Контрольна робота з дисципліни "Право соціального забеспечення", КНЕУ, 4 курс

Задание:Порівняльна характеристика у вигляді таблиці трьох рівнів пенсійної системи України: солідарного, накопичувального, недержавного, відповідно до чинного законодавства.

Содержание: Вступ 3 Порівняльна таблиця 6 Висновки 15 Список використаних джерел 17

Вступление: Актуальність теми роботи. Пенсійне забезпечення – важлива складова системи соціального захисту населення як нинішніх пенсіонерів, так і працюючих громадян, які повинні в процесі трудової діяльності заробити гідну пенсію. Сьогодні частка пенсіонерів у складі населення України становить 28,6 %, а за прогнозами, у 2015 р. сягне 31 %. Соціальна значущість ефективного функціонування пенсійної системи настільки велика, що реформування її не може бути предметом розгляду лише вузьких спеціалістів. Розвиток та реформування системи пенсійного забезпечення мають критичне значення для соціального розвитку держави, забезпечення соціальної стабільності в суспільстві. Водночас реформування пенсійної системи є складним процесом, насиченим соціальними ризиками. Функціонування вітчизняної солідарної пенсійної системи в умовах трансформаційних процесів негативно позначилося на соціальній справедливості пенсіонерів, зокрема має місце велика розбіжність у розмірі пенсій – від занадто великих для окремих категорії громадян до загальної зрівнялівки (майже на рівні мінімальної) для всіх інших пенсіонерів; пенсія неадекватна трудовому внеску, тобто розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків; відсутні рівноправні умови пенсійного забезпечення для всіх громадян, існує чимало різних пільг на одержання спеціальних пенсій тощо. Можна сказати, що пенсії для більшості громадян практично перетворилися на виплати із соціального забезпечення. Криза вітчизняної солідарної системи пенсійного забезпечення зумовлює прискорення запровадження обов’язкової накопичувальної складової пенсійної реформи. Як відомо, в Україні реформування пенсійної системи передбачає перехід до трирівневої системи пенсійного забезпечення, де перший рівень – реформована солідарна система; другий рівень – обов’язкова накопичувальна система і третій рівень – добровільна накопичувальна система (або система недержавного пенсійного забезпечення). Солідарна пенсійна система самостійно вже не може адекватно протистояти соціально-економічним та демографічним викликам, найвищий рівень соціального захисту пенсіонерів забезпечують ті країни, де функціонують кілька рівнів (складових) пенсійного забезпечення. Економісти вважають, що поєднання солідарних пенсійних систем першого рівня та накопичувальних пенсійних систем другого та третього рівнів може значно підвищити захист громадян від різкого зменшення розміру їхніх пенсій у майбутньому. Адже накопичувальні пенсійні системи, на відміну від солідарних, мають елемент інвестування первинних пенсійних внесків. Відповідно, накопичувальна складова системи пенсійного забезпечення створена насамперед як інструмент соціального захисту громадян в частині примноження пенсійних заощаджень. В Україні досі не запроваджено другий рівень пенсійної системи, хоча про необхідність його функціонування фахівці ще зазначали з кінця 90-х рр. ХХ ст. Зокрема, підготовчі заходи до запровадження пенсійної реформи в Україні розпочалися з підписанням Президентом України Указу «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні» (1998 р.), а також з Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України «Про основні напрями пенсійного забезпечення населення України» (2001 р.), яким передбачались заходи для проведення пенсійної реформи на 2001-2009 рр. У 2003 р. прийнято базові закони щодо нової системи пенсійного забезпечення – «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». У 2009 р. утворено Комісію з питань здійснення пенсійного реформування, результатом діяльності якої розроблена Концепція подальшого проведення пенсійної реформи. Очікувалося, що обов’язкова накопичувальна складова пенсійної системи запрацює в 2007 р., потім терміни перенесли на 2010-2011 рр., тепер відповідно до зазначеної Концепції запровадження другого рівня відкладається до 2014-2017 рр. Відтермінування пов’язано з багатьма причинами, упровадження другого рівня пенсійного забезпечення в Україні планується лише після формування необхідних економічних передумов та створення відлагодженої й ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури. Отже, маємо суперечність: оскільки запровадження другого рівня створюється з метою посилення соціального захисту майбутніх пенсіонерів, то, з одного боку, це потребує серйозної інституційної, технічної та законодавчої підготовки, а з другого – найскорішого ефективного функціонування накопичувальної складової пенсійної системи. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед вітчизняних учених, які приділяють значну увагу теоретико-методологічним та практичним аспектам пенсійного забезпечення, варто виділити: В. Бессараба, І. Гнибіденка, Б. Зайчука, Е. Лібанову, Б. Надточій, А. Нечай, М. Папієва, В. Яценко. Невирішені раніше частини загальної проблеми. Аналіз наукових публікацій свідчить, що ступінь вивчення проблеми запровадження в Україні обов’язкової накопичувальної пенсійної системи в умовах фінансово-економічної кризи не можна вважати достатнім і тому вона потребує подальших досліджень. Мета роботи – дослідити особливості функціонування трирівневої системи пенсійного забезпечення на основі порівняльного аналізу.

Выводы: Соціальний захист – система матеріального забезпечення та піклування держави, яке надається громадянам пенсійного віку та тим, які не мають достатньо засобів для існування з незалежних від них умов, а також іншим категоріям населення, які потребують цього захисту, і який держава гарантує згідно Конституції України (стаття 46). В Україні у 2004 році розпочато пенсійну реформу, згідно з якою пенсійна система представлена трьома рівнями : I рівень – державне пенсійне забезпечення; II рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; III рівень – недержавне пенсійне забезпечення. Перший рівень характеризується значним історичним проміжком часу функціонування та зрозумілістю для громадськості, загальнообов’язковістю здійснення пенсійних внесків працюючими громадянами, які надалі перерозподіляються пенсіонерам. Зокрема, із заробітної плати працюючих щомісячно відраховується частина доходу до Пенсійного фонду України. Проте у зв’язку із наявністю дисбалансу між працюючими та пенсіонерами, (який постійно зростає), з низькими рівнями народжуваності та заробітної плати, економічною нестабільністю, приховуванням частини доходів громадянами (тінізацією) розмір розподільчої пенсії дуже низький, а тому є малоефективним інструментом забезпечення соціального захисту пенсіонерів. Виникає необхідність становлення другого та третього рівнів пенсійної системи. Створення загальнообов’язкової накопичувальної пенсійної системи дасть початок довгостроковому процесу зменшення пенсійних зобов’язань уряду. Відбудеться скорочення коштів, доступних для фінансування пенсій теперішніх пенсіонерів, і це означає, що все ще будуть необхідні певні короткострокові субсидії. Функціонування другого рівня повинно підлягати моніторингу як з боку уряду, так і з боку регуляторів для гарантування того, що потреби учасників накопичувальної системи, надавачів послуг та економічні потреби країни будуть збалансовані між вимогами, які конкурують між собою. Незважаючи на те, що існує безліч факторів, що стримують розвиток НПФ в Україні (низький рівень заробітної плати, непоінформованість населення, недовіра громадян до таких установ), функціонування НПФ – це один зі способів підвищення якості життя осіб пенсійного віку. Адже солідарна пенсійна система не здатна забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів. Недержавне пенсійне забезпечення становить важливу частину реформи загальнодержавної пенсійної системи України. За умови ефективної організації, прибуткового інвестування, забезпечення надійності і належного регулювання, воно сприятиме підвищенню доходів пенсіонерів. Приймаючи до уваги те, що недержавні пенсійні фонди мають багато переваг, слід більш детально розглянути проблему створення достатньої кількості фондів, причому по всіх областях країни, та залучувати населення до участі в них. Адже ці установи мають багато позитивних сторін для гідного забезпечення осіб пенсійного віку. Але низька поінформованість, недовіра людей до НПФ стримують їх розвиток. Саме тому проблемі ефективного механізму створення достатньої кількості цих фінансових установ та їх розвитку треба присвятити подальші розробки.

Литература: 1. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 49-50. – Ст. 376. 2. Про пенсійне забезпечення : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 3. – Ст. 10. 3. Про недержавне пенсійне забезпечення : Закон України від 09.07.2003 р. № 2857-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47-48. – Ст. 372. 4. Про впровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування Електронний ресурс : Законопроект № 285. ? Режим доступу: http: // www.rada.gov.ua. 5. Пенсійна реформа в Україні: напрями реалізації (колективна монографія) / за ред. Е. М. Лібанової. – К. : Ін-т демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, 2010. – 270 с.