Вступление:Актуальність теми. Рух за права людини має довгу історію. У Європі він бере свій початок в епоху Просвітництва й корениться в протестантській етиці та в русі левелерів у Англії. Пізніше основи прав людини визначили такі видатні мислителі, як: Жан-Жак Руссо, Клод-Адріан Гельвецій, Корнель, Дідро. «Кожна людина народжується вільною, і ніхто не має права обмежити її свободу», – саме під таким гаслом відбувалося становлення руху за права людини в Європі. 1775 року борці за права людини перемагають у США, 1789 року – у Франції. З’являються два основні документи – Конституція США та Декларація прав людини й громадянина.
Період після закінчення Другої світової війни ознаменувався широким поширенням системи демократичних цінностей, що знайшло своє віддзеркалення у висуненні на перший план проблематики міжнародного захисту прав людини. Провідна роль в цьому процесі належала і належить міжнародним правозахисним організаціям. У подальші роки завдяки діяльності правозахисного руху була створена потужна міжнародно-правова база з прав людини, а також розроблені процедури імплементації міжнародних зобов’язань в області прав людини у законодавство окремих держав. Розвиток міжнародного правозахисного руху призвів до виникнення і розвитку аналогічних процесів і в СРСР (зокрема в УРСР).
Зародження і становлення правозахисних рухів в УРСР здійснювалось за умови жорсткої протидії державних інституцій, і, відповідно, особливістю становлення даної категорії в Україні був її позадержавний (громадський) характер.
На сьогоднішній день правозахисний рух можна розглядати як реальний суб’єкт сучасної системи правових та політичних відносин.
Історія розвитку правозахисного руху потребує ретельного осмислення і має актуальне політичне значення, оскільки питання захисту прав людини грають найважливішу роль як у внутрішньодержавних, так і в міждержавних відносинах. Наведене свідчить про актуальність теми даної роботи на сьогоднішній день.
Проблематика становлення та сутності прав людини як така широко досліджується в межах теорії держави і права, а також політології. При цьому дослідження мають загальний характер і зорієнтовані саме на сутність прав людини та основні етапи їх становлення, а не на правозахисну діяльність.
Історичні передумови виникнення, становлення та розвитку правозахисних рухів на Українських землях досліджувалась в межах історії держави і права України, а також історії України, зокрема такими науковцями як Ф. М. Кирилюк, М. І. Обушний, М. І. Хилько, І. Я. Терлюк, однак дослідження розвитку Української держави та становлення її політико-правових інституцій мали загальний характер, та не мали своїм основним об’єктом дослідження сутність, особливості зародження, формування, становлення, закономірності розвитку правозахисних рухів в Українській державі.
Проблематику формування та становлення правозахисного руху в Україні досліджували, зокрема, К. Антонець, Л. Ведмідь, Є. Захаров, О. Зінкевич, І. Кузнєцова, Г. Мірошніченко, В. Овсієнко, О. Погорельський, І. Темех, О. Шевченко тощо.
Так, дослідження К. Антонець стосувались особливостей діяльності дисидентів в УРСР, і, відповідно, правозахисний рух розглядався як один із ключових напрямків діяльності дисидентів.
Роботи Л. Ведмідь та О. Зінкевича присвячуються діяльності Української Гельсинської спілки, як ключової правозахисної організації УРСР, визначаються передумови її заснування, основні напрямки діяльності, документи, що видавались даною організацією, тощо.
Численні дослідження Є. Захарова присвячено особливостям формування правозахисних рухів та організацій в сучасній Україні, проблемам їх практичної діяльності та нормативного регулювання. Дослідження І. Темех також орієнтовані на сьогодення, однак стосуються безпосередньо правового статусу правозахисних організацій.
Таким чином, окремі аспекти становлення та формування правозахисних рухів в Україні досліджуються різними науками та дослідниками. При цьому, об’єктом їх дослідження найчастіше виступає не зазначена проблематика в комплексі, а окремі її аспекти.
Метою роботи є встановлення сутності та особливостей формування та розвитку правозахисних рухів в Україні, а також формулювання висновків теоретичного характеру з окресленої проблематики.
Відповідно до вказаної мети було поставлено наступні завдання даного дослідження:
1. Дослідити сутність категорії «права людини».
2. Визначити особливості зародження та становлення правозахисного руху в УРСР.
3. Визначити основні напрямки та документи правозахисних рухів.
Об’єктом дослідження виступає український правозахисний рух, предметом – ґенеза, історичні умови формування, сутність та тенденції розвитку правозахисного руху в Україні.