Выводы:В результаті проведеного дослідження можна зробити висновок, що інститут соціальної роботи є найважливішим елементом, що характеризує сучасний тип держави й суспільства. Інституціалізація соціальної роботи - явище, пов'язане із соціально-політичними перетвореннями у світі, зі зміною статусу людини, із глобальними трансформаціями в сучасному суспільстві, але її основи лежать у традиціях добродійності, особливих для кожної країни. Конкретні моделі соціальної роботи в різних частинах світу формуються в результаті духовного, культурного, історико-політичного, соціально-економічного розвитку суспільства. Для успішного вивчення світового досвіду соціальної роботи необхідно ознайомитися з основними поняттями в області соціальної філософії, соціології, політології й на їхній теоретичній основі розглядати генезис конкретних концепцій і моделей соціальної підтримки населення, їхній взаємозв'язок з рівнем розвитку держави й суспільства. Таким чином, інституціалізація соціальної роботи пов'язана із соціально-політичними перетвореннями у світі, зі зміною статусу людини, із глобальними трансформаціями в сучасному суспільстві. Джерела цієї добре налагодженої у світі державної й суспільної системи лежать у традиціях добродійності, особливих для кожної країни. Останнім часом стало виникати усе більше питань про те, чи застаріло соціальне забезпечення як інститут, чи ефективно діє система соціального забезпечення, чи вживають зусилля для поліпшення умов життя людини й т.д. Спроби відповісти на ці питання в різних країнах можуть породити численні й суперечливі ідеї. Як приклад більш докладніше розглянемо сучасну кризу моделі соціальної політики на прикладі Німеччини. У середині 90-х років досягнення соціального ринкового господарства, що дозволяє говорити не тільки про високу ефективність, але й про показову соціальну справедливість, стало перетворюватися в окови подальшого розвитку. Дана модель перетворилася в тягар, що тягне економіку й суспільство на дно. Тому необхідно було або відмовлятися від неї, або кардинально реформувати. Системна криза в Німеччині, на нашу думку, це не руйнівний колапс, а перетворення, що очищає, хворобливе, але провідне до формування більш ефективного господарського порядку. Роль НУО в соціальній політиці країн Європейського Союзу, де існує практика залучення всіх зацікавлених сторін до визначення пріоритетних проблем у соціальній сфері та пошуку ефективних методів для їх вирішення, вже стала визначальною, тобто участь НУО у формуванні цієї політики – абсолютно необхідна. Але НУО не лише професійно надають соціальні послуги. Співробітники цих організацій завжди були самовідданими та прагнули покращити соціальні умови різних груп суспільства, тому ще до часів Другої Світової війни почали впроваджуватись інноваційні методи соціальної роботи. Після війни цей процес вже не зупинявся, триватиме він і в майбутньому. Проведений аналіз досвіду соціальної роботи в деяких країнах ЄС показує, що для поширення індивідуальної приватної ініціативи по соціальному забезпеченню необхідне створення цілого ряду правових, політичних і економічних умов. Насамперед, це правове забезпечення ринкової економіки. Другий момент - економічна політика. Для кожної окремої людини це означає захист його грошових нагромаджень. Третій момент - соціальна політика, причому така соціальна політика, що не ставить собі метою повне забезпечення громадян, але направляється на досягнення соціального захисту, у рамках якої є місце й для індивідуальної, особистої ініціативи. Четверте - це закони, нормативні акти, які регламентують ділову активність установ, зайнятих додатковим соціальним забезпеченням. І останнє - це податкові стимули для підтримки індивідуальної ініціативи по соціальному забезпеченню. Таким чином, для соціальної роботи в 21 столітті в багатьох державах ЄС, на нашу думку, буде характерно: - по-перше, активізація людських ресурсів у соціальній дії, зникнення позиції «соціального паразитизму», що розвився в умовах післявоєнної реалізації в західних країнах концепцій держав «загального добробуту», «загального благоденства»; - по-друге, перенесення основної ваги соціального тягаря з держави на суспільство через формування допомоги громадських організацій і самодопомоги; - по-третє, розвиток гнучких управлінських систем і структур, де державі буде приділятися роль стратегічного керівника, функція координатора, що буде можливо через поширення інформаційних систем і технологій.