Українське національно-культурне відродження (кінець 18, початок 19 століття)

Содержание:ВСТУП 3 1.Початок українського національного відродження 4 2. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості 7 3. Народницький період національно-культурного відродження 11 4. Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси 14 ВИСНОВКИ 17 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 19

Вступление:Проблема українського культурно-національного відродження після здобуття Україною незалежності стає дедалі актуальнішою і популярнішою у наукових дослідженнях. Протягом 1990-х рр. з’явилося дуже багато праць зарубіжних і вітчизняних істориків присвячених загальним, теоретико-концептуальним та регіональним проблемам українського відродження. Український народ належить до тих слов'янських і неслов'янських народів Східної та Центральної Європи, які впродовж XIX ст. змагалися за національне відродження. У сучасній вітчизняній і зарубіжній культурологічній літературі утвердилась думка, що українці ввійшли у процес національного відродження відносно пізно і не досягли на той час кінцевої мети національних рухів — політичної незалежності. Тому вони продовжили цю діяльність у XX ст. Сутність відродження виявляється в модернізації нації, її оновленні у системі реалій сучасного життя, поступі загальнолюдської цивілізації. Разом з тим ціла низка питань українського національного відродження, особливо в його регіональних вимірах, залишаються дискусійними. Об’єкт дослідження - українське національно-культурне відродження (кін.XVIII- поч.XIX ст.). Предмет дослідження - особливості українського національно-культурного відродження (кін.XVIII- поч.XIX ст.). Мета і задачі дослідження - Метою дослідження є розкриття змісту українського національно-культурного відродження (кін.XVIII- поч.XIX ст.). для досягнення мети потрібно виконати наступні задачі: - дослідити початок українського національного відродження; - проаналізувати дворянський період національно-культурного відродження та його особливості; - висвітлити народницький період національно-культурного відродження; - виявити характерні риси модерністського періоду національно-культурного відродження

Выводы:У сучасних наукових дослідженнях з проблем духовної культури під поняттям "національне відродження" розуміють такий етап у розвитку конкретного етносу, коли останній усвідомлює себе як етнічна нація, "дійова особа історії і сучасного світу", що має право на вільний розвиток, самовизначення та державну незалежність. На першому етапі національно-культурного відродження як рушійна його сила виступило українське дворянство козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. Незважаючи на прийняття українським дворянством російської або польської шляхетсько-політичної ідеології, в його надрах продовжував жевріти український територіальний патріотизм і деякі автономістичні тенденції. Найвиразніше ці ідеї прозвучали в книзі "Історія Русів", яку видатний історик Олександр Оглоблін назвав "вічною книгою незалежності українського народу". Головним девізом цього періоду національного відродження було гасло: "повернутися до козаччини". На другому, народницькому, етапі національно-культурного відродження провідною його силою виступила демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко. Його творчість наскрізь пронизана національною ідеєю, палкою любов'ю до України та її народу. Головним гаслом цього періоду національного відродження став заклик "повернутися лицем до народу". В той час в середовищі української еліти викристалізовувалася концепція про Україну "як етнічну національність", котру не зумів знищити російський імперський шовінізм. Однак у культурному аспекті цей рух був неоднорідним, мав суперечності, що по-різному виявлялися в окремі відтинки часу. Межі поширення руху на шляху національно-культурного відродження були зумовлені зовнішньо-політичними та внутрішніми українськими обставинами. На третьому, модерністському етапі генези український національно-культурний рух проник від інтелігенції у середовище народних мас і тривав аж до Першої світової війни, яка в історії модерного українства відкрила нову історичну епоху — національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу. Саме у той час формувалися політичні партії. Вони очолили національне відродження, стали провідниками української національної ідеї, а в програмних документах чітко формулювали кінцеву мету національно-визвольного руху — проголошення незалежної Української держави. Внутрішня сутність національно-культурного відродження в Україні на різних етапах його еволюції визначалася змістом української національної ідеї, сформульованої представниками національної еліти, що вийшла із середовища українського дворянства, письменників, діячів науки і культури, суспільно-політичних діячів України. У ній відображені віковічні прагнення українського народу до свободи, національної незалежності, державного суверенітету. Наведену періодизацію національно-культурного відродження, на думку І.Лисяка-Рудницького, можна пристосувати і до Галичини. Першому періодові тут відповідає доба гегемонії греко-католицького духовенства як виразника національних інтересів українців (1780—1840 pp.). На другому етапі національно-культурного відродження виникло типове галицьке народництво, репрезентоване діяльністю "Руської трійці" та виходом у світ альманаху "Русалка Дністровая" (1837 p.). Третій період національно-культурного відродження у Галичині характерний започаткуванням національно-визвольних змагань напередодні та під час Першої світової війни. Отже, паралелізм історичних процесів на ниві національно-культурного відродження у Східній та Західній Україні засвідчує внутрішню єдність українців XIX ст., їх прагнення здобути національну незалежність.

Литература:1. "Руська трійця" в історії суспільного руху і культури України. — К., 2001- 142с. 2. Грєчєнко В., Чорний В., Кушнерук В;, Режко В. Історія світової та української культури: Підручник для вищих закладів освіти. — К., 2000. —430с. 3. Кондратюк К.К. Нариси історії українського національно-визвольного руху XIX ст. — Тернопіль, 2003- 272с. 4. Кравченко В. В. Нарис з української історіографії епохи національного відродження ( друга половина ХVІІІ - середина ХІХ ст.).- Харків, 2001- 242с. 5. Магочий П. Українське національне відродження. Нова аналітична структура // УІЖ. - 1991. - № 3 6. Сергіенко Г.Я. Шевченко і Кирило-Мефодіївське братство. — К., 2000- 187с. 7. Сємчишин М. Тисяча років української культури. — К., 2003- 382с. 8. Шпорлюк Р. Україна: від імперської периферії до суверенної держави // Сучасність. – 1996. – № 12. – С.56. 9. Шпорлюк Р. Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця ХVІІІ – поч. ХІХ ст. // Україна. Наука і культура. – Вип. 25. – К., 1991. – С. 161-162.