Вступление: Актуальність теми роботи. Пенсійне забезпечення – важлива складова системи соціального захисту населення як нинішніх пенсіонерів, так і працюючих громадян, які повинні в процесі трудової діяльності заробити гідну пенсію. Сьогодні частка пенсіонерів у складі населення України становить 28,6 %, а за прогнозами, у 2015 р. сягне 31 %.
Соціальна значущість ефективного функціонування пенсійної системи настільки велика, що реформування її не може бути предметом розгляду лише вузьких спеціалістів. Розвиток та реформування системи пенсійного забезпечення мають критичне значення для соціального розвитку держави, забезпечення соціальної стабільності в суспільстві. Водночас реформування пенсійної системи є складним процесом, насиченим соціальними ризиками.
Функціонування вітчизняної солідарної пенсійної системи в умовах трансформаційних процесів негативно позначилося на соціальній справедливості пенсіонерів, зокрема має місце велика розбіжність у розмірі пенсій – від занадто великих для окремих категорії громадян до загальної зрівнялівки (майже на рівні мінімальної) для всіх інших пенсіонерів; пенсія неадекватна трудовому внеску, тобто розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків; відсутні рівноправні умови пенсійного забезпечення для всіх громадян, існує чимало різних пільг на одержання спеціальних пенсій тощо. Можна сказати, що пенсії для більшості громадян практично перетворилися на виплати із соціального забезпечення.
Криза вітчизняної солідарної системи пенсійного забезпечення зумовлює прискорення запровадження обов’язкової накопичувальної складової пенсійної реформи. Як відомо, в Україні реформування пенсійної системи передбачає перехід до трирівневої системи пенсійного забезпечення, де перший рівень – реформована солідарна система; другий рівень – обов’язкова накопичувальна система і третій рівень – добровільна накопичувальна система (або система недержавного пенсійного забезпечення).
Солідарна пенсійна система самостійно вже не може адекватно протистояти соціально-економічним та демографічним викликам, найвищий рівень соціального захисту пенсіонерів забезпечують ті країни, де функціонують кілька рівнів (складових) пенсійного забезпечення.
Економісти вважають, що поєднання солідарних пенсійних систем першого рівня та накопичувальних пенсійних систем другого та третього рівнів може значно підвищити захист громадян від різкого зменшення розміру їхніх пенсій у майбутньому. Адже накопичувальні пенсійні системи, на відміну від солідарних, мають елемент інвестування первинних пенсійних внесків. Відповідно, накопичувальна складова системи пенсійного забезпечення створена насамперед як інструмент соціального захисту громадян в частині примноження пенсійних заощаджень.
В Україні досі не запроваджено другий рівень пенсійної системи, хоча про необхідність його функціонування фахівці ще зазначали з кінця 90-х рр. ХХ ст. Зокрема, підготовчі заходи до запровадження пенсійної реформи в Україні розпочалися з підписанням Президентом України Указу «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні» (1998 р.), а також з Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України «Про основні напрями пенсійного забезпечення населення України» (2001 р.), яким передбачались заходи для проведення пенсійної реформи на 2001-2009 рр. У 2003 р. прийнято базові закони щодо нової системи пенсійного забезпечення – «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». У 2009 р. утворено Комісію з питань здійснення пенсійного реформування, результатом діяльності якої розроблена Концепція подальшого проведення пенсійної реформи.
Очікувалося, що обов’язкова накопичувальна складова пенсійної системи запрацює в 2007 р., потім терміни перенесли на 2010-2011 рр., тепер відповідно до зазначеної Концепції запровадження другого рівня відкладається до 2014-2017 рр.
Відтермінування пов’язано з багатьма причинами, упровадження другого рівня пенсійного забезпечення в Україні планується лише після формування необхідних економічних передумов та створення відлагодженої й ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури. Отже, маємо суперечність: оскільки запровадження другого рівня створюється з метою посилення соціального захисту майбутніх пенсіонерів, то, з одного боку, це потребує серйозної інституційної, технічної та законодавчої підготовки, а з другого – найскорішого ефективного функціонування накопичувальної складової пенсійної системи.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед вітчизняних учених, які приділяють значну увагу теоретико-методологічним та практичним аспектам пенсійного забезпечення, варто виділити: В. Бессараба, І. Гнибіденка, Б. Зайчука, Е. Лібанову, Б. Надточій, А. Нечай, М. Папієва, В. Яценко.
Невирішені раніше частини загальної проблеми. Аналіз наукових публікацій свідчить, що ступінь вивчення проблеми запровадження в Україні обов’язкової накопичувальної пенсійної системи в умовах фінансово-економічної кризи не можна вважати достатнім і тому вона потребує подальших досліджень.
Мета роботи – дослідити особливості функціонування трирівневої системи пенсійного забезпечення на основі порівняльного аналізу.