ, 2003. – Вип. 8. – Ч. 2. 37. Павлов И.П. Мозг и психика: Избранные психологические труды. — Москва — Воронеж, 1966. 38. Панферов В.Н. Классификация функций человека как субъекта общения // Психологический журнал. - 1997. - № 4. – C. 112 – 115. 39. Платонов К. К. Структура и развитие личности. – М., 1987. 40. Психологический словарь/ Под ред. В.П. Зинченко, В.Г. Мещерякова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Педагогика-Пресс, 1999. 41. Психология индивидуальных различий. Тексты/Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, В.Я. Романова. - М.: Изд-во МГУ, 1982. 42. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А, Гончарук та ін.; За ред. Ю.Л. Трофімова. - 2-ге вид., стереотип.-К.: Либідь, 2000. 43. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. – СПб.: Изд. «Питер», 2000. 44. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. - СПб., 2000. 45. Рубинштейн С. Л. Основи общей психологии. – СПб, 1999. 46. Рубинштейн С.Л. Темперамент и характер. — В кн.: Основы обшей психологии. М., 1946. 47. Русалов В.М. Биологические свойства индивидуально-психологических различий. — М., 1979. 48. Сидоренко Е.В. Личностное влияние и противостояние чужому влиянию // Психологические проблемы самореализации личности / Под ред. А. А. Кры¬лова, Л. А. Коростылевой. СПб., 1997. 49. Симонов П.В., Ершов П.М. Темперамент, характер, личность. — М., 1984. 50. Скотт Д. Г. Конфликты: пути их преодоления. — К, 1991. 51. Слободчиков В.И. Психологические проблемы становления внутреннего мира человека//Вопр. психологии. — 1986. — №6. 52. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. пед. заклад. – К.: «Академія», 2003. 53. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. — М., 1982. 54. Теплов Б.М. Избранные труды: В 2-хт. — М., 1985. 55. Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. М., 1961. 56. Трошихін В.О., Віленський Ю.Г. Темперамент... Що це? — К., 1996. 57. Фельдштейн Д. И. Психология формирования личности. – М., 1989. 58. Фромм Э. Бегство от свободы.- М., 1990. 59. Фромм Э. Характер и социальный процесс // Психология личности: Тексты. - М., 1982. 60. Юридическая конфликтология. — M., 1995. 61. Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. - Казань, 1991.