Выводы:За результатами дослідження, проведеного в роботі, можна зробити наступні висновки.
У ЦК України 1963 року норми, присвячені правовому регулюванню договірних відносин з довічного утримання, структурно розміщувалися у системі норм, що врегульовували надання послуг, зокрема, – відносини з передання майна у власність.
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання (догляду) відноситься до односторонніх договорів, носить оплатний характер і не має завідомо встановленого строку дії. Він являється реальним у випадку відчуження рухомого майна та консенсуальним – у випадку відчуження нерухомого майна.
Договір довічного утримання укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а відносно відчуження нерухомості – і державній реєстрації.
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання (догляду) відноситься до односторонніх договорів, оскільки за даним договором наділена обов’язками тільки одна особа – набувач, а відчужувач – тільки правами.
Даний договір носить оплатний характер та не має завідомо встановленого строку дії,
Сторонами договору довічного утримання являються відчужувач і набувач. Відчужувач має право: встановити умови забезпечення його (третьої особи) житлом; порушити питання щодо заміни майна, яке передане за договором довічного утримання, на іншу річ; вимагати виконання умов договору із надання утримання; встановити усі види матеріального забезпечення та догляду (опікування); у випадку неналежного виконання набувачем своїх зобов’язань розірвати договір у судовому порядку.
Набувач повинен виконувати усі вимоги щодо здійснення усіх потрібних дій з матеріального забезпечення відчужувача, його догляду та утримання; здійснити належні ритуальні послуги у випадку смерті відчужувача.
Набувач вправі володіти та користуватися переданим йому майном, а лише після смерті відчужувача – розпоряджатися ним; передбачити у заповіті спадкоємців стосовно майна, що йому передане за договором довічного утримання; за взаємною згодою із відчужувачем вирішувати питання щодо заміни переданого йому за договором довічного утримання майна на іншу річ; поставити питання щодо передачі даних зобов’язань членові його (набувача) родини чи іншій особі; розірвати договір довічного утримання.
Для укладення договору довічного утримання (догляду) важливе досягнення між сторонами згоди щодо всіх його істотних умов. Особливість укладення договору довічного утримання (догляду) зумовлена особливістю предмету даного договору, невизначеним строком дії.
Правові наслідки укладення даного договору полягають у виникненні прав та обов’язків сторін та виникненні права власності в набувача на майно, яке йому передається за договором, та можуть наступити лише після нотаріального посвідчення договору або державної реєстрації у відповідних державних органах з певним записом.
Договір довічного утримання (догляду) за чинним законодавством являється різновидом договору ренти та альтернативою договору купівлі-продажу.
В юридичній літературі досить складним та дискусійним вважається питання щодо реальності або консенсуальності договору довічного утримання (догляду). Вважаю, що договір ренти, зокрема і довічної, являється реальним у випадку відчуження рухомого майна та консенсуальним – у випадку відчуження нерухомого майна
Договір довічного утримання укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а відносно відчуження нерухомості – і державній реєстрації.
Сторонами договору довічного утримання являються відчужувач і набувач.
Відчужувачем у договорі довічного утримання може виступати будь-яка фізична особа в незалежності від його віку і стану здоров’я, яка має на праві приватної власності майно, котрим вона має право на свій розсуд розпоряджатися.
Набувачами можуть бути і фізичні, і юридичні особи. Фізична особа повинна досягти повноліття та бути дієздатною, юридична – мати дієздатність. У договорі може бути декілька набувачів – декілька фізичних осіб, які на праві спільної сумісної власності одержують майно та стають його співвласниками. Договір довічного утримання можливо укласти на користь третьої особи. При цьому остання не являється третьою стороною у договорі довічного утримання (догляду) та її згода на укладення договору не потрібна.
Відчужувач має право: встановити умови забезпечення його (третьої особи) житлом; порушити питання щодо заміни майна, яке передане за договором довічного утримання, на іншу річ; вимагати виконання умов договору із надання утримання; встановити усі види матеріального забезпечення та догляду (опікування); у випадку неналежного виконання набувачем своїх зобов’язань розірвати договір у судовому порядку.
Набувач повинен виконувати усі вимоги щодо здійснення усіх потрібних дій з матеріального забезпечення відчужувача, його догляду та утримання; здійснити належні ритуальні послуги у випадку смерті відчужувача.
Набувач вправі володіти та користуватися переданим йому майном, а лише після смерті відчужувача – розпоряджатися ним; передбачити у заповіті спадкоємців стосовно майна, що йому передане за договором довічного утримання; за взаємною згодою із відчужувачем вирішувати питання щодо заміни переданого йому за договором довічного утримання майна на іншу річ; поставити питання щодо передачі даних зобов’язань членові його (набувача) родини чи іншій особі; розірвати договір довічного утримання.
Для укладення договору довічного утримання (догляду) важливе досягнення між сторонами згоди щодо всіх його істотних умов. Особливість укладення договору довічного утримання (догляду) зумовлена, зокрема, особливістю предмету даного договору та невизначеним строком його дії. Під час укладення договору довічного утримання (догляду) повинно бути чітко встановлено, в чому буде полягати утримання або догляд. Особливість укладення договору довічного утримання полягає і в тому, що він укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а відносно відчуження нерухомості – і державній реєстрації.
Правові наслідки, які спрямовані на відчуження права власності, виступають основним моментом за даним договором. Вони полягають у виникненні прав та обов’язків сторін (набувача, відчужувача та третьої особи (при наявності), а також виникненні права власності в набувача на майно, яке йому передається за договором, та можуть наступити лише після нотаріального посвідчення договору або державної реєстрації у відповідних державних органах з певним записом.
Судова практика з вирішення спорів щодо укладення, виконання та розірвання договорів довічного утримання ускладнюється наявністю дискусій щодо врегулювання правовідносин з довічного утримання.
Судова практика не бере до уваги законодавчої дефініції реального характеру договору довічного утримання та теоретичні дискусії з даного питання, а керується лише нормами чинного цивільного законодавства, вирішуючи спір, посилаючись на консенсуальність договору.
У судовій практиці зустрічається велика кількість випадків, коли за допомогою договору довічного утримання приховується укладення інших договорів, насамперед договорів дарування.
Під час аналізу судової практики можна дійти висновку, що останнім часом достатньо часто до суду звертаються з позовними заявами про розірвання договору довічного утримання.
На практиці потрібно розмежовувати такі поняття, як припинення договору довічного утримання, котре, за загальним правилом, здійснюється у зв’язку із смертю відчужувача, і розірвання договору.
При вирішенні питання про розірвання договору довічного утримання важливе значення відіграють його правові наслідки. Однак, суди при винесенні рішень досить часто не вирішують питання щодо подальшої долі майна, яке було відчужене за договором довічного утримання, допускаючи значну помилку, адже не вирішують питання про правові наслідки розірвання договору.
Досить часто у судовій практиці зустрічаються і випадки визнання договорів довічного утримання недійсними.
Судова практика з вирішення спорів про укладення, виконання та розірвання договорів довічного утримання (догляду) досить значна. Однак, суди при вирішенні спорів допускають і велику кількість помилок, зокрема, в зв’язку з неврахуванням простих теоретичних положень. Тому пропоную, щоб Верховним Судом України була узагальнена практика вирішення спорів щодо укладення, виконання та розірвання договорів довічного утримання (догляду).
Таким чином, правове регулювання договірних відносин з довічного утримання (догляду) зазнало значного оновлення. Договір довічного утримання (догляду) є реальним, односторонньо зобов’язуючим, відплатним, алеаторним, триваючим, з особливо довірчим характером. Цей договір спрямований на передання майна у власність і разом з тим поєднує в собі й інші інтереси сторін, пов’язані з доглядом. Пропозиції, сформульовані в результаті проведеного дослідження, сприятимуть досягненню ефективного рівня правового регулювання.
За своєю юридичною природою зазначений договір є одностороннім, оскільки у відчужувача є лише право вимагати від набувача надання обумовленого договором матеріального забезпечення, а набувач несе лише обов’язок ? надавати відчужувачеві матеріальне забезпечення. При цьому вартість переданого відчужувачем майна, як правило, не може бути еквівалентною вартості наданого набувачем утримання, адже договір довічного утримання не має визначеного строку дії.
Тому розмір утримання залежатиме від тривалості життя відчужувача, якщо договір не буде розірвано з інших підстав, передбачених законом. І все ж цей договір не можна визнати чисто одностороннім, оскільки у набувача може виникнути право вимагати розірвання договору. Якщо незалежно від волі набувача його майновий стан змінився так, що він не спроможний надавати відчужувачеві обумовлене договором забезпечення (ст. 755 ЦК України), набувач має право вимагати розірвання договору.
Судова практика з вирішення спорів щодо укладення, виконання та розірвання договорів довічного утримання ускладнюється наявністю дискусій при вирішенні проблем з врегулювання правовідносин щодо довічного утримання.
Судова практика не бере до уваги законодавчої дефініції реального характеру договору довічного утримання та теоретичні дискусії з даного питання, а керується лише нормами чинного цивільного законодавства, вирішуючи спори, посилаючись на консенсуальність договору.
У нотаріальній практиці зустрічається велика кількість випадків, коли за допомогою договору довічного утримання приховується укладення інших договорів, насамперед договорів дарування.
Під час аналізу судової практики можна дійти висновку, що останнім часом достатньо часто до суду звертаються з позовними заявами про розірвання договору довічного утримання.
Досить часто у судовій практиці зустрічаються і випадки визнання договорів довічного утримання недійсними.
Отже, сучасний інститут довічного утримання (догляду) на сьогодні теж не ідеальний. До норм, що регламентують його зміст, доцільно внести деякі зміни, зокрема, доцільним було б у ЦК України передбачити можливість укладення додаткової угоди, яка б конкретизувала обов’язки набувача з надання утримування (догляду). При цьому необхідно обумовити вимоги до розроблення форми такої угоди. Надійний захист прав всіх учасників договірних відносин – це ознака системи права розвиненої демократичної держави.
В роботі на основі результатів проведеного дослідження запропоновані окремі способи вдосконалення законодавства та правозастосовної практики.
Зокрема, в роботі підтримано позицію О.М. щодо зміни формулювання статті 744 ЦК України (поняття договору довічного утримання (догляду)) щодо викладення її наступним чином: «Стаття 744. Поняття договору довічного утримання (догляду). За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність нерухоме або рухоме майно, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно», оскільки сучасне визначення предмету договору довічного утримання є недостатньо коректною, що затрудняє його вживання на практиці, а з теоретичної точки зору може визвати жваві суперечки. З самої природи зазначеного договору витікає, що майно, яке відчужується за цим договором, і так повинно мати значну вартість, тому не варто більш детально перераховувати види майна у ЦК, яке може підлягати відчуженню.
Також з метою конкретизації об’єктів та правочинів, які підлягають державній реєстрації доцільно ст. 210 ЦК України викласти в такій редакції: «Договір купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни нерухомого майна обов’язково підлягає державній реєстрації. Такий правочин набуває чинності з моменту його державної реєстрації». Крім того, необхідно внести зміни до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме: зазначити, що право власності на нерухоме майно може посвідчуватися лише свідоцтвом про право власності на об’єкти нерухомого майна.
Зроблено висновок, що обґрунтованою є думка О.І. Міжно, яка вважає, що розірвання договору має оформлятися договором, який умовно можна було б назвати «ліквідаційним» або «скасувальним», оскільки дії сторін, спрямовані на розірвання договору та оформлені належним чином, мають ознаки договору, що лише опосередковано випливає із змісту ст. 654 ЦК України, і пропонує ст. 654 ЦК України б доповнити частиною другою наступного змісту: «Розірвання договору вчиняється укладенням скасувального договору». В роботі запропоновано ч. 2 ст 654 ЦК України викласти у такій редакції: «Розірвання договору із взаємоузгодженої ініціативи сторін вчиняється укладенням скасувального договору». В свою чергу, правозастосовна практика свідчить, що в такому випадку необхідно зазначити, що в разі укладання скасувального договору щодо правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, скасувальний договір має вчинятися із нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією.