Романський стиль в історії європейської культури та мистецтва. Візантійська та давньоруська школи іконопису

Содержание:Вступ 3 1. Питання взаємозв’язку візантійської та давньоруської шкіл іконопису в наукових студіях 4 2. Канони іконопису візантійської школи 8 3. Давньоруська школа іконопису 11 4. Вплив візантійської традиції на іконопис у Галицько-Волинській Русі 17 Висновки 22 Список використаної літератури 23  

Вступление:Оновлення сучасного українського суспільства актуалізує необхідність осмислення духовності сакрального мистецтва, його морально-естетичної сутності, здатності упорядковувати буттєвий світ людини. Сакральне мистецтво – це мистецтво Церкви і водночас спеціалізована форма культури. Буття людини і буття культури становлять універсальну цілісність, створюючи духовне підґрунтя збереження історичної пам’яті нації. Вплив античності на давньоруську художню культуру належить до тем, які не виходять із поля зору дослідників. Її гуманістичну основу відзначають в образах архітектури, образотворчого мистецтва, літератури, філософії, освіти, науки, які пов’язують із Візантією. У багатоетнічній художній культурі Візантії грецький елемент вважали головним носієм давньої еллінської традиції, якої не уникли ні візантійські теологи, що сформулювали нові ідеологічно-світоглядні засади християнства у ІV-V ст. , ні імператори-державотворці ІХ – сер. ХV ст., ні виконавці християнських культів у вигляді багатолюдного дійства із театралізацією, ораторським, музичним, образотворчим компонентами – квінтесенція античної «масової культури». Античний спадок складав частину середньовічної мистецької культури Європи й Давньої Русі. Власний шлях його опанування отримали Київ, Чернігів, Володимир Суздальський, Новгород, Галичина та Волинь. Становлення християнства як загальносвітової релігії позначилося на розвиткові українського сакрального мистецтва від його витоків до сучасності. Русь прийняла хрещення від Візантії. Мистецький розвиток Київської Русі органічно поєднує візантійські, середземноморські, південнослов’янські та інші впливи на ґрунті глибоких автохтонних традицій. Утворюється самобутня художня система, яка на століття визначила розвиток національної культури.  

Выводы:Таким чином, разом з будівництвом храмів розвивався і такий вид мистецтва, як культовий станковий живопис. Якщо мозаїки і фрески втілювали тріумф християнства, то ікони насамперед були поклонними. До них молилися, у них сподівалися знайти зцілення і допомогу в житті. Ікона підносила святого, зображеного на ній, над повсякденністю, підкреслювала його харизматичність. За уявленням віруючих, освячена ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність, має властивості благодаті, захищає і зцілює. Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й одухотвореності. Ікона як предмет релігійного культу становить неодмінну приналежність кожного православного храму. У Древній Русі, наприклад, існував культ ікон як священних предметів. Їм поклонялися, про їх складалася безліч сказань, марновірні люди вважали, що ікони наділені таємничою силою. Від них чекали чуда, рятування від хвороб, допомоги в подоланні ворога. Ікона була обов’язковою приналежністю не тільки церковного оздоблення, але й кожного житлового будинку. При цьому художній якості ікон іноді надавалося другорядне значення. Отже, художній спадок Візантії – носія античної традиції, вплинув на мистецькі процеси у Галицько-Волинській Русі як такий, на якому базувалася середньовічна архітектура та живопис. Античність «корегувала» суворе, символічно-умовне християнське мистецтво, що у галицько-волинських землях розвивалося у напрямі вироблення ідей, співзвучних місцево-регіональному світогляду, де давньогрецький спадок залишався незмінною основою у розумінні прекрасного.  

Литература:1. Аверинцев С. С. Образ античности / С. С. Аверинцев. – СПб. : Азбука-Классика, 2004. – 480 с. 2. Античность и Византия / отв. ред. Л. А. Фрейберг. – М. : Наука, 1975. – 416 с. 3. Греки і Києво-Печерська лавра. Слід у віках. Каталог виставки / Вступ. стаття / Є. Кабанець. – К. : Фонд грец. культури, 1999. – 31 с. 4. Гриценко Т. Б. Культурологія / Т. Б. Гриценко. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 392 с. 5. Дмитриева Н. А. Краткая история искусства. Очерки / Н. А. Дмитриева. – М. : Искусство, 1968. – 345 с. 6. Косцова А. С. Сюжеты древнерусских икон / А. С. Косцова. – СПб. : Искусство, 1992. – 223 с. 7. Лелеков Л. А. Искусство Древней Руси и Восток / Л. А. Лелеков. – М. : Сов. художник, 1978. – 157 с. 8. Лихачева В. Д. Искусство Византии ІV-ХV веков / В. Д. Лихачева. – Л. : Искусство, 1986. – 255 с. 9. Медведев И. П. Византийский гуманизм Х1V-ХV вв. / И. П. Медведев. – Спб. : Алетейя, 1997. – 342 с. 10. Нессельштраус Ц. Г. Искусство раннего средневековья / Ц. Г. Нессельштраус. – СПб. : Азбука, 2000. – 384 с. 11. Тихомиров М. В. Русская культура Х-ХVIII вв. / М. В. Тихомиров. – М. : Наука, 1968. – 448 с. 12. Уколова В. И. Античное наследие в культуре раннего средневековья (конец V – середина VІІ в.) / В. И. Уколова. – М. : Наука, 1989. – 320 с. 13. Фролов Э. Д. Русская наука об античности. Историографические очерки / Э. Д. Фролов. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999. – 544 с.