Грошово-кредитні системи зарубіжних країн

Содержание:ВСТУП 3 1. Грошовий обіг у країнах, що розвиваються, та проблеми стабілізації 5 2. Особливості функціонування зони євро 10 3. Інвестиційні фінансові установи США та зростання їх ролі в процесах довгострокового фінансування економічного розвитку 16 4. Особливості банківської системи Німеччини 21 5. Процеси націоналізації банківського капіталу у повоєнній Франції: позитивні наслідки, можливість застосування досвіду націоналізації у вітчизняній практиці 27 ВИСНОВОК 30 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 33

Вступление:Становлення в Україні відносно розвиненої ринкової системи господарювання можливе лише за умови реалізації ефективної економічної стратегії. Особливої ваги набуває потреба ретельного опрацювання засобів економічної стратегії та тактики, що застосовуються в організації управління та регулювання фінансово-кредитними системами. Саме це викликає необхідність дослідження та використання в Україні світового досвіду реформування фінансово-кредитних систем та передусім банківської системи як найбільш важливої її складової. Аналіз сучасних світових економічних процесів показує їх суперечливий характер. Простежується діалектичне поєднання глобалізації світового господарства й одночасного посилення впливу регіонального чинника на світову економіку й політику. Активація інтеграційних процесів у світовій економіці ставить нові вимоги до фінансово-кредитних систем окремих країн. Досвід останніх двох десятиліть переконує: будь-які косметичні зміни застарілої моделі управління фінансово-кредитною системою не змінюють ситуації на краще. Ринкова трансформація України та інших країн із перехідними економіками об’єктивно вимагає ефективного функціонування розгалуженої та стабільної фінансово-кредитної системи. Країни з перехідними економіками набули певного досвіду реформування своїх фінансових систем, що дозволило більшості з них не тільки подолати кризові явища, але й досягнути економічного зростання, здійснити перехід від планової економіки до ринкової; подальший їх розвиток значною мірою зумовлений прагненням інтегруватися до європейського економічного простору. Реформування фінансово-кредитних систем постсоціалістичних країн за своїм змістом, цілями та шляхами багато в чому збігається з пріоритетними напрямками аналогічних реформ, що нині здійснюються в Україні. Однак в нашій державі реформи здійснювалися непослідовно, запізніло, не завжди мали належне теоретичне обґрунтування. Тому значної ваги набуває потреба ретельного опрацювання засобів економічної стратегії і тактики, що мають надалі бути задіяними в організації управління та регулювання фінансово-кредитною системою України. Проблеми організації управління та регулювання фінансово-кредитних систем, їх розвиток в умовах ринкової трансформації знайшли відображення в працях багатьох українських дослідників: О. Амоші, В. Андрійчука, В. Бесєдіна, О. Білоруса, І. Бураковського, А. Гальчинського, В. Гейця, О. Галушка, О. Дзюблюка, М. Звєрякової, В. Лісицького, В. Литвицького, Б. Кваснюка, Т. Ковальчука, І. Крючкової, Д. Лук’яненка, О. Мельниченка, В. Мельничука, О. Мозгового, В. Міщенка, А. Мороза, В. Новицького, Ю. Пахомова, О. Плотникова, О. Розинки, А. Рум’янцева, Т. Савлука, А. Філіпенка, В. Черняка, В. Шевчука та ін. Суттєве значення для дослідження механізму управління фінансово-кредитними системами має внесок таких іноземних дослідників, як Л. Бальцерович, Дж. Кейнс, Дж. Корнаї, Дж. Сінкі, П. Самуельсон, О. Улюкаєв, Ф. Хайек, Л. Хоффман, М. Фрідмен, Д. Шапіро, зокрема російських: Є. Гайдара, А. Грязнової, Н. Єгорова, В. Іванової, Р. Міллера, Ф. Мишкіна та ін. Водночас вважаємо за доцільне зауважити, що окремі питання, пов’язані з реформуванням фінансово-кредитних і передусім банківських систем у перехідних економіках потребують подальшого дослідження. Так, необхідним є поглиблений аналіз ролі держави в трансформації фінансово-кредитних систем, зокрема встановлення глибини її втручання та його динаміки, процесу регіоналізації в ході реформування фінансових систем, вибору стратегії тощо. Важливе практичне значення має обґрунтування напрямків реформування фінансово-кредитної системи України з використанням досвіду інших країн із перехідними економіками та розвинутих держав ЄС

Выводы:Грошова-кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інституцій, які реалізують ці відносини. Кредитна система охоплює банківську систему та небанківські фінансово-кредитні інституції. Банківська система - це сукупність різних видів банків та банківських інституцій у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період. Формування кредитної та банківської систем визначається характером існуючих у країні кредитних відносин та відповідних форм кредиту. На різних етапах розвитку суспільства склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюції історичних умов, розвитку національних економік. Разом з цим існують деякі загальні принципи побудови кредитних систем на сучасному етапі розвитку: - розподіл функцій центрального та всіх інших банків; - контроль та регулювання діяльності банків другого рівня з боку центрального; - центральний банк не бере участі у конкуренції на грошових ринках усередині держави. До початку XIX ст. кількість банків та масштаби їх операцій були незначними. Усі ці операції виконували одні й ті самі банки, Що називалися комерційними (від лат. commerce - торгівля). Спеціалізації між ними не було. Швидкий розвиток капіталізму після промислового перевороту супроводжувався поширенням функцій та операцій комерційних банків, появою спеціальних кредитних установ. У багатьох країнах було створено центральні емісійні інститути, з'явилися ощадні каси та ощадно-позичкові асоціації. Інтенсивний розвиток акціонерних компаній з другої половини XIX ст. привів до появи нових функцій існуючих банків і таких спеціальних кредитних установ, як інвестиційні банки та компанії. На початку XX ст. з'являється цілий ряд нових спеціальних кредитних установ: зовнішньоторговельні банки, установи споживчого кредиту та ін. Розвиток кредитної системи супроводжувався не лише спеціалізацією кредитних установ на здійсненні окремих функцій та операцій, а й універсалізацією комерційних банків, які нині практично виконують усі функції, за винятком емісії банкнот, яка здійснюється центральними банками. Тому комерційні банки е банками універсального типу. У зв'язку з тим, що упродовж історичного розвитку відбувалася спеціалізація кредитних установ, сучасна кредитна система має кілька ланок. За характером функцій, що виконуються, усі кредитні установи можна поділити на емісійні, які є центральними у кредитній системі, комерційні - банки універсального типу, спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які виконують окремі функції або обслуговують окремі галузі економіки. За формою власності розрізняють приватні та державні кредитно-фінансові установи. Найпоширенішими є приватні, які, у свою чергу, можуть бути індивідуальними (капітал установи належить одній особі), товариствами (партнерствами), акціонерними та кооперативними. Провідне місце серед них звичайно належить акціонерним кредитним установам. Державними кредитними установами є центральні банки, у багатьох країнах - ощадні каси, зовнішньоторговельні та деякі іпотечні банки та ін. Державні кредитні установи виникають двома шляхами: при організації нових кредитних установ державою; або у разі націоналізації приватних банків (шляхом викупу в акціонерів їхніх акцій через обмін їх на облігації державної позики). Такі установи необхідні для вирішення загальнонаціональних завдань, які з певних причин не можуть виконувати приватні кредитні установи (неприбутковість вкладень, великий строк їх окупності та ін.). За своєю структурою банківські системи різних країн істотно різняться. Разом з тим є низка ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують у ринковій економіці. Це передусім дворівнева побудова. На першому рівні міститься один банк (або кілька банків, як у США), котрий виконує функції центрального емісійного. Він несе відповідальність за підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. На другому рівні банківської системи розміщені всі інші банки: комерційні (універсальні) та спеціалізовані. Вони покликані обслуговувати економічних суб'єктів, виконуючи базові операції грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх у позички, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами. Банківська система потребує постійного контролю з боку спеціальних органів, що пов'язано з життєво важливим значенням для національної економіки стану та перспектив її діяльності. У кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів нагляду та контролю за діяльністю банків, що забезпечує стабільність усієї системи. Важливою формою забезпечення стабільності банківської системи є надання вкладникам гарантій повернення їх депозитів. Нині практично в усіх країнах існує та чи інша форма страхування банківських депозитів. Діяльність небанківських кредитно-фінансових інституцій дає змогу заповнити окремі ніші на ринку банківських послуг, котрі з якихось причин залишилися незайнятими. Такі установи не мають статусу банку, бо не виконують комплексу базових операцій грошового ринку, їх діяльність, на відміну від банків, не змінює маси грошей в обігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так ретельно, як банківську.

Литература:1. Бутенко О. Іноземні банки на фінансових ринках країн Центрально-Східної Європи // Банківська справа. – 2005. – №3. – С. 62-69. 2. Бутенко О. Становлення банківської системи в Україні. Проблеми капіталізації // Банківська справа. – 2005. – №6. – С. 23-34. 3. Бутенко О.І. Діяльність банків з розвитку іпотечного житлового кредитування в країнах Центральної та Східної Європи // Економіка і управління. – 2006. – №1. – С. 17-25. 4. Бутенко О.І. Інструменти та механізми регіональної диверсифікації банківської діяльності в Україні // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. Випуск 14. – Черкаси: ЧДТУ, 2005. – С. 96-101. 5. Бутенко О.І. Маркетинг банківських послуг // Теорія і практика сучасної економіки: Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції (Черкаси, 28-30 вересня 2005 року) / Відповідальний редактор Хомяков В.І. – Черкаси: ЧДТУ, 2005. – С. 161-162. 6. Бутенко О.І. Механізми регулювання фінансово-кредитної системи в Україні // Проблеми управління підприємством у сучасних умовах: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції вчених та фахівців. – Сімферополь: ЧП “Кильбер”, 2005. – Ч. 1. – С. 62-63. 7. Бутенко О.І. Національний банк України як особливий центральний орган державного управління та регулювання фінансово-кредитними установами // Проблеми економічної освіти і науковий прогрес: Матеріали міжвузівської науково-методичної конференції (25 листопада 2005 р.). – Кривий Ріг: Мінерал, 2005. – С. 209-210. 8. Бутенко О.І. Особливості та оптимізація реформування фінансово-кредитних систем у перехідних економіках // Розвиток фінансової системи України в умовах ринкової трансформації: Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції вчених, викладачів та практичних працівників. – Вінниця: Книга-Вега, 2006. – С. 238-241. 9. Бутенко О.І. Суть та значення регіональної диверсифікації сфери банківських послуг в умовах глобалізації // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. Випуск 13. – Черкаси: ЧДТУ, 2005. – С. 209-217. 10. Васюренко О., Пасечник И. Пути развития кредитного обеспечения инновационной деятельности //Наука та накознавство.– 1999.– №1.– С.59-65. 11. Всеобщая история государств (под ред. К. И. Батыра - М., Былина, 1996). 12. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії. — К.: Вища шк., 1995. 13. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К.: ОНБИ "Либра", 1993. 14. Гальчинський А. С. Теорії грошей. — К.: Основи, 1996. 15. Генске М. Механизмы финансирования слияний и поглощений: международный опыт // Слияния и поглощения. – 2003. – № 9. – С. 88-93. 16. Гроші та кредит / За ред. М. Савлука. — К.: Либідь, 1992. 17. Дерев’янко О.Г. Фінансово-кредитний механізм у системі стратегічного управління// Фінанси України.– 1998.– №7.– С.28-33. 18. Економічна енциклопедія. Т.1.К., “Академія”, 2000.– 498с. 19. Жаліло Я. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика. – Київ, 2003.– 245с. 20. Зарипов А. Эффективность интеграции банков после слияния или поглощения // Банковские услуги. – 2003. – № 11. – С. 11-14. 21. Ковалюк О.М. Фінансовий механізм економіки України// Фінанси України.– 2001.– №9.– С.22-28. 22. Крупка М.І. Фінанси і підприємництво в Україні на межі тисячоліть.– Львів: Діалог, 1997.– 298c. 23. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України.– Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2001.– 608с. 24. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки// Фінанси України.– 2001.– №11.– С.86-98. 25. Лановик Б.Д. Економічна історія України і світу. - К., 2001. 26. Лебедев Е. Развитие денежно-кредитной системы в современных условиях. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. 27. Льовочкін С.В. Фінансовий механізм макроекономічного регулювання// Фінанси України.– 2000.– №12.– С.25-33. 28. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посібник.– К.: КНЕУ, 1999.– 164c. 29. Партин Г., Тивончук О. Роль небанківських фінансових посередників у фінансуванні інноваційного розвитку// Вісник НБУ.– №5.– С. 46-51. 30. Петренко А. Потрібно сформувати антикризову систему державного менеджменту //“Урядовий кур’єр” від 20 лютого 2003 р.– С.5-6. 31. Слинько Д. Банк розвитку “клонували”// Галицькі контракти.– 2003.– №21.– С.21-23. 32. Степаненко А. Механизмы финансирования сделок по враждебному поглощению // Рынок ценных бумаг. – 2001. – № 11. – С. 18-2