Кримінальна відповідальність за доведення до самогубства

Содержание:Вступ 3 1. Простий склад злочину 6 2. Кваліфіковані види злочину 13 3. Доведення до самогубства та інші злочини і окремі проблеми розмежування та кваліфікації за сукупністю злочинів 21 Висновки 27 Список використаних джерел: 29  

Вступление:Актуальність теми. Українська держава головним своїм пріоритетом, найвищою соціальною цінністю визнала людину, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. Проте нині країна переживає складний перехідний період, у зв’язку з чим посилилися соціальні негаразди в суспільстві і, як їх наслідок, збільшився рівень смертності внаслідок вчинення самогубств (майже на 50% протягом останніх десяти років). Тепер щогодини в нашій країні внаслідок вчинення самогубства помирає дві людини. Показник самогубства є значним і для різних (вікових, статевих та інших) груп населення, враховуючи неповнолітніх. Україна увійшла до першої п’ятірки неблагополучних країн з огляду на суїцидальні показники. Самогубства вчиняються з різних причин (економічних, соціальних, психологічних тощо), а також внаслідок злочинів, зокрема, доведення до самогубства. Разом із тим стабільної позитивної практики соціального реагування як на саме явище самогубства, так і на окремі його вияви в Україні дотепер не випрацьовано, не має належних, науково-обгрунтованих методичних розробок щодо цілої низки складних і актуальних питань реагування на таке негативне соціальне явище і в першу чергу його попередження. Тим більш бракує навіть точних кількісних характеристик цього явища. Максимально, що робиться при виявленні факту самогубства, так це те, що на підставі незначної кількості документів, недостатньої інформації виноситься висновок про відсутність як події, так і складу злочину доведення до самогубства. Це при тому, що лише в м. Києві щороку внаслідок вчинення самогубства помирає близько 500 осіб. Загалом в Україні щорічно позбавляють себе життя 14-15 тис. чоловік. За такий же період в Україні виносяться лише два вироки щодо винних у доведенні до самогубства. Поза тим суспільство, природно, потребує достовірної інформації про масштаби, характер та причини суїцидального феномену, розроблення та здійснення ефективних заходів запобігання самогубствам та доведенню до самогубства, особливо з огляду на значну латентність явища. У зв’язку з цим теоретичне та практичне дослідження самогубства як соціального явища та його попередження є доволі важливими. Викладені обставини зумовили вибір теми дослідження і свідчать про її актуальність. Мета і завданим дослідження. Основною метою дослідження є розробка шляхів підвищення ефективності попередження самогубств в Україні, а також сприяння створенню науково обґрунтованих положень і рекомендацій з регулювання правових норм, які стосуються боротьби з доведенням до самогубства. Цій меті підпорядковані основні завдання роботи: ? визначити стан наукової розробки проблеми самогубства в сучасній кримінології та суміжних науках; усвідомити корисність її розв’язання для практики попередження самогубств; ? дослідити специфічні ознаки самогубства як соціального явища; ? розкрити юридичну природу доведення до самогубства, з ясувати зв’язок самогубства із вчиненням злочинів; ? вивчити практику судового розгляду та вирішення кримінальних справ про доведення до самогубства. Об’єктом дослідження є само явище самогубства та доведення до самогубства, а також специфічні суспільні відносини, які складаються у зв’язку з його існуванням. Предметом дослідження є стан і тенденції явища самогубства та доведення до самогубства, причини й умови, що детермінують це явище, практика реагування на нього державних органів і громадських організацій та можливі шляхи підвищення ефективності його попередження. Методологічною основою є сучасні методи пізнання, що ґрунтуються на філософії загальнолюдських цінностей, положення діалектики щодо пізнання розвитку та взаємозв’язку об’єктів реальної дійсності, обумовленість соціальних норм та відхилень від них. У роботі застосовувалися методи юридичних наук, соціології, психології, а також статистичний метод, який посідає особливе місце в кримінології і який, зокрема, використовувався нами для обробки статистичних даних щодо кількісних характеристик самогубства, його причин та умов, потерпілих від доведення до самогубства, самогубців, винних у доведенні до самогубства. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.  

Выводы:Таким чином, можемо підсумувати, що безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 120 КК, є право людини на життя. Злочин, передбачений ст.120 КК, здійснюється з прямим умислом, коли винний, впливаючи на потерпілого шляхом погроз, жорстокого поводження або систематичного приниження її людської гідності, передбачає можливість чи неминучість позбавлення його самим себе життя і бажає настання саме такого результату. Проте, у реальній дійсності злочин, передбачений ст. 120 КК, найчастіше відбувається з непрямим умислом, згідно з яким винний усвідомлює, що своїми діями провокує потерпілого до самогубства, передбачає можливість здійснення ним акта суїциду, не бажає цього, але свідомо допускає, що потерпілий покінчить життя самогубством, або ставиться до цього байдуже. Особливості кваліфікації злочину за ст. 120 КК і відмежування доведення до самогубства від суміжних складів проводяться за суб’єктивною та об’єктивною стороною з призначеннями медико-біологічних та психолого-психіатричних експертиз. Особливості особистості неповнолітніх (природна вікова незрілість психіки) повинні розцінюватися як обставина, що підвищує суспільну небезпеку злочинів, скоєних щодо цієї категорії осіб, оскільки психіка дитини ще не сформована, їй складно адекватно оцінювати ситуацію і захищатися. Таким самим чином повинні охоронятися життя і здоров’я престарілої або хворої людини, яка в силу свого безпорадного стану не може себе повноцінно захистити, оскільки знаходиться в залежності від винного. Способи доведення до самогубства, зазначені в законі (погрози, жорстоке поводження, систематичне приниження людської гідності), не становлять вичерпного переліку дій з доведення до самогубства або до замаху на нього, так як можуть по суті наповнюватися різним змістом. Разом з тим вони повинні представляти собою вчинення діянь, спрямованих на заподіяння моральних і фізичних страждань, якщо ці дії вчинялися винним систематично стосовно однієї і тієї ж особи з частою періодичністю.  

Литература:Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131. 2. Вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19.02.2013 року у справі Електронний ресурс. – Режим доступу : № 0825/10824/2012 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29444417 3. Вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27.12.2011 у справі №1-297/11 Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20781374 4. Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 липня 2012 року у справі №№ 1-513/11 Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25377565 5. Вашека Т. В. Психологічні чинники суїцидальниї ідеацій та профілактика самогубств у підлітковому віці : дис. ... канд. наук : 19.00.04 / Тетяна Володимирівна Вашека ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2006. – 211 с. 6. Ващенко А. Г. Кримінальна відповідальність батьків за доведення до самогубства неповнолітньої дитини / А. Г. Ващенко // Альманах права. – 2012. – №3. – С. 336–338. 7. Давній В. П. Кримінально-правові та психологічні проблеми доказування у суді при розгляді справ про доведення до самогубства / В. П. Давній // Вісник Харківського національного університету. – 2008. – №819. – С. 127–132. 8. Керик Л. І. Використання спеціальних знань під час розслідування доведення до самогубства / Л. І. Керик // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. – 2010. – Вип. 10. – С. 144–150. 9. Коржанський М. И. Кваліфікація злочинів : навчальний посібник / М. И. Коржанський. – Видання 2-ге. – К. : Атіка, 2002. – 640 с. 10. Кримінальний кодекс України : Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. ; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 1196 с. 11. Кримінальне право України : особлива частина / за ред. В. В. Сташина, В. Я. Тація ; М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х. : Право, 2010. – 605 с. 12. Кримінальне право України : навч. прогр. / Волин. держ. ун-т ім. Л. Українки, Юрид. ф-т, Каф. кримін. права і процесу ; уклад. : О. Г. Колб, В. С. Наливайко, Б. О. Чупринський. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – 133 с. 13. Кримінальне право України : Особлива частина / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. Я. Тацій. – Х., 2004. – 544 с. 14. Кримінальний кодекс України : науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. ; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – 1184 с. 15. Кримінальний кодекс України : Науковопрактичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. ; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 1196 с. 16. Кримінальне право України. Особлива частина : навчальний посібник / С. І. Селецький. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 496 с. 17. Кримінальне право України : (заг. частина) : навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / І. В. Хохлова, О. П. Шем’яков ; М-во освіти та науки України, Макіїв. екон.-гуманіт. ін-т. – К. : Донецьк : Норд-Прес, 2009. – 309 с. 18. Кримінальне право України. Загальна частина : навч. посіб. / І. І. Митрофанов. – Кременчук : ПП Щербатих О. В., 2009. – 631 с. 19. Тисячна Ю. О. Соціально-психологічна характеристика суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків / Ю. О. Тисячна // Збірник наукових праць Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна». – 2012. – №5. – С. 200–204. 20. Шестопалова Л. М. Самогубство та доведення до самогубства: заходи протидії : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Людмила Миколаївна Шестопалова / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2001. – 237 с.