Рукописна книга у ХІІ ст. до 1917 року

Содержание:Вступ 2 Рукописна книга у ХІІ ст. до 1917 року 3 Висновок 13 Список використаної літератури: 14

Вступление:Писемність у східних слов'ян з'явилася приблизно ще в першій половині IХ ст. У “Житії” слов'янського просвітника Кирила зберігся переказ, що він бачив у 860 р. в кримському Херсонесі (Корсуні) книги, написані “руськими письменами”. Ці ж “руські письмена” згадують й арабські письменники Х ст. В історичних джерелах зустрічається також повідомлення про те, що руська писемність, нарівні з староєврейською, розповсюджувалася в Хазарії. Лінгвісти, аналізуючи тексти договорів руських князів з Візантією 911, 944 і 971 рр., вважають, що вони були складені двома мовами – грецькою і староруською. Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі і само собою появу книг. Ще в 60-70-х роках IX ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) – Костянтина (в чернецтві – Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов’янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок ХI ст. на Русі використовувалися дві системи письма – кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця – розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери. Давньоруська література мала певну перевагу перед католицьким Заходом і мусульманським Сходом: вона розвивалася рідною мовою. На Заході бути письменним означало знати латинь, на Сході – арабську. Арабська для багатьох мусульманських країн була чужою мовою, як і латинь для Європи, і тому національні літератури європейських держав тієї епохи майже невідомі. У цьому розумінні українська література старша за німецьку, французьку та англійську.

Выводы:Найдавніші рукописна книги з'явились в Україні у період Київської Русі із запровадженням християнства. У першій половині 11 століття князь Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі скрипторій (майстерню для переписування книг), забезпечений великою бібліотекою, кваліфікованими писарями і художниками. Саме звідси вийшли найдавніші рукописні пам'ятки: Остромирове Євангеліє (1056-1057), Ізборники Святослава (1073 і 1076). Книжна справа в цей час була добре налагоджена і в Києво-Печерській лаврі. У 12-14 ст. важливими центрами книгописання стають монастирі Галицько-Волинського князівства (звідси, ймовірно, походять Христинопольський Апостол, 12 ст.; Бучацьке Євангеліє, 12-13 ст.; Добрилове Євангеліє, 1164; Холмщини Євангеліє (Холмське Євангеліє), кінець 13 ст.; Бесіди Григорія Двоєслова, друга пол. 13 ст.; Євсієве Євангеліє, 1283), а також Чернігівського, Новгород-Сіверського, Переяславського князівств (пам'ятки не збереглися). До київського книжкового осередку належить найвидатніша пам'ятка рукописного мистецтва ранньої доби – Київський Псалтир (1397), оздоблений 302 високохудожніми мініатюрами. Найдавніші книги переписувались на пергаменті (спеціально обробленій і пристосованій для письма шкірі молодих тварин -ягнят, телят, козенят). Тривалий час пергамент був привізний, лише з 12-14 ст. почали користуватись матеріалом місцевого виробництва. Давні книги переписувались уставом – високим, урочистим письмом, що передбачав пропорційність кожного знака. Робота переписувачів була дуже повільною і вимагала скрупульозного виконання. У художньому оформленні книг переважали орнаменти “візантійського” і “тератологічного” (“звіриного”) типу, мотиви, запозичені з книг болгарського походження, проте з включенням оригінальних елементів. З другої пол. 17-18 ст. виробництво рукописних книг в Україні поступово занепало і замінилося книгодрукуванням. Хоча книги, переписані від руки, продовжували з'являтися і у 18, і навіть 19 ст., проте це явище не мало вже масового характеру

Литература:1. Баренбаум И.Е. История книги: Учебник для ВУЗов. – М.: Книга, 1984. 2. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча та інші. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів 1-4 рівнів акредитації / За заг. ред. В.М. Пічі. – Львів: «Магнолія плюс», 2003. 3. Культурологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Упоряд.: О.І.Погорілий, М.А.Собуцький. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. 4. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. 5. Українська та зарубіжна культура. Навчальний посібник за редакцією М.М. Заковича. – К, 2001.