Выводы:Згідно Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року, інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій 1. Інвестиції — вкладення грошових коштів, майнових та інтелектуальних цінностей у матеріальні та нематеріальні активи, фінансові інструменти з метою одержання прибутку або соціального ефекту. Під інвестиційним кліматом прийнято розуміти сукупність об’єктивних та суб’єктивних умов, які впливають на процес інвестування народного господарства та окремих підприємств, компаній, галузей. З огляду на комплексність та багатофакторність самого процесу інвестування, до складових інвестиційного клімату слід включати: - природно-географічні умови (геостратегічне положення, забезпеченість природними та людськими ресурсами); - сучасну економічну динаміку країни (знаходження на етапі піднесення чи спаду, рівень інвестування, стабільність національної валюти, показники фінансової стабільності тощо); - стратегію і тактику державної політики (прозорість та послідовність, здатність реалізувати поставлені стратегічні цілі та дотримуватись поточних зобов’язань, структурну, бюджетну, грошово-кредитну, валютну політику, ставлення до іноземних інвесторів); - стан внутрішнього ринку країни (перспективи реалізації результатів виробничої діяльності, рівень доступу до виробничих ресурсів); - наявний виробничий потенціал країни (його ресурсозабезпеченість, здатність до виробництва інвестиційних товарів, потреба в інвестиціях); - фінансову систему країни (її спроможність до акумулювання фінансових ресурсів, забезпечення їхнього руху та цільового використання); - податкову систему країни (рівень податкового навантаження, наявність податкових стимулів до інвестування); - ринок праці (наявність вільних трудових ресурсів, вікову структуру робочої сили, рівень професійної кваліфікації, наявність виробничої культури); - розвиток інфраструктури (рівень розвитку транспортної, енергетичної, телекомунікаційної мережі, готельної, житлової мережі тощо як для виробничих, так і для споживчих потреб); - інституційну систему країни (врегульованість відносин власності, розвиток ринкових інститутів, наявність інституцій з підтримки інвестицій, інформаційне забезпечення, розвиток підприємницької та правової культури бізнесу); - зовнішньоекономічні відносини країни (динаміку і структуру імпортно-експортних операцій та капіталопотоків, участь у різного роду міжнародних організаціях та угодах); - соціально-політичну ситуацію в країні (рівень соціальної напруженості, послідовність державної політики, перспективи її подальшої динаміки); - правове поле (характеристики національного законодавства, спроможність держави до забезпечення виконання його вимог та наявність відповідної інфраструктури, рівень розвитку корупції, “тінізації” економіки). Одна з перших комплексних методик оцінки інвестиційної привабливості регіонів України розроблена під керівництвом І. А. Бланк. Вона передбачає ранжування регіонів (областей) за п’ятьма синтетичними (узагальненими) показниками з урахуванням їх значущості: 1. рівень загальноекономічного розвитку регіону (7 аналітичних показників) — 35 %; 2. рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону (5 ана¬літичних показників) — 15 %; 3. демографічна характеристика регіону (4 аналітичних показники) — 15 %; 4. рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (6 аналітичних показників) — 25 %; 5. рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків (4 аналітичних показники) — 10 %. Вирішальна роль у зміні ситуації, що склалася з інвестиційним кліматом України, належить державній політиці щодо іноземних інвестицій. Інвестиційна привабливість може розглядатися на рівні країни, галузі, регіону, підприємства. Підприємство в цій системі є кінцевим пунктом вкладення засобів, де реалізуються конкретні проекти. Для стратегічного інвестора не будуть достатньо переконливими аргументи інвестування засобів, наприклад, підприємство сфери послуг, якщо розвиток цієї галузі в масштабах міжнародної економіки знаходиться в кризовому стані. Також, незважаючи на всю фінансову вигідність проекту, ризик політичної й економічної нестабільності в державі зведе нанівець будь-які зусилля по залученню інвесторів. Розглянемо умови формування інвестиційної привабливості країни, що є найбільш загальними при виборі і реалізації міжнародних проектів. В умовах високого рівня розвитку продуктивних сил, постійного по¬глиблення поділу праці, що зумовлює підвищення її ефективності, істот¬но зменшується потреба створення (будівництва, виробництва) інвести¬ційних товарів, послуг для організації власного виробничого процесу. Звичайно необхідні товари і послуги купуються на ринках інвестиційних товарів. Отже, у сучасних умовах інвестиційна діяльність відбувається переваж¬но у сфері обміну і виражається у формі купівлі-продажу товарів та по¬слуг на ринках інвестиційних товарів. Виходить, для ринкової економіки замкнутий на підприємство кругообіг інвестицій так само нехарактер¬ний, як і замкнутий обіг продукту і доходу. Навіть за умови рівномірного розширення кругообігу інвестицій, про¬дукту і доходу на певному підприємстві залишається різною тривалість кругообігу на різних підприємствах. Крім того, при безперервному осіданні інвестицій (формуванні нагромаджень) у межах певного під¬приємства нові інвестиційні проекти воно реалізовуватиме дискретно. Нагромадження не відповідатимуть обсягу реалізованих інвестицій, тоб¬то витратам на реалізацію інвестиційних проектів. Це призведе до не¬рівномірного збільшення кругообігів інвестицій, продукту і доходу. Така нерівномірність позначиться на капітальній структурі підприємства, що стане неоптимальною з погляду максимізації прибутку. В умовах конку¬рентних ринків покупців це, у свою чергу, може призвести до втрати по¬зицій на ринку і навіть до банкрутства. Таким чином, різна тривалість кругообігів інвестицій на різних підприємствах, а також нерівномірність кругообігів інвестицій, продукту і доходу в межах одного окремо взято¬го підприємства зумовлює необхідність розширення інвестиційного про¬цесу за межі підприємства, формування на основі одиничних, окремих кругообігів інвестицій єдиної інвестиційної системи. Створення єдиної інвестиційної системи стає можливим з розвитком кредитної системи й інститутів ринку цінних паперів (фондового ринку). Кредитна система акумулює всі грошові нагромадження країни. Тим са¬мим вирішується суперечність між нагромадженням та інвестиціями, що виникає під час організації виробничого процесу підприємцями — фі¬зичними або юридичними особами. Це означає, що коли бракує власних нагромаджень, індивідуальний або інституціональний інвестор може одержати кредит у банку на інвестиційні цілі. І навпаки, за наявності. Із зростанням обсягів інвестування в економіку України, необхідністю належного обслуговування інвестиційних процесів та забезпечення належного захисту прав інвесторів, а також у зв’язку із закінченням масової приватизації фондовий ринок повинен перейти у новий етап свого розвитку. Необхідність прискорення економічних реформ в Україні, активізації залучення та раціонального розміщення інвестиційних ресурсів на конкурентних засадах, вдосконалення обігу цінних паперів та забезпечення захисту прав інвесторів на фондовому ринку вимагає зосередження уваги на таких напрямах розвитку вітчизняного ринку цінних паперів: ? удосконалення системи захисту прав інвесторів; ? підвищення ролі державного регулювання ринку цінних паперів, розвиток нормативно-правової бази; ? розбудова інфраструктури фондового ринку; ? розвиток системи організованої торгівлі; ? удосконалення діяльності інститутів спільного інвестування; ? удосконалення механізмів корпоративного управління. Незважаючи на певний прогрес у розвитку фондового ринку, залишається цілий ряд невирішених проблем, серед яких можна виокремити: недостатність законодавчого забезпечення, низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури, недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників фондового ринку, низький рівень корпоративної культури, недостатній рівень знань з питань фондового ринку більшої частини населення тощо.