Выводы: Таким чином, у ході дослідження було розглянуто актуальні філософські проблеми лінгвістики, а саме діалогічність тексту та дискурсивізацію сучасних наукових студій.
Отже, діалог, або діалогічне мовлення, визначається як форма (тип) мовлення, що полягає в обміні висловленнями-репліками, на мовний склад яких впливає безпосереднє сприйняття, яке активізує роль адресата в мовленнєвій діяльності адресанта.
Діалогічний підхід до тексту, тобто його аналіз в аспекті інтерсуб’єктності, є одним з проявів діалогізму як антропоцентричного погляду на об’єкт лінгвістики. Ми дійшли висновку, що в тексті наявні два полюси: мовний, пов’язаний з елементами системи мови, і авторський, пов’язаний з іншими текстами діалогічними відношеннями. Просуваючись від полюса до полюса в процесі аналізу тексту, необхідно перетинати межі всіх гуманітарних наук, оскільки всі вони прагнуть або до одного полюсу (мова тексту), або до іншого (події). При цьому необхідно враховувати таку діалогічну особливість тексту як інтертекстуальність, тобто його відкритість, розміщення в інтерсуб’єктивному просторі, «вписаність» в соціокультурний контекст, зв’язок з при-текстами й після-текстами.
Тісно пов’язаним з діалогічною взаємодією є поняття дискурсу. Адже діалог – це дискурсивна форма мовленнєвої взаємодії, а дискурс – це мовлення, або текст, поміщений в ситуацію діалогу, ніби занурений у життя. Дискурс набуває реального автора й реального читача в конкретній ситуації їх діалогічної «зустрічі» як мовленнєвих суб’єктів.