Спадкове право

Содержание:Вступ 3 1. Поняття та основні риси римського спадкового права 4 2. Види спадкування в римському праві 6 Висновки 13 Список використаних джерел 14  

Вступление:Спадкове право тісно пов’язане з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об’єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З другого боку, спадкування – один із способів набуття майнових прав, що зближує його з зобов’язальним правом. Тому спадкове право і в системі римського приватного права, і в сучасних правових системах є одним з найважливіших інститутів і займає проміжне місце між речовим і зобов’язальним правом. Його значення зумовлено також тим, що об’єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку та обсязі, з найдавніших часів і до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їхніх інтересів. Наведене свідчить про актуальність теми даної роботи на сьогоднішній день. Метою роботи є аналіз особливостей римського спадкового права та формулювання теоретичних висновків з окресленої проблематики. Відповідно до вище визначеної мети поставлено наступні завдання даної роботи: 1. Охарактеризувати основні риси римського спадкового права. 2. Дослідити особливості окремих видів спадкування за правом Стародавнього Риму.  

Выводы:Цивілістику як науку започатковано ще в часи Римської імперії. До тієї епохи належить виникнення спадкового права як галузі права. У системі римського права інститут спадкового права був нібито незалежним, не пов’язувався з іншими галузями майнових прав. У римському праві спадковим правом називали сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Римське спадкове право в процесі свого розвитку набуло рис, що відповідали характеру римської власності та сім’ї. Розвиток свободи заповіту і заповідальних розпоряджень був зумовлений посиленням індивідуальної приватної власності у міру вивільнення її від пережитків сімейної. Те саме можна сказати і про спадкування за законом, яке, в свою чергу, було зумовлене витісненням агнатського споріднення когнатським (кровним). Посилення значення кровного споріднення стало основою для зміцнення спадкування за законом. В той же час римські правознавці знайшли вдалі прийоми для поєднання спадкоємців за законом зі свободою заповіту. Римському спадковому праву завжди був властивий формалізм, від якого воно частково поступово вивільнилося. Проте багато які формальні вимоги (щодо форми заповідальних розпоряджень, порядку відкриття і прийняття спадщини тощо) збереглися й у сучасному спадковому праві.  

Литература:1. Горлов А. В. Становлення заповідальних розпоряджень у римському приватному праві / А. В. Горлов // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ : збірник наукових праць. – 2008. – № 40. – С. 33–39. 2. Заіка Ю. О. Спадкове право : навч. пасібник / Ю. О. Заіка, Є. О. Рябоконь. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 352 с. 3. Курило Т. В. Інститут спадкування за заповітом: становлення та правова еволюція / Т. В. Курило// Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2010. – № 2. – С. 12–20. 4. Макарчук В. С. Основи римського приватного права / В. С. Макарчук. – Київ, 2010. – 175 с. 5. Підопригора О. А. Римське право / О. А. Підопригора, Є. О. Харитонов. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 512 с. 6. Харитонов Є. О. Римське право / Є. О. Харитонов. – Харків, 2011. – 250 с.