Вступление:Актуальність теми. Українська держава головним своїм пріоритетом, найвищою соціальною цінністю визнала людину, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. Проте нині країна переживає складний перехідний період, у зв’язку з чим посилилися соціальні негаразди в суспільстві і, як їх наслідок, збільшився рівень смертності внаслідок вчинення самогубств (майже на 50% протягом останніх десяти років). Тепер щогодини в нашій країні внаслідок вчинення самогубства помирає дві людини. Показник самогубства є значним і для різних (вікових, статевих та інших) груп населення, враховуючи неповнолітніх. Україна увійшла до першої п’ятірки неблагополучних країн з огляду на суїцидальні показники.
Самогубства вчиняються з різних причин (економічних, соціальних, психологічних тощо), а також внаслідок злочинів, зокрема, доведення до самогубства. Разом із тим стабільної позитивної практики соціального реагування як на саме явище самогубства, так і на окремі його вияви в Україні дотепер не випрацьовано, не має належних, науково-обгрунтованих методичних розробок щодо цілої низки складних і актуальних питань реагування на таке негативне соціальне явище і в першу чергу його попередження. Тим більш бракує навіть точних кількісних характеристик цього явища. Максимально, що робиться при виявленні факту самогубства, так це те, що на підставі незначної кількості документів, недостатньої інформації виноситься висновок про відсутність як події, так і складу злочину доведення до самогубства. Це при тому, що лише в м. Києві щороку внаслідок вчинення самогубства помирає близько 500 осіб. Загалом в Україні щорічно позбавляють себе життя 14-15 тис. чоловік. За такий же період в Україні виносяться лише два вироки щодо винних у доведенні до самогубства.
Поза тим суспільство, природно, потребує достовірної інформації про масштаби, характер та причини суїцидального феномену, розроблення та здійснення ефективних заходів запобігання самогубствам та доведенню до самогубства, особливо з огляду на значну латентність явища.
У зв’язку з цим теоретичне та практичне дослідження самогубства як соціального явища та його попередження є доволі важливими. Викладені обставини зумовили вибір теми дослідження і свідчать про її актуальність.
Мета і завданим дослідження. Основною метою дослідження є розробка шляхів підвищення ефективності попередження самогубств в Україні, а також сприяння створенню науково обґрунтованих положень і рекомендацій з регулювання правових норм, які стосуються боротьби з доведенням до самогубства. Цій меті підпорядковані основні завдання роботи:
? визначити стан наукової розробки проблеми самогубства в сучасній кримінології та суміжних науках; усвідомити корисність її розв’язання для практики попередження самогубств;
? дослідити специфічні ознаки самогубства як соціального явища;
? розкрити юридичну природу доведення до самогубства, з ясувати зв’язок самогубства із вчиненням злочинів;
? вивчити практику судового розгляду та вирішення кримінальних справ про доведення до самогубства.
Об’єктом дослідження є само явище самогубства та доведення до самогубства, а також специфічні суспільні відносини, які складаються у зв’язку з його існуванням.
Предметом дослідження є стан і тенденції явища самогубства та доведення до самогубства, причини й умови, що детермінують це явище, практика реагування на нього державних органів і громадських організацій та можливі шляхи підвищення ефективності його попередження.
Методологічною основою є сучасні методи пізнання, що ґрунтуються на філософії загальнолюдських цінностей, положення діалектики щодо пізнання розвитку та взаємозв’язку об’єктів реальної дійсності, обумовленість соціальних норм та відхилень від них. У роботі застосовувалися методи юридичних наук, соціології, психології, а також статистичний метод, який посідає особливе місце в кримінології і який, зокрема, використовувався нами для обробки статистичних даних щодо кількісних характеристик самогубства, його причин та умов, потерпілих від доведення до самогубства, самогубців, винних у доведенні до самогубства.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.