Выводы:Отже, за результатами проведеного дослідження можемо зробити такі висновки та узагальнення.
Ефективність існуючої інституційно-правової бази міжбюджетних відносин можна розглядати з трьох позицій. По-перше, на скільки з правового боку підкріплена здатність місцевих органів влади забезпечувати себе ресурсами, достатніми для виконання делегованих повноважень. Безумовно, цьому не сприяє значна централізація податково-бюджетних повноважень регіонів, яка проявляється у притисканні прав місцевих органів влади при формуванні власних бюджетів. Негативний вплив на ці процеси мають неврегульованість задекларованого принципу справедливості у розподілі коштів на обласному та районному рівнях та відсутність механізму відповідальності місцевої влади за невиконання бюджетної політики. По-друге, не можна не згадати місцеві податки і збори, які без перебільшення можна назвати важливим джерелом наповнення місцевих бюджетів, і які досі, на жаль, не посіли належного місця та законодавчого закріплення в українській бюджетній системі. По-третє, чи здатна нинішня нормативно – правова база забезпечити справедливість міжбюджетного розподілу. Водночас вважаємо, що цьому не сприяє наявність істотних суперечностей у бюджетному законодавстві. В першу чергу це стосується того факту, що у ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» задекларований поділ доходів та видатків на виконання власних та делегованих повноважень непродубльований у Бюджетному кодексі України. Це одна із вагомих причин відсутності чіткого розмежування зазначених повноважень на місцевому рівні. У бюджетному законодавстві чітко не визначені бюджетні повноваження різних органів влади. Розкриваючи питання правового розподілу бюджетної компетенції між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, значну увагу приділено власним і делегованим повноваженням. Особливе місце відведено законодавчому закріпленню делегованих повноважень, оскільки від них залежить ефективна трансфертна політика держави. Аналіз сучасного законодавства дав змогу виявити ряд суперечностей. Закріплений у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» поділ доходів і видатків на власні та делеговані не відображено в положеннях Бюджетного кодексу, що й стало однією з причин відсутності чіткого розмежування на законодавчому рівні делегованих і власних бюджетних повноважень. Спостерігається дублювання повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування. З погляду правової науки, важливим є дослідження законодавчого забезпечення міжбюджетних відносин між усіма їхніми суб’єктами: між органом законодавчої влади та органами місцевого самоврядування; між органом виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Удосконалення міжбюджетних відносин та вироблення чітких критеріїв і ефективних механізмів надання державної підтримки розвитку регіонів є одними з пріоритетних завдань, визначених у Бюджетному кодексі України.
Формування дієвої системи міжбюджетних трансфертів неодмінно має відбуватися в контексті оптимізації всієї системи міжбюджетних відносин. Обов’язковими умовами оптимізації міжбюджетних відносин можна вважати формування нової законодавчої бази у цій сфері, закладання нових механізмів упровадження та здійснення бюджетного процесу, відповідність їх масштабів реальним ресурсам, можливість вибору і реалізації регулятивних заходів, адекватних конкретній ситуації, а також організацію об’єктивного контролю виконання передбачених дій і досягнення намічених результатів.