Державне інвестиційне кредитування суб'єктів підприємницької діяльності

Содержание:Вступ 3 Розділ 1. Теоретичні засади інвестиційної діяльності в Україні 6 Розділ 1. Теоретичні засади інвестиційної діяльності в Україні 6 1.1. Сучасний стан інвестиційної діяльності в Україні 6 1.2. Державне регулювання інвестиційної діяльності 19 1.3. Сутність та види інвестиційного кредитування 23 Розділ 2. Аналіз процесів залучення державних інвестицій суб’єктами підприємницької діяльності на Україні 31 2.1. Аналіз стану інвестиційного кредитування суб’єктів підприємницької діяльності в Україні 31 2.2. Вимоги держави щодо здійснення інвестицій 38 2.3. Оцінка інвестиційної привабливості підприємств та прийняття рішень 50 Розділ 3. Шляхи удосконалення механізму функціонування державної інвестиційної політики 60 3.1. Недоліки функціонування державної інноваційної політики 60 3.2. Напрямки удосконалення інвестиційного кредитування інноваційної діяльності 68 Висновки і пропозиції 79 Список використаної літератури 84 Додатки 88

Вступление:Розв`язання актуальних проблем соціально-економічного розвитку України вимагає активізації науково-технологічної та інвестиційної діяльності, посилення інноваційного спрямування економіки України. Економічне зростання в сучасних умовах визначається провідною роллю науково-технологічних чинників та інтелектуалізацією основних складових у всіх сферах економіки і, головним чином, у промисловості, яка є локомотивом інноваційного поступу. На частку нових або удосконалених технологій, устаткування, продукції, що містять нові знання або рішення у промислово розвинутих країнах світу припадає 70-85 % приросту ВВП. Нагальним стає питання прискорення розвитку інноваційної складової економіки, котра охоплює виробничу сферу, науку, освіту, управління, фінанси, формування світогляду тощо. Необхідною умовою інноваційного розвитку економіки має бути забезпечення засобами державної політики тісного взаємозв’язку між усіма сторонами суспільного життя, органічне включення до неї інноваційних чинників. Регуляторні функції держави стосовно науки, технологій, інновацій повинні посилюватися одночасно з підвищенням ролі науково-технологічного потенціалу і його внеску в розвиток суспільства, оскільки зростає як складність сучасних науково-технічних проблем, так і ризики щодо прийняття і реалізації відповідних рішень. Практична реалізація стратегічного курсу на інноваційний розвиток України повинна ґрунтуватись на усвідомленні необхідності органічного поєднання цілеспрямованого впливу держави на розвиток економіки з ринковими механізмами її функціонування. Інноваційний розвиток економіки розглядається при цьому як процес суспільного виробництва, який характеризується підвищенням конкурентоспроможності продукції, що досягається переважно за рахунок активного використання нових знань. Основною передумовою здійснення структурної перебудови національної економіки за інноваційною моделлю є переорієнтація державної політики з фінансової донорської підтримки окремих підприємств і галузей виробництва, на створення привабливих умов і середовища для інвестування інноваційної діяльності та розповсюдження інновацій у всіх секторах вітчизняної економіки і формування на цих засадах новітніх п`ятого і шостого технологічних укладів. Чинні базові закони України у сфері інноваційної та інвестиційної діяльності заклали фундамент формування вітчизняної інноваційної системи. Для забезпечення реалізації положень законів України “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, “Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку наукоємних технологій”, "Про захист іноземних інвестицій на Україні", "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" та інших підзаконних актів, які регламентують окремі аспекти інноваційної та інвестиційної діяльності. На підставі вище наведеного систематизуємо. Темою дипломної роботи є: “Державне інвестиційне кредитування суб'єктів підприємницької діяльності”. Мета дипломної роботи: досконале вивчення інвестиційної діяльності держави за предметом дослідження та надання пропозицій щодо їх удосконалення. Реалізація мети потребує формування завдань дослідження. Завдання дипломної роботи: - узагальнення теоретико-методологічних основ з обраного напрямку дослідження; - уточнення сутності поняття інвестиції як економічної категорії; - виявлення особливості інвестування на сучасному етапі розвитку економіки України; - розробка пропозицій щодо активізації інвестиційного процесу; - підготовка доповіді та наочних матеріалів, що розкривають основний зміст роботи та пропозиції автора. Об’єкт дослідження: державна іноваційна та інвестиційна діяльність. Предмет дослідження: теоретичні засади макроекономічного регулювання інвестиційного процесу в умовах трансформаційної економіки України. Методи дослідження. Перший розділ - діалектний метод пізнання - теоретичні аспекти дипломної роботи та огляд літератури за темою і вибір напрямків досліджень. - інформаційно-аналітична база дослідження (законодавчі та нормативні документи, статистичні матеріали, спеціальні монографічні та періодичні джерела ). Другий розділ - містить зміст інформаційно - аналітичного характеру, в якому дається загальна характеристика інноваційної та інвестиційної політики України, висвітлюються вимоги держави щодо здійснення інвестицій, методи оцінки інвестиційної привабливості підприємств та прийняття рішень щодо державного інвестування, аналізується стан інвестиційного кредитування суб’єктів підприємницької діяльності в Україні Третій розділ - за змістом носить характер інноваційно-рекомендаційного він базується на висвітленні невирішених проблем та обґрунтуванні пропозицій за матеріалами 1 та 2-го розділів, а також включає розробку напрямків удосконалення за темою проведеного дослідження та ЛСМ.

Выводы:Заяви про те, що в Україні на сьогодні в основному склалися необхідні передумови для переходу на інноваційну модель економічного розвитку, та існує досконале державне інвестиційне кредитування суб'єктів підприємницької діяльності видаються надто оптимістичними. За умов недосконалості ринкового механізму ціноутворення, фондового, товарного, кредитного, грошового та валютного ринків та ринку цінних паперів поки що не можна говорити про наявність автономних ринкових стимулів інноваційного розвитку. Тим часом перманентний дефіцит фінансових ресурсів перешкоджає цілеспрямованим інвестиціям держави в інноваційній сфері. Реалізація головного завдання – переходу до інноваційної моделі економічного розвитку – вимагає здійснення комплексу узгоджених заходів державної економічної політики, спрямованих на створення передумов для переходу України до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку. 1. Реалізація комплексу заходів стимулювання інноваційної діяльності, передбаченого чинним законодавством, зокрема, Законом “Про інноваційну діяльність” в умовах несприятливого інвестиційного клімату містить серйозну загрозу нецільового використання передбачених коштів і пільг, поширення “фіктивних” інновацій, відкачування оборотних коштів підприємств до псевдо інноваційних підприємств та їхнього використання для прискорення витоку за кордон інтелектуального продукту, який не доходить до стадії впровадження в Україні. З огляду на це, провідним напрямом у процесі переходу нашої держави до інноваційного розвитку має стати поліпшення інвестиційного клімату в Україні, а також всебічне стимулювання національного капіталотворення та інвестиційних процесів. Ключовим засобом на цьому шляху, на думку вітчизняних економістів, є визнання провідної ролі державних інвестицій, що здійснюються із внутрішніх джерел фінансування, в політиці забезпечення інноваційного розвитку значна увага має приділятися створенню сприятливих умов для спрямовування всього обсягу державних інвестицій в іноваційні проекти 5 та 6 економічного укладу. Потреба залучення державних інвестицій під конкретні програми й проекти, що мають інноваційне спрямування, вимагає подальшого формування організаційного механізму їх залучення. З метою забезпечення інноваційної спрямованості державних інвестицій слід здійснювати такі заходи: – формування виваженої, комплексної інвестиційної політики, зокрема, визначення галузей промисловості й виробництва, що є пріоритетними для інвестування; – зниження рівня оподаткування підприємств з державними інвестиціями в галузях, що належать до пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, при перевищенні інвестиціями певного розміру або виконанні завдань здійснення інноваційної діяльності; – заохочення спільного фінансування інвестиційних проектів вітчизняними та зарубіжними недержавними інвестиційними інституціями з метою залучення сучасних виробничих, маркетингових, управлінських та організаційних інновацій; – формування загальнонаціональної інформаційної мережі спеціальних інституцій, аудиторських, консалтингових фірм, які виступатимуть джерелом достовірної інформації про інвестиційні можливості підприємств, становище на ринках, виробничий, науково-технологічний, кадровий потенціал, макроекономічне становище, правове середовище тощо. Без державних інвестицій побудувати інноваційну економіку в країні буде дуже складно, тому варто врахувати досвід Росії, де передбачається розробити ряд заходів, спрямованих на залучення державних капіталів до науково-технічного сектора. Серед них – розподіл ризиків інноваційних проектів між бізнесом і державою, розвиток венчурного фінансування, міжнародної технологічної кооперації та «активне дипломатичне супроводження російських розробок на міжнародному ринку». Також проголошується відмова від «однозначного вибору й підтримки державою обмеженого кола науково-технологічних проектів чи галузей економіки». 2. В податковій сфері назріла необхідність прийняття адекватного Податкового кодексу. В цьому документі було б доцільно виділити спеціальний розділ, який би включав комплекс пільг інноваційного спрямування, таких як: – застосування пільг в оподаткуванні прибутку інноваційних підприємств згідно з чинним законодавством; – звільнення від податків наукових установ, діяльність яких здійснюється за рахунок інвестицій державного бюджету; – звільнення від оподаткування коштів, спрямованих на підвищення кваліфікації та перепідготовку наукових кадрів (з прирівнюванням їх до інвестицій у людський капітал); – звільнення від оподаткування коштів підприємств, що спрямовуються на фінансування наукових досліджень (з прирівнюванням їх до інвестицій в інтелектуальний капітал); – надання пільг в оподаткуванні комерційних банків, які здійснюють обслуговування державних інвестиційних програм. 3. У бюджетній сфері обмеженість бюджетних ресурсів у жодному разі не може сприйматись як привід для відмови від державного фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності. Ключове місце в бюджетному стимулюванні інноваційних процесів має посідати розробка “бюджету розвитку” як програми концентрації та витрачання інвестиційних ресурсів з централізованих і децентралізованих джерел. Завдання “бюджету розвитку” полягає не тільки в забезпеченні більш ефективного і цільового використання бюджетних коштів, а й в узгодженні державного і приватного інвестування. До реалізації “бюджету розвитку” має бути залучено державний Український банк реконструкції та розвитку. 4. Ефективна реалізація інноваційної стратегії неможлива без створення передбаченої Законом про інноваційну діяльність інноваційної інфраструктури – сукупності підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо). Це насамперед: – державний банк реконструкції та розвитку, в рамках якого має здійснюватися надання цільових кредитів під інвестиційні проекти інноваційного спрямування на пільгових умовах та з майновими гарантіями їхнього цільового використання; – центральна та регіональні інноваційні фінансово-кредитні установи; – великі конкурентоспроможні фінансово-промислові корпорації; – технологічні парки – це здебільшого комплекси підприємств та організацій з визначеними науково-технічними напрямками. Комплекс об'єднує дослідження, розробки та виробництво й на основі розвинутої підприємницької діяльності забезпечує реалізацію високих технологій, виробництво конкурентоспроможної продукції. Матеріальною базою інноваційної структури є велика наукова організація і територія з розвинутою науковою, виробничою, господарською та соціальною інфраструктурою, об'єкти якої зорієнтовані на розробку і впровадження нових технологій, машин та матеріалів. 5. Регуляторна сфера. Слід здійснювати постійний моніторинг існуючих нормативних актів, а також тих, що готуються до прийняття, на предмет їхнього впливу на інноваційну діяльність. Досвід такого моніторингу напрацьований, зокрема, Держкомпідприємництва щодо нормативних актів у сфері підприємницької діяльності. Необхідно продовжувати вдосконалення і розвиток чинного законодавства у патентно-ліцензійній сфері, приведення його у відповідність із нормами міжнародного права у сфері інтелектуальної власності, з урахуванням необхідності запровадження перехідного періоду для запобігання порушенню національних економічних інтересів. Отже, чинники екстенсивного розвитку економіки вичерпано, що спонукає до пошуку нових факторів економічного зростання, які б відповідали сучасним тенденціям у світовій економіці. Запровадження в Україні інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання перетворюється на об`єктивну необхідність, альтернативою якої є занепад національної економіки. Таким чином, модернізація української економіки на засадах інноваційного розвитку має забезпечуватися комплексним застосуванням всіх доступних важелів економічної політики, мобілізацією підприємницького потенціалу суспільства, взаємодією держави, науки та бізнесу.

Литература:1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30 – Ст. 141. 2. Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 28. – Ст. 302. 3. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184. 4. Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 25. – Ст. 281. 5. Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради УРСР –1991. – № 20. – Ст. 249. 6. Закон України “Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682. 7. Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” // Відомості Верховної Ради України . – 1992. – № 10. – Ст. 137. 8. Закон України “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 50. – Ст. 676. 9. Закон України “Про захист іноземних інвестицій в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 616. 10. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 29. – Ст. 377. 11. Закон України “Про інвестиційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – Ст. 646. 12. Закон України “Про іноземні інвестиції” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 26. – Ст. 357. 13. Закон України “Про міжнародні договори України” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. –№ 10. – Ст. 45. 14. Закон України “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 14. – Ст. 168. 15. Закон України “Про підприємства в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 24. – Ст. 272. 16. Закон України “Про режим іноземного інвестування” // Відомості Верховної Ради України – 1996. – № 19. – Ст. 80. 17. Антонюк Л. Л. Міжнародна конкуретноспроможність країн: теорія та механізм реалізації. — К.: КНЕУ, 2004. — 275с. 18. Гаврилюк О. Методы регулирования деятельности иностранных инвесторов в странах реципиентах // Экономика Украины. – 2000. – № 3. – С. 78-86. 19. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: “Наукова думка”, 1998. – 391 с. 20. Гуткевич С.О., Корінько М.Д. Інвестування: пріоритети та ефективність // Актуальні проблеми економіки. – 2002. – №6. – С. 20-23. 21. Козак Ю. Г. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 676с. 22. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини. — К.: Знання, 2004. — 408с. 23. Куліш Г.П. Створення промислово-фінансових груп в Україні // Фінанси України. – 2001. – №11 – С. 9-14. 24. Лудченко Я. О. Оцінка економічної ефективності інвестиційних проектів. — К.: Ельга, 2004. — 208с. 25. Макуха С. М. Міжнародні господарські зв'язки країн із перехідною економікою в умовах глобалізації. — Х.: Право, 2005. — 304с. 26. Мацука В.М. Проблеми іноземного інвестування // Вісник Донецького національного університету. Серія В економіка і право. – 2001. – №1. – С.102-106. 27. Мельник В. В., Козюк В. В. Міжнародна інвестиційна діяльність: Навч. посібник . — Т. : Карт-бланш, 2003. — 249c. 28. Міжнародна економіка. — К.: НАУ, 2005. — 82с. 29. Міжнародна економічна інтеграція на початку ХХІ століття. — К.: Знання України, 2004. — 299с. 30. Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручник / Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В., Мозговий О.М. та ін. / За ред. Д.Г. Лук’яненко. – К.: КНЕУ, 2003. –387 с. 31. Музиченко А. С. Інвестиційна діяльність в Україні. — К.: Кондор, 2005.- 406с. 32. Омельченко А.В. Інвестиційне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 1999. – 176 с. 33. Омельченко А.В. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні. – К.: Юрінком, 1996. – 228 с. 34. Осецький В. Л. Інвестиції та інновації: проблеми теорії і практики. — К. : ІАЕ УААН, 2003. — 413c. 35. Панкова М. О. Розвиток інвестиційних процесів в Україні / Запорізька держ. інженерна академія. — Запоріжжя : ЗДІА, 2003. — 358с. 36. Пересада А. А., Онікієнко С. В., Коваленко Ю. М. Інвестиційний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 134с. 37. Пестрєцова О.І. Організація і функціонування спільних підприємств в Україні: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1997. – 100 с. 38. Пономаренко В. С., Гриньова В. М., Лисиця Н. М., Ястремська О. М. Економічні та соціальні аспекти управління інвестиційною діяльністю. — Х. : ХДЕУ, 2003. — 180с. 39. Поручник А. М. Міжнародна економіка. — К.: КНЕУ, 2005. — 157с. 40. Прямі іноземні інвестиції та технологічний трансфер у пост-радянських країнах / Д. Дайкер (ред.), І.Ю. Єгоров (пер.з англ.). — К. : К.І.С., 2003. — 202с. 41. Рогач О.І., Шнирков О.І. Транснаціоналізація світового господарства та перехідні економіки. – К.: ВЦ “Київський університет”, 1999. – 302 с. 42. Теорія і практика сучасної економіки: Матеріали V міжнар. наук.-практ. конф., 15-17 вересня 2004р. / З.В. Герасимчук. — Черкаси: ЧДТУ, 2004. — 312с. 43. Федоренко В. Г., Степанов Д. В., Чувадинський О. Г., Денисенко М. П., Юрковська О. М. Шляхи підвищення інвестиційної діяльності в Україні / Академія економічних наук України ; Київський національний ун-т будівництва і архітектури ; Академія будівництва України / В.Г. Федоренко (ред.). — К. : Аспект-Поліграф, 2003. — 724с. 44. Хрущ Н. А. Інвестиційна діяльність: сучасні стратегії та технології. — Хмельницький: ХНУ, 2004. — 310с. 45. Черевань В. П., Румянцев А. П., Романенко Л. Ф. Міжнародна економічна діяльність: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Слово, 2003. — 278с. 46. Шакина А. Прямые иностранные инвестиции в странах Восточной Европы // Мировая экономика и международные отношения. – 2003 – №2. – С. 48-51. 47. Шевчук В. О. Міжнародна економіка: теорія і практика. — Л. : Каменяр, 2003. — 719с. 48. Ширмер Я. Прямі зовнішні інвестиції та економічне зростання // Економіст. – 2000. – №3. – С. 33-37. 49. Ястремська О. М. Інвестиційна діяльність промислових підприємств: методологічні та методичні засади. — Х.: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 488с.