Поиск по каталогу
расширенный поиск
Украина, г.Киев
тел.: (066)772-50-34
(098)902-14-71
(093)107-18-04

email: info@7000.kiev.ua
Право»Теорія держави та права»

Державний суверенітет в системі основоположних ознак держави

Карточка работы:5704б
Цена:
Тема: Державний суверенітет в системі основоположних ознак держави
Предмет:Теорія держави та права
Дата выполнения:2007
Специальность (факультет):Юрист
Тип:Курсова робота
Задание:
ВУЗ:Київський Національний Економічний Університет ім.Вадима Гетьмана (КНЕУ)
Содержание:Вступ 3 1. Декларація про державний суверенітет, Акт про незалежність України та їх значення 8 2. Суверенітет як територіальний вимір держави постіндустріального суспільства 13 3. Погляд на українську державність під кутом зору міжнародної правосуб’єктності 19 Висновок 28 Література 34
Курс:1
Реферат:
Язык:укр
Вступление:Актуальність теми. Суперечливий, складний та, зрештою, закономірний історичний розвиток подій підняв сьогодні Україну на міжнародну арену, як окрему націю, окрему державу, що не тільки формально, а й реально стала поруч теоретично й юридично рівних собі держав світу. Цей факт занесений у світову історію та історію України ще у 1945 р. Україна у XX ст. стояла на міжнародній арені, як перехрещення безлічі протиріч та як центр заломлення променів у багатогранній призмі. На долю українського народу великий вплив завжди здійснювали зовнішні, міжнародні фактори. На думку провідних українських вчених, зокрема проф. С. Віднянського, Україна увійшла в першу п'ятірку держав світу за «рейтингом зовнішнього впливу», на розвиток яких події всесвітньої історії минулого століття справили вагоме значення. Останнє десятиріччя XX ст. ввійде в історію вельми суттєвими геополітичними змінами. Серед нових політичних реалій - творення Української незалежної держави з-поміж інших країн пострадянського простору. Передумовами глобальних зрушень на континенті були: подолання військово-політичного протиборства Схід - Захід, падіння комунізму і переорієнтація низки держав на засади цінностей західної демократії. Внаслідок цих подій світ із двополюсного, чітко розмежованого поступово набирає обрисів багатополюсного, взаємозалежного, зростають взаємовпливи держав і народів. Тісно пов'язані між собою процеси подолання розколу Європи й Німеччини, ослаблення полюса сили, що його уособлювала Москва, та самовизначення народів східноєвропейських держав і національно-державного волевиявлення народів колишнього Радянського Союзу. На Сході припинили існування воєнно-політичний блок країн Варшавського Договору, Рада Економічної Взаємодопомоги та СРСР як світова наддержава. Поява на політичній карті світу незалежної України започаткувала глобальні трансформації не лише в даному регіоні. Досягнення суверенного статусу Українською державою, за визначенням американського політолога З.Бжезінського, є однією з найвідчутніших геополітичних подій XX ст. Проголошення незалежності України відкрило новий етап української історії, поклало початок перехідному періоду, суть якого - творення власної державності, зміцнення реального суверенітету. Новий час висунув перед молодою державою нові завдання - перехід до принципово нового політичного і суспільно-економічного стану. В умовах поступового реформування стало реальністю складне і тривале співіснування старого і нового. Вирішальне значення при цьому належить послідовному курсу на докорінні реформи з урахуванням реальних інтересів і потреб громадян, прагнення дотримання соціальної справедливості. Після здобуття незалежності в Україні й навколо неї відбулися помітні зміни. За короткий час країна відновила основні структури держави, її визнав світ. Протягом вересня 1991р. - лютого 1992р. Україна набула усі основні атрибути державності, включаючи символіку: 15 січня 1992р. було затверджено музичну редакцію Державного гімну, 28 січня Державний прапор, а 19 лютого - тризуб як малий Державний герб. Після утворення СНД міжнародне співтовариство з розумінням поставилося до появи нової незалежної держави. На другий день після референдуму про визнання нової держави оголосила Канада і Польща, 3 грудня - Угорщина, 4 грудня - Литва і Латвія, 5 грудня до них приєдналися одразу п'ять країн - Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія. У грудні 1991р. незалежність України визнали 68 країн світу, з більшістю яких Україна обмінялась посольствами. Це поклало край ізоляції України від світового співробітництва. Угода про створення СНД не усувала суперечностей і проблем у відносинах між колишніми республіками. Спочатку загострились суперечності між Росією і Україною щодо ядерної зброї і долі Чорноморського флоту. Маючи головну базу в Севастополі і налічуючи близько 300 кораблів і 60-70 тис. екіпажу, цей флот був конкретним втіленням вікового прагнення Росії до незамерзаючих портів. Улітку 1992р. у розв'язанні деяких з цих суперечностей було досягнуто певного прогресу. У червні і серпні Президенти Л.Кравчук і Б.Єльцин зустрілися в Криму і вирішили встановити подвійний контроль над Чорноморським флотом на п'ять років. На початку 1993р. Київ і Москва нарешті домовилися про поділ зовнішніх боргів і вкладень, а також про економічне співробітництво. Поступово почали розв'язуватися і деякі інші проблеми між країнами СНД і Україною, яка вважала за краще бачити в СНД засіб "цивілізованого розлучення" з колишнім СРСР та обговорення спільних, переважно економічних, проблем. Президент України Л.Кравчук не бажав, щоб ця організація була наддержавним утворенням зі своєю бюрократичною структурою, яка будь-яким чином обмежувала б незалежність України, загрожувала її суверенітету. З цих причин Україна не підписала Статут СНД, а 24 вересня 1993р. Л.Кравчук дав згоду на входження України до економічного союзу незалежних держав як "асоційованого члена". Неодмінним атрибутом демократичної політичної системи є формування трьох основних гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової. Необхідно було забезпечити створення управлінських структур на обласному, районному та місцевому рівнях. Навесні 1992р. в усіх обласних містах, Києві та Севастополі, у районах міста Києва було запроваджено посади представників Президента України. Це була спроба реформувати існуючу систему, створити вертикаль виконавчої влади, підпорядковану Президентові. Проте під тиском місцевих рад за підтримки більшості Верховної Ради зазначений інститут в 1994р. було ліквідовано. Виконавчі функції переходили до виконкомів відповідних рад. Керівників виконкомів обирали всенародним прямим голосуванням. Судова влада в Україні концентрується в особі Верховного Суду республіки, загальних, арбітражних та військових судів. Контроль за дотриманням законодавства покладено на Генеральну прокуратуру республіки. Ще в 1990р. в Україні розгорнувся конституційний процес. Проект концепції Основного Закону, що був представлений на розгляд Верховної Ради у травні 1991р., наштовхнувся на різку критику представників обох крайніх флангів у Верховній Раді. Внесені зміни і доповнення не дали бажаних результатів і чинною залишалася Конституція, прийнята ще в 1978р. До неї було внесено багато поправок і змін. Однією з важливих складових державотворчого процесу було створення власних Збройних сил. Першими кроками в цьому напрямку було створення Міністерства оборони, яке очолив генерал-майор авіації К.Морозов (пізніше він став генерал-полковником), та затвердження в жовтні 1991р. концепції оборони і розбудови Збройних сил України. На цей час Україна мала армію чисельністю 726 тис. осіб, на її озброєнні була стратегічна і тактична ядерна зброя, 9263 танки, 44346 бронетранспортерів і бойових машин піхоти та багато іншої військової техніки. Багато військовослужбовців на території республіки добровільно присягнули на вірність українському народові. Концепцією оборони і розбудови Збройних сил проголошувалося значне скорочення армії, прагнення України стати нейтральною, без'ядерною, позаблоковою державою і забезпечення виконання зазначених чинників шляхом створення власних Збройних сил. У прийнятому 6 грудня 1991р. Законі "Про Збройні сили України" зазначалося, що Україна як незалежна держава і суб'єкт міжнародного права проголошує утворення власних Збройних сил. У жовтні 1993р. Верховна Рада України прийняла воєнну доктрину. Вона виходить з того, що Україна не є потенціальним противником жодної держави. Створювалися також структури підрозділів військ внутрішньої служби, підрозділів Національної гвардії. Служби національної безпеки України (СНБУ, а з 1992р. -СБУ), частини спеціального призначення. 8 жовтня 1991р. було прийнято Закон України "Про громадянство України", згідно з яким впроваджувався так званий нульовий варіант, коли громадянство України набували всі, хто жив на території республіки, не був громадянином іншої держави і не заперечував бути громадянином України. На загальносоюзних паспортах у 1992р. було поставлено печатки з написом "Україна" і зображенням малого Державного герба. З 1997р. почався обмін загальносоюзних паспортів на паспорти незалежної України. Здобуття Україною незалежності в умовах гострої економічної кризи та погіршення соціально-економічного становища населення сприяло створенню нових політичних партій. Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний теоретико-правовий аналіз державного суверенітету в системі основоположних ознак держави. Досягнення поставленої мети пов’язується з вирішенням наступних завдань: ? проаналізувати декларацію про державний суверенітет, Акт про незалежність України та їх значення; ? з’ясувати суверенітет як територіальний вимір держави постіндустріального суспільства; ? окреслити погляд на українську державність під кутом зору міжнародної правосуб’єктності. Об’єктом дослідження є теоретичні аспекти державного суверенітету. Предметом дослідження є характеристика факторів та умов суверенітету та його функції у механізмі держави. Методи дослідження складає система загально-філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечують об’єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, застосовуються наступні методи: історико-правовий; логічний метод; моделювання.
Объём работы:
31
Выводы:Розгорнутий після проголошення незалежності України державотворчий процес протікає суперечливо і неоднозначне. З одного боку, відбулися певні позитивні зрушення запроваджено власні атрибути державності, створено Збройні сили республіки, трансформовано старі елементи держави (Верховна Рада, Кабінет Міністрів) та розбудовано нові (президентські структури тощо), в основному сформовано правове поле дня державотворчого процесу. Водночас виявилася слабка скоординованість та відсутність єдності у деяких різних гілок влади; зростання протиріч між центральними та місцевими органами влади; низька ефективність державного контролю за виконанням прийнятих рішень; значний вплив політичного протистояння в державі на поведінку державних установ; корупція та протекціонізм у державних структурах; недостатня кваліфікація професійних політиків; прогресуюче падіння авторитету всіх гілок влади. Що стосується конституційного процесу, то його суть полягає у забезпеченні становлення та розвитку правової системи держави, утвердженні законності та правопорядку в суспільстві, вихованні правової свідомості та формуванні політичної культури населення. Його розгортання в Україні ускладнювалося відсутністю самостійної національної правової системи; уповільненим формуванням чіткої концепції реформування та науково обґрунтованої моделі майбутнього суспільного і державного устрою; незавершеністю розподілу функцій між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади; боротьбою навколо законодавства різних політичних сил; опором певних суспільних відносин. Центральною подією конституційного процесу 1991-1998рр. стало прийняття нової Конституції України - законодавчого акта, який визначив базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні взаємовідносини та компетенцію, а також, права, свободи та обов'язки громадян. Затвердження основного закону держави створює юридичне підґрунтя для ефективної та раціональної економіки, формування розвиненого громадянського суспільства, органічного входження України до світової спільноти, переходу українського народу до цивілізованого способу життя. У період 1991-1994рр. віднайти оптимальну формулу реформування національної економіки не вдалося. Країна опинилась у кризовій ситуації. Проте українське суспільство випробувало різні підходи, набуло певного досвіду реформування. Після семи років пошуку оптимальної моделі реформування, апробації різних її варіантів в економіці України позитивні тенденції та процеси переплітаються з негативними. Про певне оздоровлення вітчизняного економічного сектора свідчить зменшення бюджетного дефіциту, певні структурні зрушення, пожвавлення в літакобудівній, суднобудівній, автомобілебудуванні та електронній промисловості, започаткування процесу повернення капіталу в Україну, зниження від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі тощо. Водночас зберігаються негативні процеси - зростає кількість збиткових підприємств, значна кількість продукції реалізовується через бартерні угоди, невпинно збільшується заборгованість держави із виплат заробітної плати, зростає безробіття тощо. Протягом 1991-1998рр. активно тривало вироблення концепції зовнішньополітичного курсу незалежної України. На першому етапі її формування (1991-1994рр.) в його основу хоча і було покладено принцип "балансу інтересів", але перевага надавалася швидкій інтеграції в європейській структурі. З 1994р. у зовнішньополітичному курсі відбулися значні зміни, розставлені нові акценти у пріоритетах. Базовими принципами модифікації було проголошено витонченість, прагматизм, раціональність, професіоналізм. В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію "мосту між Заходом і Сходом". Двосторонні відносини України з країнами СНД розвиваються досить плідно і динамічно, забезпечуючи реалізацію національних інтересів нашої держави. Ці відносини у політичній сфері сприяють вирішенню проблеми кордонів, врегулюванню питань щодо спадщини СРСР, гарантуванню безпеки республіки; в економічній сфері - забезпечують стабільність поставок енергоносіїв в Україну та транзиту товарів через території інших держав, активізують процес виробничої кооперації; у гуманітарній сфері - сприяють культурному та науковому співробітництву, регулюють питання громадянства, одержання освіти рідною мовою, забезпечення доступу населення до засобів масової інформації тощо. Однак далеко не всі проблеми двостороннього співробітництва вже остаточно врегульовано. Ще чекають свого вирішення питання кордонів, взаємних боргів, взаємовигідних умов торгівлі тощо. Тому необхідна тривала копітка робота на дипломатичній ниві, робота, спрямована на зближення позицій, збалансування інтересів, пошук компромісу. Щодо культури, то для її взаємодії з суспільством в умовах перехідного періоду характерні різновекторність та багатоплановість. Культурний фактор активно впливає на суспільний розвиток, а суспільство вносить серйозні корективи у динаміку культурного процесу. Різноспрямовані тенденції в культурній сфері утворили надзвичайно складний і суперечливий клубок протиріч, в основі яких лежить взаємодія західних, національно-традиційних цінностей радянської доби. Процеси, що відбуваються у культурній сфері сучасної України, складні, суперечливі й неоднозначні. Позитивні паростки нового з'являються у вкрай несприятливих умовах, часто один і той самий культурний фактор стимулює появу полярних результатів. Це зумовлює нагальну потребу в радикальних, але зважених, далекоглядних і надзвичайно продуманих змінах. Україна перебуває на вирішальному етапі своєї історії. її майбутнє цілком залежить від далекоглядності та рішучості лідерів, толерантності та зваженості у діях різних політичних сил, єдності та віри у власні сили народу. Після проголошення незалежності набагато збільшилась кількість країн, з якими Україна встановила дипломатичні відносини. Нині дипломатичні відносини встановлено зі 152 країнами світу. Дипломатичні та консульські представництва наша держава має у 78 країнах на всіх континентах. У Києві діють 61 зарубіжне посольство, вісім представництв міжнародних організацій, два почесні консульства. У Харкові, Львові, Одесі, Ужгороді, Маріуполі, Сімферополі працюють 10 консульських установ іноземних держав і два представництва міжнародних організацій. Свідченням поваги міжнародної спільноти до України, високого авторитету її зовнішньополітичного відомства стало обрання в 1997р. міністра закордонних справ Г.Удовенка головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. На 54-й сесії Генеральної Асамблеї 00Н, що відбулась 14 жовтня 1999р., представники 158 країн світу обрали Україну постійним членом Ради Безпеки ООН на період 2000-2001рр. Позицію суверенної України в ООН поважають, її інтереси враховують під час прийняття важливих рішень. Про це переконливо свідчить, зокрема, обрання України до складу таких важливих органів 00Н, як ПРООН, ЮНІСЕФ, Комісії з прав людини. Україна є членом 15 міжнародних організацій, бере участь у понад 60 постійних або тимчасових органах цих організацій. Протягом 1992-1993рр. Україна налагодила безпосередні дипломатичні зв'язки зі США, Канадою, Польщею, Німеччиною, Францією, Китаєм, Росією, Казахстаном, державами Балтії, Скандинави та ін. У цей період Україна стала членом Ради безпеки і співробітництва у Європі (РБСЄ, згодом - ОБСЄ), багатьох міжнародних організацій, зокрема Світового банку. Міжнародного валютного фонду (МВФ). У березні 1997р. Україні вдалося збільшити власний членський внесок до МВФ з 93 до 227 млн. дол. з метою одержання більших кредитів. Виникає, однак, і чимало гострих проблем. Однією з них стало виконання нашою державою своїх зобов'язань щодо практичної реалізації без'ядерного статусу. Після розпаду Радянського Союзу Україна одержала значний ядерний арсенал і була третьою за потужністю ядерної зброї державою після США і Роси. Після проголошення незалежності 24 серпня 1991р. Україна послідовно дотримувалася наміру добровільно стати без'ядерною державою. Важливою подією стало підписання 14 січня 1994р. тристоронньої угоди між Україною, США і Росією про виведення стратегічної ядерної зброї з України. У березні 1994р. Президент України Л.Кравчук відвідав США, де підписав заяву про дружбу та співробітництво між двома країнами. У лютому 1994р. Україна першою серед країн СНД підписала в Брюсселі угоду "Партнерство заради миру", яка передбачає тісні контакти з НАТО, насамперед у реформуванні Збройних сил, підготовці офіцерів, проведенні спільних навчань, наприклад, "Сі Бриз-97', "Сі Бриз-98", що відбуваються на Чорному морі. У грудні 1999р. в Одесі відбулися командно-штабні навчання "Сі Бриз-99", у яких брали участь МВС України і США, а також представники флотів Болгарії, Великої Британії, Греції, Грузії, Італії, Румунії, Туреччини. У березні 1994р. Україні було надано статус асоційованого члена Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), утвореної в 1989р. Італією, Австрією, Угорщиною і Югославією з метою забезпечення необхідної підготовки останніх трьох країн до членства в Європейському Союзі (ЄС). Протягом наступних шести років до цього міжнародного об'єднання приєдналися ще 12 країн. Підписана 1994р. Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС після завершення процесу ратифікації, в якому взяли участь Верховна Рада України, Європейський парламент і парламенти 15 держав - членів ЄС, набрала чинності 1 березня 1998р. Ця Угода стала свідченням спільних намірів ЄС та України сприяти розвиткові взаємовигідних відносин. Зобов'язання, що містяться в 109 статтях, кількох додатках, спільних деклараціях і протоколах, охоплюють практично всі сфери відносин, становлять правову основу економічного, політичного, торговельного і культурного співтовариства. Як відомо, після проголошення незалежності Україна виявила інтерес і бажання до рівноправного включення до загальноєвропейського інтеграційного процесу. Україна становить також реальний інтерес для країн Західної Європи, що зумовлено її геополітичним розташуванням. Європейські країни зацікавлені в розвитку широких економічних, політичних та культурних відносин з нашою країною. Проте під час саміту країн ЄС у Гельсінкі у грудні 1999р. наголошувалося: ситуація в Україні поки що не дає підстав для надання їй статусу асоційованого члена ЄС. Таким є висновок керівництва ЄС. Ще в ліпні 1992р. Україна заявила про своє бажання вступити до Ради Європи - міжнародної міжурядової консультативної політичної організації, створеної десятьма країнами Західної Європи в серпні 1949р. Нині до й складу, після прийняття у квітні 1999р. Грузії, входить 41 країна. Понад три роки пішло на підготовку, і в листопаді 1995р. Україна стала 37-м повноправним членом Ради Європи. Активну і конструктивну роботу здійснює Україна в Парламентській Асамблеї Ради Європи, яка є органом колективного мирного співробітництва різних держав, засобом здійснення політики захисту прав людини. Україні тут належить 12 місць. Важливим кроком на шляху утвердження нового образу України на міжнародній арені стало рішення Верховної Ради України від 16 листопада 1994р. про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а також ратифікація Договору про СНО-1, який набрав чинності. У червні 1996р. Україна відмовилась від стратегічної, а раніше - від тактичної ядерної зброї. Таким чином, Україна першою у світі цілком добровільно здійснила намір стати без'ядерною. Що ж до вступу України до НАТО, то представники її політичного істеблішменту однозначно заявляють: цього не буде. Принаймні найближчим часом. Партнерство з НАТО має бути особливим, спеціальним, як про це свідчить укладена в липні 1997р. у Мадриді угода-Хартія "Україна - НАТО".
Вариант:нет
Литература:1. Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990р.). 2. Кульчинський В. Історія держави і права України. Львів, 1996р 3. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования. - М., 1999. - 956 с. 4. Тоффлер Э Шок будущего. - М, 2001 - С 31-32 5. Иноземцев В. Л. Пределы «догоняющего развития». - М., 2000. - С. 63-66. 6. Сиренко В. Вопрос созрел: Украина нуждается в национализации базовых отраслей хозяйства (земля, природные ресурсы, газ, нефть, энергетика, химия, связь, транспорт, машиностроение, металлургия, водка, табак и др.) // Голос Украины. - 2002, 25 окт. - С. 5. 7. Тапскотт Д. Электронно-цифровое общество. -К., 1999. - С. 376 8. Удовик С. Л. Глобализация: семиотические подходы. - К., 2002. - С. 394. 9. Енциклопедія українознавства: словникова частина. — Перевидання в Україні. — К., 1996. - С 1567 10. Документы внешней политики СССР. — М., 1958. — Т. 2. — № 250 11. Довідник з історії України. — К., 1995. — С. 339 12. Суверенітет України і міжнародне право. — К., 1995. — С. 287 13. Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921—1939 pp.). — Серія «Україна крізь віки»: В 15-ти т. — К., 1999. — Т. 11. — С 8 14. Образование Союза Советских Социалистических Республик: Сб. док. — М., 1979. С. 166-167 15. ЦДАВОВУ. - Ф. 2. - Оп. 2. - Од. зберіг. № 13. - С. 163 16. ЦДАВОВУ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Сп. № 1252. - С. 28 17. Енциклопедія українознавства. — С. 1567 18. Документы внешней политики СССР. — М., 1959. — Т. 3. — №. 293 19. Образование Союза Советских Социалистических Республик. — С. 379—381 20. ЦДАВОВУ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Сп. 57. - С. 42-43 21. Українська РСР на міжнародній арені: 36. док. та мат. 1944—1961 pp. — К., 1969. — С. 15 22. Енциклопедія українознавства: словникова частина. — С. 1568 23. Коваль М. В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939—1945 pp.). Серія «Україна крізь віки»: В 15-ти т. — К., 1999. — Т. 12. — С 316 24. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації в ХІХ-ХХ століттях. - К., 1996. - С 213-215 25. Коцур А.П. Українська державність: історія та сучасність. — Чернівці, 2000. — С 245 26. Українська РСР на міжнародній арені. — С 78 27. Енциклопедія українознавства: словникова частина. — С 1573
Дополнительная информация:

    Как купить готовую работу?
Все просто и по шагам:
1) Вы оставляете заявку на сайте (желательно с тел. и e-meil)
2) В рабочее время администратор делает Вам звонок и согласовывает все детали. Формирует счет для оплаты, если это необходимо.
3) Вы оплачиваете работу.
4) После получения подтверждения оплаты (от банка, сервиса Web-money) Мы передаем Вам работу.

Все работы по данному предмету (189)