Зміна постави у спортсменів

Содержание:Вступ ………………………………………………………………………... 3 1. Види порушень постави ………………………………………………… 5 2. Особливості порушень постави у спортсменів ………………………... 7 Висновки …………………………………………………………………... 11 Список використаної літератури ………………………………………… 12

Вступление:Постава – це звична поза (вертикальна поза) (вертикальне положення тіла людини) у спокої й при русі. "Звичне положення тіла" – це те положення тіла, що регулюється несвідомо, на рівні безумовних рефлексів, так званим руховим стереотипом. Людина має тільки одну, властиву тільки їй звичну поставу. Постава звичайно асоціюється з поставою, звичною позою, манерою тримати себе. Постава визначена конституцією людини, її генотипом, тобто є вродженою властивістю людини. Однак постава здатна до вдосконалення в процесі індивідуального розвитку (онтогенезу) людини. Постава здорових людей, незважаючи на ряд індивідуальних особливостей, має типову й стійку біомеханічну та іннерваційну структуру й визначається руховим стереотипом, варіантом розвитку скелета, балансом м'язів і особливістю вищої нервової діяльності, включаючи характер людини. Всі вони – генотипно обумовлені. Найчастіше погана постава є результатом поганої звички або захворювання. У строгому науковому розумінні постава – це спосіб побудови біомеханічної схеми тіла людини у вертикальному положенні. Ця побудова визначається комплексом безумовних рефлексів – руховим стереотипом. Руховий стереотип "вибудовує" із сегментів тіла (природно зважаючи на закони гравітації) ту або іншу конструкцію тіла, у тому або іншому ступені придатну для збереження вертикального положення й руху. У вертикальному положенні сегменти тіла (голова, груди, торс, таз, ноги) вибудовуються відносно один одного щодо їхнього скелету, утворюючи стійку конструкцію, здатну протистояти інерційним силам діючим на тіло. Динаміка пози для запобігання падіння називається скелетний баланс. М'язи переміщують сегменти тіла відносно один одного. Але м'язи не повинні й не можуть перебувати в стані тривалого напруження, тому тіло прагне прийняти таке положення, при якому не потрібна підтримка скелетної мускулатури. Такий стан називається м'язовим балансом вертикальної пози. При вдалому вирівнюванні не повинне бути також навантаження й на зв'язковий апарат, тому що зв'язки не здатні до тривалого опору. Не тільки м'язи й зв'язки, але й кістки повинні навантажуватися відповідно до їх форми, навантаження повинне бути спрямоване строго уздовж "осі міцності". Інакше кістка під впливом тривалого й звичного навантаження буде змушена змінити свою форму відповідно до умов навантаження. Перевантаження м'язів, зв'язок, костей при неправильному звичному вирівнюванні, при поганій поставі є причиною дискомфорту, болю, захворювань скелету.

Выводы:Викладені вище дані дозволяють зробити наступні висновки: Раціональні заняття симетричними й змішаними видами спорту попереджають розвиток порушень постави в здорових дітей, створюють сприятливі умови для формування постави й хребта в юних спортсменів, коригують наявні порушення постави, запобігають прогресуванню сколіозів I ступеня. Види спорту з асиметричним навантаженням на опорно-руховий апарат спортсмена сприяють прогресуванню наявних патологічних відхилень із боку постави й хребта. Надмірно інтенсивні фізичні навантаження при заняттях видами спорту, що вимагають високої гнучкості, рухливості хребта й великого статичного навантаження можуть викликати патологічні зміни в тілах хребців і міжпоперекових дисках. Такі ж зміни відбуваються в хребті при багаторічних заняттях асиметричними видами спорту. У зв'язку із цим для профілактики відхилень у формуванні хребта важлива раціональна орієнтація дітей у виборі виду спорту й оптимізація строків спеціалізації у вибраному виді спорту.

Литература:1. Агаджанян Н.А. Адаптация и резервы организма. – М.: Физкультура и спорт, 1983. – 176 с. 2. Брегг П. С., Махешваранда С. П., Нордемар Р. и др. Позвоночник – ключ к здоровью, оздоровление позвоночника. СПб.: Питер, 1996. – 215 с. 3. Егоров Г.Е. с соавт. Позвоночник и спорт // В сб.: Актуальные вопросы травматологии и ортопедии. – Л., 1983. – С. 102 – 105. 4. Карпман В.Л. Спортивная медицина. М., 1987. – 304 с. 5. Меерсон Ф.З., Пшенникова М.Г. Адаптация к стрессорным ситуациям и физическим нагрузкам. – М.: Медицина, 1988. – 208 с.