Філософські погляди мислителів Нового часу: Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.В.Лейбніц, Дж.Берклі, Д.Юм.

Содержание:Вступ ............................................................................................................... 3 1. Тотожність та відмінність поглядів на субстанцію у Р.Декарта, Б.Спінози та Г.Лейбніца ........................................................................... 5 2. Сенсуалізм Дж. Берклі та скептицизм Д. Юма ..................................... 12 Висновки ....................................................................................................... 18 Список використаної літератури ............................................................... 20

Вступление:Новий час став часом революційних перетворень у всіх сферах суспільного життя, що викликало зміни і в світоглядних установках людини. Основною метою філософії проголошується пізнання природи і вдосконалення самої людини. Світоглядна картина світу в новочасних вимірах демонструє плюралізм думок і концепцій. Філософія в пошуках об’єктивної істини про навколишній світ прагне здобути наукове, достовірне знання, систематизувати його за допомогою методу в загальну картину світу. Новий спосіб філософствування передбачав здатність людини пізнавати закони і закономірності доцільно влаштованого зовнішнього об’єктивного світу. Яскравими представниками тогочасної філософії і науки є такі видатні мислителі, як Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.В.Лейбніц, Дж.Берклі, Д.Юм та ін. Актуальність обраної теми пояснюється тим, що філософія Нового часу характеризується плюралізмом думок і концепцій, які в деяких аспектах тотожні, а в деяких різко відмінні. Тому доцільно розглянути тотожність і відмінність раціоналістичних поглядів Р.Декарта, Б.Спінози, Г.В.Лейбніца, а також сенсуалізм Дж.Берклі та скептицизм Д.Юма. Метою курсової роботи є розгляд філософських поглядів таких відомих мислителів Нового часу, як Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.В.Лейбніц, Дж.Берклі, Д.Юм. Об’єктом дослідження виступають філософські концепції видатних мислителів Нового часу. Предметом дослідження є такі філософські категорії, як „субстанція”, „раціоналізм”, „сенсуалізм”, „Скептицизм” тощо. Основними завданнями курсової роботи є: ? аналіз тотожності та відмінності поглядів на субстанцію у Р.Декарта, Б.Спінози та Г.Лейбніца; ? розгляд сенсуалізму Дж. Берклі та скептицизму Д. Юма. Ці філософи зробили значний внесок у розвиток світоглядних концепцій, у розвиток природознавства тощо. Особливо цікавим видається розгляд тотожності і відмінності поглядів на субстанцію у Р.Декарта, Б.Спінози та Г.Лейбніца. Адже кожен із цих філософів мислив оригінально та раціонально в певних відношеннях. Тому аналіз їхній поглядів приваблює до себе увагу.

Выводы:Отже, з у сього вищесказаного можна зробити висновок, що у філософії Нового часу, до якого відносились такі відомі філософи і вчені, як Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.В.Лейбніц, Дж.Берклі, Д.Юм та ін., закладено основи методології наукового пізнання. Для формування науки Нового часу, зокрема природознавства, характерна орієнтація на пізнання реальності, яке спирається на почуття. Поворот до чуттєвого пізнання дійсності зумовив небувале зростання фактичних даних у різних галузях як науки, так і виробничої та соціальної практики. Формування природознавства в цей період пов’язане з тенденцією пізнання не одиничних, ізольованих фактів, а визначених систем, цілісностей. Одночасно з цим перед філософами і вченими постає питання сутності та характеру самого пізнання, що приводить до гносеологічної орієнтації нової філософії. Видатні мислителі Нового часу Р.Декарт, Б.Спіноза та Г.В.Лейбніц засновували свою філософію на понятті „субстанції”. Їхні погляди в чомусь були тотожними, а в чому різко відмінними. Так погляд Лейбніца радикально відрізнявся від поглядів Декарта та Спінози у розгляді відносини духу й матерії, а також у розгляді числа субстанцій. Декарт допускав три субстанції: Бога, дух і матерію; Спіноза допускав одного Бога. Для Декарта довжина є сутністю матерії; для Спінози і довжина і мислення є атрибутами Бога. Лейбніц же вважав, що довжина не може бути атрибутом субстанції. Його обґрунтування цього полягало в тому, що довжина містить у собі множинність і тому може належати тільки сукупності субстанцій; кожна одинична субстанція повинна бути непротяжною. Тому він вірив у нескінченне число субстанцій, які називав „монадами”. Кожна з них мала деякі властивості фізичної крапки, але тільки коли неї розглядали абстрактно, фактично ж кожна монад є душею. Це природно треба із заперечення довжини як атрибута субстанції; очевидно, єдиним істотним атрибутом, що залишився можливим, є мислення. На противагу Спінозі Лейбніц у своїй системі допускає наявність свободи волі. Він висунув „принцип достатньої підстави”, відповідно якому ніщо не відбувається без якої–небудь підстави; але коли ми маємо справу з вільними факторами, причинами для їхніх дій є „схильність без необхідності”. Усякий людський учинок завжди мотивований, але немає логічної необхідності в достатній підставі для його дії. Джордж Берклі набув значення у філософії своїм запереченням існування матерії – запереченням, яке він підкріплював рядом дотепних аргументів. Він стверджував, що матеріальні об'єкти існують, тільки будучи сприйманими. На заперечення, що в такому випадку дерево, наприклад, перестало б існувати, якби ніхто не дивився на нього, він відповідав, що Бог завжди сприймає все; якби не існувало Бога, тоді те, що ми вважаємо матеріальними об'єктами, мало б стрибкоподібне життя, раптово виникаючи в той момент, коли ми дивимося на них; але так уже склалося, що завдяки сприйняттю Бога й дерева, і скелі, і камені існують настільки постійно, як і думає здоровий глузд. Це, на його думку, і є вагомим аргументом на користь існування Бога. Більш послідовним у відстоюванні позиції суб’єктивного ідеалізму був Давид Юм. Він є одним з найбільш значних філософів, тому що він розвив емпіричну філософію Локка й Берклі до її логічного кінця й, додавши їй внутрішню послідовність, зробив її неправдоподібною. Погляди Юма представляють у деякому смислі тупик у розвитку філософії; у розвитку його поглядів далі йти неможливо. З тих пір як він написав свої роботи, спростовувати його стало улюбленим заняттям метафізиків. Проте в їхніх спростуваннях теж немає нічого переконливого, хіба що те, що не можна відкрити що–небудь менш скептичне, ніж система Юма. Скептицизм і агностицизм Д. Юма не заперечують силу людського розуму. їх основою є критика природничо–наукового і філософського мислення, яке хоч і розвивалося, але здебільшого мало механістичний характер.

Литература:1. Быховский Б.Э. „Джордж Беркли”. – М.,1970. 2. Гайденко П.П. История новоевропейской философии и ее связи с наукой. – М.: Наука, 2005. – 789 с. 3. Декарт Р. Сочинения в 2-х т. – М., 1989. 4. Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник. – К.: Книга, 2005. – 528 с. 5. Лейбниц Г. Сочинения в 4-х т. – М., 1982. 6. Максюта М.Є. Вступ до філософії: Навч. посібник для студентів аграр. вищ. навч. закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації. – 2-ге вид. – К.: Урожай, 2001. 7. Нарский И.С. "Давид Юм". – М., 1973. 8. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, В.П. Розумний та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2000. 9. Філософія: Підручник для вищої школи. – Х.: Прапор, 2004. – 736 с. 10. Юм Д. Сочинения в двух томах. – М., 1965.